Чому в усьому світі підлітки мало відчувають приналежність до шкільних спільнот? Чим відрізняються українські школярі від іноземних однолітків? Як в Україні розвивають соціально-емоційні навички та чого чекати в наступні роки? Про все це йшлося під час освітянської події «Соціально-емоційні навички для життя в мінливому світі: (не)звіт про результати і плани» від EdCamp Ukraine.
У фокусі — українські підлітки
Якими ж є наші тинейджери в соціально-емоційній площині? Певно, це стало хітом події: вчителі, батьки учнів та всі охочі дізналися про результати міжнародного Дослідження соціально-емоційних навичок (ДоСЕН 2022-2024). Це вже другий том звіту, з якого вибрали результати України з рекомендаціями. Він присвячений освітньому середовищу та його впливу на соціально-емоційні навички (СЕ-навички) учнів. Дослідження, проведене Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) спільно з ГО «ЕдКемп Україна», охопило дві вікові групи українських школярів — 10-річних та 15-річних. Загалом опитали 70 тис. школярів зі 100 країн, які репрезентували 2,5 млн учнів.
«Соціально-емоційні навички вже не є десь на задвірках освіти, — переконаний Андреас Шляйхер, директор з питань освіти та навичок ОЕСР, засновник PISA, який оголошував результати. — Вони — у центрі уваги нині. Адже доведено, що учні з розвиненими СЕ-навичками отримують вищі оцінки. У країнах, де учні показують вищі допитливість, толерантність, креативність, емпатію та інші СЕ-навички, вони також мають вищі очікування щодо свого майбутнього. В Україні цей зв’язок ще чіткіший, ніж в інших країнах.
Дослідження СЕ-навичок потрібне, щоби подивитися, як в учнів розвинені, приміром, креативність, товариськість, емоційна регуляція тощо. Далеко не всі освітяни вірять, що ці навички можна об’єктивно виміряти. Дехто вважає, що це не навички, які можна розвивати, а вроджені особистісні характеристики. Але досвід доводить, що це не так. Навички не розвиваються в тих людей, які переконані, що це неможливо. До того ж якщо ми щось можемо заміряти, туди спрямована наша увага. Тобто дослідження робить невидиме видимим».
Також цікаво:
Де взяти хороших учителів: Андреас Шляйхер про найкращі практики світу
Загалом та про нас
Які загальні тенденції? Лише в Індонезії та Перу дві третини освітян активно використовують у класах ефективні стратегії подолання стресу. Натомість в інших країнах цей показник становить близько 30 %.
Чи здивувалися б ви та занепокоїлися, якби ваша дитина у 15 років гірше знала математику, ніж у 10 років? Звісно. Але так відбувається з деякими СЕ-навичками: з дорослішанням учні їх втрачають. Наприклад, така ситуація з креативністю дітей та підлітків майже в усіх країнах. Експерти пояснюють це тим, що навантаження зростає, несучасні завдання, націлені не на творчість, а на відтворення, поступово гасять потенціал.
А ще важливо, що 15-річні підлітки в усіх країнах не відчувають такої залученості, приналежності до спільноти, як у початковій школі. У майже всіх країнах ДоСЕН 10-річні учні отримували регулярний зворотний зв’язок частіше, ніж 15-річні. А на питання «Чи занепокоїлися б учителі, якби ви прийшли в школу засмученими?», позитивну відповідь дають переважно 10-річні. Так само менше підлітків, порівняно з учнями початкової школи, вважають, що їхні однолітки цікавляться їхнім психологічним станом. Підлітки просто не вірять, що вони потрібні школам, важливі для педагогів. І це почуття варто якомога швидше змінювати, адже воно впливає майже на всі СЕ-навички.
Наприклад, в Україні відчуття належності до школи найбільше пов’язане з навичками товариськості, оптимізму, стресостійкості та впевненості в собі. Наявність позитивних емоцій у школі в нашій країні більше пов’язана з такими навичками, як оптимізм, мотивація досягати, наполегливість. Учням, у яких менше негативних емоцій у школі, притаманні більш розвинені навички контролю над емоціями, стресостійкості, довіри та енергійності.
А коли досліджували постійні джерела негативних емоцій, те, що заважає в навчанні, з’ясувалося, що тривогу регулярно відчувають діти в Італії, Китаї та Японії. А ось в Україні рівень тривоги учнів значно менший, ніж у середньому по країнах (і це під час повномасштабної війни!). Лише 8% 15-річних учнів відчувають тривожність, перебуваючи в школі, що значно менше за середній показник по країнах — учасниках дослідження (20%). Діти почуваються більш упевненими у собі, ніж їхні однолітки з частини країн: 44% в Україні проти 39% в середньому по країнах.
Учні впевнені, але не вмотивовані
Що ж специфічного в українських реаліях? Важливим фактором розвитку соціально-емоційних компетентностей є позакласна діяльність. В українських школах найпоширенішою її формою є волонтерство — до нього долучена половина учнів проти третини в середньому по країнах — учасниках дослідження.
Українські учні повідомили, що брали участь у різних позакласних активностях щонайменше раз на місяць. Зокрема, 17 % — у спортивних заходах (середній показник — 27 %), 52 % — у мистецьких заходах та 27% — в екологічних акціях (це приблизно середнє значення для країн ДоСЕН).
А ось до навчання українські підлітки мають низьку мотивацію. Умотивованими почуваються лише 25%, тоді як середній показник — 33%. Також виявили, що в Україні значно більше педагогів, коли дають зворотний зв’язок, говорять про недоліки і те, що треба виправляти, а не про ресурси і те, що вже гарно вдається. Можливо, ці цифри пов’язані?
Українські вчителі показали себе просунутими. Адже 48 % українських учнів навчаються в школах, де керівництво та вчителі погоджуються з тим, що СЕ-навичок можна навчити (і це на 6 % більше, ніж у середньому по країнах ДоСЕН). Цікаво, що в Україні понад 75 % учителів стверджують, що активно використовують офіційні джерела (тобто Держстандарт, модельні навчальні програми, освітні програми тощо) для інтеграції соціально-емоційного навчання у свою діяльність. Цей показник значно перевищує середній.
Також цікаво:
Андреас Шляйхер: «М’які навички 20-го століття стали твердими навичками 21-го»
А як у нас із СЕ-навчанням?
Дослідження — не самоціль, а база для рекомендацій школам щодо розвитку СЕ-навичок. Про те, що для цього вже шість років робиться в нашій країні, розповіла пані ексміністр освіти і науки України, проректорка Каразінського університету Лілія Гриневич.
Програма розвитку соціально-емоційних навичок впроваджується у понад 140 країнах. Ту, яку адаптували в Україні, протягом 20 років розробляв дослідницький Університет Еморі (США). На шести континентах вона перекладена 22 мовами. Залучені 250 тис. освітян і 6 млн учнів. Наскрізно проходять такі важливі для України теми, як виховання стійкості, управління емоціями, підсилення уваги та самоусвідомленості, створення атмосфери співпереживання в класі, системне мислення тощо.
З липня 2019 року ЕdCamp впроваджує програму в Україні. На той час багато втомлених українських учителів лякалися того, що окрім результатів з математики, наприклад, від них очікуватимуть ще й результатів, пов’язаних із соціально-емоційними навичками. Не було розуміння, навіщо потрібен курс. Тому ухвалили рішення про п’ятирічний експеримент у 26 закладах освіти з 23 областей України. Над цим працювали 450 учителів і понад 6 тис. учнів.
За цей час було зроблено дуже багато. Створили навчально-наукову Лабораторію СЕН. Переклали програму та адаптували її до українського контексту із цілою низкою матеріалів: уроки для початкової й базової школи, багато різноманітних ресурсів, якими можуть користуватися педагоги. Наприклад, путівник СЕН для вчителів, ознайомчий онлайн-курс, аудіопрактики, письмові практики, порадник «Простір стійкості» для створення таких просторів у школах, серія посібників «Я практикую СЕН». Розроблено модельні навчальні програми.
Соціально-емоційне навчання знайшло своє місце в держстандартах НУШ, у професійних стандартах педагогічних працівників (вчителя, керівника школи, керівника закладу дошкільної освіти, вихователя). Критеріальну модель для формувального оцінювання також не поклали на плечі вчителів, а підготували експерти.
Як масштабувати це на всю Україну?
Масштабування потребує підвищення кваліфікації величезної кількості вчителів. У 2021–2025 роках проведено 30 заходів з підвищення кваліфікації за участі вчителів із 1100 закладів освіти. Це велетенська праця, тому що тренінги СЕН не короткочасні. Опанувати ці практики і потім навчати інших можна тільки тоді, коли ти їх проживаєш, а для цього потрібен час.
Проблемою натепер є те, що СЕН, хоч і є цілісним курсом, але курсом за вибором. Скільки шкіл обиратимуть саме його — неможливо передбачити. Проте в ідеалі потрібно, щоби кожна українська дитина могла розвинути в себе ці навички і так посилити себе. Програма допомагає в подоланні викликів війни, поліпшує атмосферу в школах, взаємодію всіх учасників освітнього процесу та знижує рівень агресії.
Які висновки роблять педагоги та школярі? Опитування свідчить: 67% учнів вважають навички управління емоціями найважливішими, а 64% — використовують практики СЕН поза школою.
97% вчителів вважають, що СЕН відповідає потребам і запитам учнів. 88% опитаних переконані, що філософія СЕН відповідає цінностям школи. Якщо порівняти, як ставляться до розвитку СЕН керівники та вчителі з пілотних шкіл та з інших шкіл України, саме перші глибше розуміють роль такого навчання і його значення для учнів.
Компетентними у СЕН вважаютьсебе 72% керівників закладів освіти з експерименту, але лише 54% — з інших шкіл. А серед учителів пілотних шкіл таких — 80%, тоді як в інших школах — 61%. Три чверті батьків учнів пілотних шкіл задоволені, що їхні діти проходили таке навчання, і цінують його. 64% з них зазначають, що воно стає додатковою підтримкою їхнім дітям під час війни.
МОН рекомендувало СЕН для подальшого впровадження. Програма набирає поступу, і ось нові плани: упродовж наступного року команда EdCamp Ukraine впроваджуватиме СЕН у 200 закладах освіти для 14 тис. учнів. Якщо ж дивитися в майбутнє, то за 10 років збираються охопити 2 млн учнів із 13 000 шкіл країни. Адже кожна українська дитина має право на найкращу освіту і самореалізацію.
На що чекати учням
Детально про очікування та плани на найближчі роки (зокрема, про наступний етап дослідження СЕН) розповів очільник Державної служби якості освіти України (яка є співорганізатором ДоСЕН в Україні) Руслан Гурак.
На національному рівні
1. Розроблення і реалізація національної програми СЕ-навичок. Нам конче потрібен стратегічний план, як ми будемо впроваджувати результати цього дослідження. Під час його розробки слід врахувати війну, великий тягар стресу на наших вчителів, дітей, батьків, а також необхідно поєднати його з нашим прагненням інтегруватися до Європейського Союзу. Ми маємо досягти тих рамок, які задекларовані до 2030 року в ЄС.
2. Інтеграція СЕ-навичок до обов’язкового змісту освіти. Нам потрібно буде внести зміни до держстандартів, освітніх програм, професійних стандартів роботи вчителя. Треба включити окремі курси СЕН до варіативної частини навчальних планів.
3. Широка популяризація доказів про важливість СЕН-навичок, успішних практик їхнього розвитку, впливу на психологічний стан та майбутню кар’єру. Необхідна дуже широка комунікація результатів нашого дослідження.
4. Системна підготовка та підтримка вчителів (оновлення програм вищої педагогічної освіти, розробка програм підвищення кваліфікації з питань СЕН, забезпечення вчителів якісними інструментами). На жаль, на сьогодні близько 19% педагогів, які працюють з 15-річними підлітками, не мали жодної підготовки з упровадження СЕН у класі, а ще 34% — не здобули необхідних знань для того, щоб навчати цього інших.
На локальному рівні
Це рівень обласних держадміністрацій та місцевого самоврядування. Потрібно більше вести діалог не лише з освітянами, а й з громадами. Треба, щоби в кожному відділі чи управлінні освіти усвідомили, що СЕН зробить громаду успішнішою за 10–20 років. І не можна скинути все це на школу: мовляв, подивимося, що вийде. Соціальна згуртованість, лідерство, емпатія — це те, що залишається в громаді. Тож вона має підтримати школу і фінансами, і інформаційно, і різними формами співпраці.
Потрібно:
- включити розвиток СЕ-навичок учнів у стратегічні документи територіальних громад, локальні освітні програми та ініціативи підтримки дітей і молоді;
- сформувати в кожній області мережі координаторського кола СЕН для методичного супроводу шкіл, аналізу потреб і надання підтримки;
- забезпечити доступність програм СЕН шляхом фінансування варіативної складової навчальних планів шкіл;
- розширити партнерство з громадськими організаціями для професійного збагачення вчителів.
На інституційному рівні
Впровадження СЕН на рівні школи, шкільної громади, керівників закладів освіти нині відбувається дуже нерівномірно: десь курс вводять, десь лише елементи, а десь взагалі не планують. Потрібно розробити систему, як ознайомити з перевагами СЕН усіх учителів, а не лише тих, хто потенційно викладатиме курс. Це потребує додаткового фінансування і додаткових навчань, але зробити це реально.
Приємно, що за даними дослідження 97% батьків вважають себе відповідальними за соціально-емоційний розвиток дитини. Але їм теж потрібні додаткові майстерки, бесіди, онлайн-заняття.
Тож на цьому рівні варто:
- перетворити СЕН на наскрізний підхід у викладанні, оцінюванні та взаємодії всередині школи;
- активно залучати учнів до практики розвитку СЕ-навичок у шкільній та позашкільній діяльності;
- формувати шкільну політику, заснованну на цінностях СЕН;
- заохочувати батьківську спільноту до підтримки емоційного клімату школи.
А що з дослідженням?
Україна долучиться до нового третього циклу ДоСЕН. Про це свідчить меморандум, підписаний між ГО «ЕдКемп Україна», МОН і Держслужбою якості освіти. Цикл уже розпочався і триватиме до 2027 року.
Третій цикл матиме низку нововведень:
1. Нові методи дослідження. Наприклад, емпатію будуть оцінювати через судження дитини про гіпотетичні сценарії.
2. Розширення фокусу дослідження. Будуть розглянуті нові питання: про використання штучного інтелекту, вплив соціальних медіа, розвиток громадянської активності, екологічну відповідальність і ставлення до навчання протягом життя.
3. Практичні інструменти для закладів освіти. Організатори розроблять їх із формулюванням як сильних сторін конкретного закладу, так і зон зростання.
Источник: www.osvitoria.media