Прем’єра документального фільму «Стрічка часу» про українські школи в часи повномасштабної війни, створеного за задумом Освіторії у співпраці з кіностудією 2Brave Productions, нещодавно підкорила 75-й Берлінський міжнародний кінофестиваль. Однією з найпрестижніших червоних доріжок світу цьогоріч крокували такі зірки, як Тільда Свінтон, Роберт Паттінсон і Тімоті Шаламе, а також українські вчителі — герої документального фільму Катерини Горностай. Хто вони та що думають про фільм, його місію та участь у ньому? Підготували екслюзив із прем’єрного показу стрічки на Берлінале.
Авторка тексту: Жанна Дуфіна
Протагоністи документального фільму на червоному хіднику Берлінале — учителі Микола Шпак, Світлана Попова, Борис Ховряк та учениця Ольга Бригінець
«Стрічка часу» — це повнометражне документальне кіно, яке досліджує досвід освіти під час війни: онлайн та офлайн, у різних містах та селах України, близько та далеко від фронту. У ньому немає жодних інтерв’ю чи пояснень: глядач має повністю поринути в реальність картини.
Назва фільму — гра слів. «Стрічка часу» — це і частина турнікету, на якій потрібно написати точний час накладання, щоб не втратити кінцівку, і одночасно символ плинності життя та фіксації моменту, особливо важливий в українській культурі.
Режисерка Катерина Горностай не вперше знімає кіно про школу: її роботу «Стоп-Земля» називали першим фільмом, у якому вдалося передати життя українських підлітків. У 2021 році він отримав нагороду «Кришталевий ведмідь» юнацького журі конкурсної програми Берлінале, а «Стрічка часу» потрапила вже в основну програму.
Катерина Горностай на червоному хіднику
«Я з учительської сім’ї: з обох сторін мого роду. Одна бабуся — найкраща вчителька математики сільської школи, дідусь — ректор і професор університету. Мої батьки — викладачі, та і я вже маю певний стаж у викладанні. З дитинства я чомусь хотіла бути вчителькою і дуже любила ходити в школу. Саме тому шкільна тема для мене особлива й рідна. Немає нічого цікавішого, ніж бачити прогрес твоїх студентів, — пояснює Катерина вибір теми фільму. — І потім, мій перший повний метр «Стоп-Земля» —фільм про школу як важливий етап становлення молодої людини, про пошук себе — внутрішнє, що проростає в соціальному колі назовні. Тому коли під час вторгнення Оля (ред. — Ольга Брегман, співзасновниця 2Brave Productions, продюсерка) принесла ідею від освітян зняти фільм про них — це було органічно для нашої команди».
Режисерка «Стрічки часу» прийшла на прем’єру за два дні після народження сина
«До наших героїв я відчуваю повагу. Побачити їх на прем’єрі в Берліні, зворушених фільмом — неймовірна цінність для мене», — говорить Катерина Горностай.
Герої «Стрічки часу» — українські вчителі та діти, які живуть своїм звичайним життям в абсолютно незвичайних, ненормальних умовах. Фільм показує шкільний досвід, знайомий кожному: свято Першого дзвоника, випускні, новорічні свята, уроки та іспити. Ось тільки в нього постійно вривається війна: святкову лінійку переривають повітряні тривоги, заняття проходять у школі в метро, а загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими у війні стає шкільною рутиною, як і дзвоник.
Діти в укритті. Кадр із фільму
Світлана Попова, в.о. директора литовсько-українського ліцею № 1 у Бородянці, запам’яталась глядачам кадрами, на яких вона веде онлайн-урок з математики просто з власного понівеченого війною подвір’я. Війна вщент зруйнувала і її будинок, і школу, але не покликання. До речі, дошка, на якій вона пише формулу, приїхала разом із творчою командою на фестиваль.
Світлана Попова проводить онлайн-урок на власному подвірʼї
Участь у зйомках змусила пані Світлану по-новому оцінити свою учительску професію під час повномасштабного вторгнення:
«У процесі зйомок я не розуміла, що тут знімати, адже це наше звичайне життя і звичайна робота. А коли побачила готовий фільм, прийшло розуміння, наскільки важлива моя робота. Відчуваю ще більшу відповідальність та любов до неї».
Світлана Попова дає інтерв’ю німецькому телебаченню
«Хочу, щоб усі, хто побачив фільм, доносили інформацію про війну в Україні, і щоб кожна людина, яка тільки чула про Україну, змогла, захотіла чимось допомогти в нашому протистоянні з таким агресором!» — каже Світлана.
Микола Шпак, директор Михайло-Коцюбинського ліцею Чернігівської області, у фільмі показує зруйновану частину школи. На початку війни його ліцей, як і багато українських шкіл, став прихистком для місцевих жителів: у школі спали, їли та підтримували одне одного кілька десятків людей. Тепер у його школі з кожним роком стає все менше дітей.
Кадр із фільму «Стрічка часу»
Пан Микола вірить у те, що фільм здатен викликати співпереживання у глядачів. Власне, знайти новий спосіб комунікації з міжнародною спільнотою через емпатію та мистецтво і є місією «Стрічки часу».
«Від людей, які побачать фільм, я очікую розуміння. Міжнародній аудиторії я хотів би донести, що наші діти заслуговують на майбутнє без війни і тривог, на життя в мирі поряд із рідними людьми. І що ми, українські вчителі, за будь-яких умов готові допомогти кожній дитині. Це стосується не тільки освітнього процесу, а всіх сфер життя», — говорить він.
Микола Шпак робить запис у пам’ятній книзі Берлінського міжнародного кінофестивалю, позаду — постер «Стрічки часу»
«Дякую за можливість стати частиною такого дійства і відчути гордість за наших неймовірних дітей та вчителів, за творчу та титанічну роботу команди Катерини Горностай. Під час зйомок в мені ще більше утвердилась думка, що моя робота — це і моє життя».
Борис Ховряк, у минулому інженер та вчитель інформатики, а нині військовослужбовець Сухопутних військ ЗСУ, запам’ятався лаконічними, але потужними словами про беззаперечну готовність захищати українських дітей та їх право на освіту, а також тим, що прийшов на пресконференцію фестивалю у військовій формі та розгорнув прапор, привезений із фронту. На прапорі — підписи побратимів, деяких з них уже немає серед живих.
Борис Ховряк розгортає прапор, привезений із фронту
Борис пішов добровольцем до лав ЗСУ у 2023 році, вже після зйомок фільму. Говорить, що мотивували його слова Головнокомандувача Залужного про те, що війни починають кадрові військові, а закінчують — інженери та вчителі.
«Після тривалого періоду служби я вже почав забувати, що таке робота в школі і що таке робота з дітьми. Фільм занурив мене в ту атмосферу і в те життя, яке було до служби і до війни. Його емоції, ритм, звуки — усе це пробудило спогади. Фільм відновив у мені ці почуття і нагадав, чому саме я пішов до війська», —ділиться Борис враженнями від перегляду фільму.
Переплетення війни та буденності, радості й смутку, смерті та життя — головний художній прийом «Стрічки часу», який відзначили і глядачі, і критики. А також Ольга Бригінець, одна з протагоністів, яка на момент зйомок навчалася в 11-му класі Черкаської гімназії № 9 та готувалася до випускного. До речі, усі герої бачили фільм уперше.
«Дивлячись відсторонено на ті події, які відбувалися майже два роки тому, і на кадри дівчинки з Бахмута, яка святкувала свій випускний онлайн, я зрозуміла, наскільки мені пощастило святкувати і пережити цей досвід та емоції вживу. Мені здається, це дуже важливо для дітей у такі важкі часи — мати цю розраду, цю радість», — говорить вона.
Дівчина та її мама під час онлайн-випускного в Бахмутській школі. Кадр із фільму
«Насправді мені здається, що цей фільм дуже влучно передає сьогодення українців: як ми продовжуємо жити, любити, навчатися, піклуватися одне про одного в той час, коли в нас хочуть це відібрати. Але так не має бути! Діти повинні мати своє дитинство, в якому вони мають почуватися в безпеці. Підлітки — свою юність, яка не має складатися з постійної підготовки до бойових дій».
Ольга Бригінець на випускному в Черкасах. Кадр із фільму
«Для мене цей фільм дуже щемливий та чутливий. Упродовж перегляду я відчувала пікові емоції — від плачу до сміху. Фільм — справжній. А ще була дуже приємно вражена людьми, які зібралися нас підтримати, — відчувається єдність українців будь-де. Під час перегляду в залі ти також чуєш, як сприймається фільм глядачами, і ця єдність нікуди не зникає. Це те, що я люблю у своєму народі».
Ольга Бригінець на прем’єрі «Стрічки часу»
До речі, після закінчення школи Ольга вступила на кінофакультет Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого та стане режисеркою.
Попереду у «Стрічки часу» — не один фестиваль, прем’єри в інших країнах Європи, у США і, звичайно, в Україні. Це потужний привід нагадати світові, що війна — це не просто рядки з новин. Це долі дітей, які мають такий самий досвід дорослішання, що і їхні однолітки в мирних країнах: не хочуть вчити вірші, жартують на перервах і танцюють шкільний вальс. От тільки при цьому вони мали вивчити, що відірваний снарядом палець — це ще не масивна кровотеча, що в іграшці може бути схована міна та як накладати турнікет і підписувати стрічку часу.
На фоні останніх світових подій це нагадування дуже вчасне.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media