11 червня, у столиці в рамках Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA відбулася українська прем’єра фільму «Стрічка часу» режисерки Катерини Горностай. А вже наступного дня, 12 червня, пройшов закритий показ стрічки для освітян і лідерів думок, які поділилися своїми враженнями від побаченого.
«Дивитись на роботу вчителів зараз — було дуже великим натхненням для нас. Тому що коли ти бачиш, що можна працювати в таких умовах — і не просто працювати, а бути ентузіастами своєї справи — це не лише надихає, це змушує тебе йти і далі робити свою справу, не покладати рук, залишатися тут і вірити, що потрібно займатись будь-чим, що рухає до перемоги, до розбудови, до поступу — що ви і робите», — звернулась до освітян режисерка під час прем’єри.
Документальна стрічка досліджує, як трансформується освіта в умовах повномасштабної війни, але, як зазначають глядачі, виходить далеко за межі лише цієї теми.
«Стрічка часу» — це більше, ніж фільм про освіту в час війни. Це глибока людська хроніка того, як змінюється країна, коли втрачає мир, але намагається схопитися за виживання та сенси. Освіта тут — лише вхідна точка. За нею — десятки історій дітей, які вчаться у школах прифронтових міст, в евакуації, в онлайні з інших країн. Історії вчителів, які залишаються не тільки в професії, але й у служінні — іноді всупереч страху, нестачі ресурсів, втратам. Історії родин, що намагаються зібрати для дитини і тривожну валізу, і рюкзак знань», — говорить Севгіль Мусаєва, головна редакторка «Української правди».
«Фільм не героїзує і не прикрашає — він чесний. На екрані — людяність. Це портрет покоління, що дорослішає без спогадів про мирну Україну. І дорослих, які попри війну залишаються поруч. Це фільм про емпатію як акт спротиву. Про любов, яка проростає навіть на руїнах».
Фільм охоплює досвіди учнів і вчителів з різних куточків країни — від шкіл прифронтових міст до евакуації й дистанційного навчання з-за кордону.
Докторка філософських наук та голова Наглядової ради Українського культурного фонду Наталя Кривда зазначає:
«Найкраще документальне кіно — це таке кіно, яке від фіксації і документування переходить до художнього осмислення. Зараз «Стрічка часу» виконує функцію зафіксувати, показати світу, що відбувається, а пройде час і цей фільм буде виконувати функцію твору мистецтва, і це дуже важливо».
Журналіст Юрій Марченко назвав фільм черговим шедевром Катерини Горностай:
«Ти спочатку смієшся, а потім плачеш. Саме так працює історія в цьому фільмі: легка іронія змінюється щемким болем. Тепер я розумію, чому на Берлінале були десятихвилинні овації. Українці й іноземці бачать у ньому різне — але і для тих, і для інших це сильне, чесне й болюче кіно».
Для освітян це кіно стало ще й підтвердженням важливості своєї місії.
«Фільм провів мене крізь усі стадії болю, смутку й радості», — ділиться Тетяна Вакуленко, директорка Українського центру оцінювання якості освіти.
«Кожна його «клітина» — школа, вчитель, дитина — існує в дуже різних умовах, але всі борються за одне: за можливість жити, навчатися, триматися за звичне. Ми часто не замислюємося, якими фантастичними є вчителі — острівці спокою в морі хаосу».
«Я сам займаюсь освітою, і для мене дуже важливо було побачити, як українці, навіть у надскладних обставинах, знаходять сили в собі. Вони іронізують, проходять через НМТ, готуються, борються», — розповідає Ілля Філіпов, засновник освітньої платформи EdEra.
«Дуже потужний фільм! Дякуємо, що задокументували це. В Україні дуже важко жити і дивитися фільми про війну… У нас було дитинство, а у цього покоління — дитинство зовсім інше. Це так боляче…», — поділилася Ксана Нечипоренко, голова правління GoGlobal та співзасновниця «Фонду Маша».
«Окрім кінопремʼєр у Берліні та Нью-Йорку, ми розпочали знайомити світову спільноту й дипломатичні кола з фільмом, щоб залучити підтримку для українських шкіл, учителів і дітей. Уже відбулися покази в Гарварді та Єльському університеті, а попереду — презентації у Європарламенті, під час Генеральної Асамблеї ООН та на Всесвітній виставці Expo 2025 у Японії. Наші діти мають право на освіту і дитинство попри війну, і цей фільм — потужний культурний інструмент, який має донести це до світу», — підкреслює Зоя Литвин, засновниця «Освіторії».
Також продюсерка стрічки Ольга Брегман повідомила, що невдовзі «Стрічка часу» вийде в широкий прокат в Україні та стане доступною на стримінгових платформах.
Источник: www.osvitoria.media