Відомий ведучий та шоумен Павло Шилько, якого всі знають як DJ Пашу, відзначає 30 років у медіасфері. За цей час він не лише став одним із найвпізнаваніших радіоведучих, але й двічі проводив “Євробачення”, написав кілька книжок та заснував музичну премію YUNA, ставши її генеральним продюсером.
В інтерв’ю Павло Шилько розповів про свій творчий ювілей, свої погляди на сучасну музичну індустрію, феномен Артема Пивоварова та поділився прогнозами щодо майбутніх хітів.
Вчителями були англомовні діджеї на касетах
– Цього року музичне радіо відзначає 120 років. Як воно змінюється нині і скільки йому залишилося жити?
– Думаю, радіо буде жити доти, доки люди їздитимуть на автівках. Зараз у машинах радіо слухають 90% людей, навіть попри наявність стрімінгових платформ. Радіо дає не лише музику, а й інформацію, жарти, поєднує усе. На відміну від телебачення, яке споживається переважно через платформи, радіо залишається актуальним у форматі “живого” ефіру.
– У тебе на радіо були вчителі?
– Моїм ментором був Ярослав Черненький (Слава Говорун), який дав мені дорослий досвід. Крім того, власник “Гала Радіо” американець Джозеф давав мені касети з роботою найкращих американських і британських радіостанцій. Переслухавши їх, я почав формувати власний стиль, вчився подавати інформацію, структурувати ефіри. Моїми вчителями були англомовні діджеї на касетах.
– Ти закінчив інститут як перекладач іспанської та англійської мов, але став діджеєм. Чому?
– Я знав, що переклад не буде моєю основною діяльністю, але мови точно знадобляться. Музика була зі мною з дитинства, мій батько був фанатом музики. Ще зі школи я мав власну колекцію касет, вінілу, музичних журналів. Досвід виступів на сцені у КВК та постановці вистав також сприяв моєму приходу на радіо.
– Яку першу музичну композицію ти поставив у прямому ефірі на радіо?
– Почав з привітання “Привіт!”. Першою піснею стала “Hello” Лайонела Річі, яку я знав напам’ять, бо допомагав другу з текстом.
– А ти сам співаєш?
– Ні, але займаюся декламацією. Маю спільний проєкт з Артемом Пивоваровим “Твої Вірші. Мої Ноти”, де я читаю поезію Павла Тичини.
“Тоді я себе точно відчував секс-символом, але то було діло молоде”
– Твій тембр голосу – це просто зваба для жінок. Ти колись його використовував в цьому напрямку?
– Я знаю (посміхається). Колись, у 1997 році, під час туру Україною, коли виступали “Плач Єремії” та “Океан Ельзи”, я відчув велику увагу дівчат. Тоді я себе точно відчував секс-символом, але з віком цей титул мене вже не цікавить.
– Хотіла б я якось з тобою зустрітися у твій розважальний період.
– Запрошую на моє шоу “Битва імен”. 9 вересня відбудеться ювілейний 45-й епізод, присвячений хітам Nirvana, Depeche Mode та INXS у виконанні українських музикантів. Шоу проходить у Pepper’s Club.
– Твоя любов до строгих костюмів, яка робить тебе закритим та таємничим, вона звідки?
– Я почуваюся комфортно в костюмах, це частина мене. Найбільше люблю смокінги та тенісний спортивний одяг. Кежуал ношу рідко.
– І скільки вдома маєш смокінгів у шафі?
– Смокінгів п’ять, а костюмів – понад три десятки. Є навіть старі італійські, які досі виглядають чудово.
– А є якийсь костюм із цікавою історією?
– Маю штани, які зберіг як антиеталон. У 2006 році, після “Євробачення”, я набрав вагу до 106 кг, і вони ледве застібалися. Це було після періоду стресу, недосипання та неправильного харчування.
– А зараз ти, як на мене, занадто худий. Що ти для цього робиш?
– Останні три роки я стабільно тримаю вагу. Додав спорту і збалансував харчування. Їм шість разів на день, приблизно 2800 калорій, щодня роблю 10 000 кроків.
– Ніколи б не подумала, що ти такий спортивний.
– Я аматорськи давно займаюся тенісом, маю багато медалей. Професійно коментую його. Три роки тому написав книжку про кар’єру Роджера Федерера “Maestro FoRever”.
– Ти написав кілька книжок.
– Так. Перша – “English with DJ Pasha” (2002). Потім “Гала – це життя” (2003), дві розважальні книжки, а у жовтні презентую “Fingertips” про креативний тайм-менеджмент.
– У тебе якась нелюдська працездатність. Скільки маєш годин у добі?
– Я розробив схеми, які допомагають встигати багато. Важливо ловити пік продуктивності для кожної справи, а потім перемикатися. Це допомагає мозку залишатися свіжим і встигати більше.
“У кінці 90-х, якщо на радіо твою музику не брали, то ти труп”
– До 1996 року в Україні не було комерційного шоу-бізнесу. Він почав формуватися тоді, коли ти прийшов на радіо. Як ви будували стосунки з артистами, чи думали про гроші?
– Про гроші тоді ніхто не думав. Артисти мріяли про ротації на радіо. Це був єдиний доступний шлях до популярності. Я підтримував українську музику, ставив якісні записи. Особливо любив хіти “Братів Гадюкіних”, Ірину Білик, “Океан Ельзи”.
“Сьогодні вагомі інгредієнти пісенного хіта – глибина та влучний текст”
– Що для тебе пісня-хіт і які її головні інгредієнти?
– Головне – якщо мотив пісні крутиться в голові через кілька годин після прослуховування. Але остаточне розуміння – після третього прослуховування. Зараз в Україні важливі не лише музичний хук, але й глибина та влучний текст. Навіть одна фраза, як-от “Я не п’яна, я просто закохана” Альони Омаргалієвої, може зробити пісню хітом.
– Сьогодні доля артиста залежить від “вірусіння” пісні в тіктоці. Як ти до цього ставишся?
– Раніше музику обирали лейбли та радіо, це було якісно. Зараз головне – контент. На жаль, трендами стають не завжди якісні речі. Це як фастфуд – прийшло і пішло, а гарна музика залишається.
“Під час війни мав з’явитися в шоу-бізнесі хтось, хто буде символом музичної незламності”
– З початком війни у 2022 році картина світу в шоу-бізнесі сильно змінилася. Чи мали шанс стати зірками Пивоваров, Шумей, Kola, якби не було війни?
– Пивоваров мав шанс, війна лише прискорила його підйом. Він отримав першу нагороду YUNA ще до війни. Шумей – це унікальний вокал. Kola – своєю працездатністю. Думаю, ці імена склалися б і без війни. Винник та Потап вилетіли, а решта або підсвітилися, або ні.
“Океан Ельзи” – це українська класика на всі часи. Будь-який українець знає щонайменше 10 їхніх пісень.
– У чому феномен Артема Пивоварова?
– Пивоваров став символом музичної незламності. Люди шукають моральної підтримки, а він дає її. Харизматичний, красивий, говорить важливі речі зі сцени. Це саме той, хто мав з’явитися під час війни.
Не вистачає джерел, які б транслювали музику від людей, що знаються на ній
– Які тренди ти зараз бачиш і куди котиться наша поп-музика?
– Ми розвиваємося непогано. YUNA – професійна премія, яка відображає реальну картину українського шоу-бізнесу. Можу назвати три пісні, які, на мою думку, потраплять у номінацію “Найкращі пісні” на YUNA-2027: “Viva La Vida” Артема Пивоварова, “Хочу танцювати” Альони Омаргалієвої та “Boeing 747” Дорофєєвої. Особисто я хотів би, щоб потрапила нова пісня Джамали “Замовкни”.
– Премія YUNA існує 15 років. Як вона трансформується під час війни і якою може стати в майбутньому?
– YUNA – дзеркало української музичної індустрії. Її майбутнє залежить від економіки країни та можливостей спонсорів. Премія розвивається разом із музикою.
– У 2024 році відбулося 30 000 пісенних прем’єр. Що ти спостерігаєш?
– Це велика кількість, але не завжди якісна. Люди підписані на всі платформи, споживання музики велике. Хочеться більше якісної, українцям справді важливої музики, а не “шароварщини”.
– Хотілося б, щоб люди підростали у сенсі музики.
– Це залежить від виховання та музичної наснаги. Приємно, коли люди кажуть, що виросли на музиці з “Гала Радіо” – це означає, що ми формували їхній смак. Зараз, коли на людей ллється музика звідусіль, а тіктоки формують смаки, бракує продюсерського слова та джерел, які транслюють музику від професіоналів. Радію, що є Пивоваров, Монатік та інші, хто дарує трендову, смачну і сильну музику. Хочеться, щоб українці свідомо обирали найкраще.
“Історія 30-річчя української музики через мою призму”
– 12 жовтня в Національній філармонії Павло Шилько проводить акустичний вечір, присвячений своїм першим 30 рокам творчої та продюсерської діяльності. Що це буде за концерт? І чому саме філармонія?
– Це не стільки мій ювілей, скільки історія 30-річчя української музики через мою призму. Я розповідатиму про музику, як вона вплинула на українців. Концерт буде в стилі unplugged, з акустичними гітарами, барабаном, перкусією, духовою секцією, струнним квартетом та п’ятьма беквокалістами. Це моя улюблена стилістика, яка відповідає моєму прізвиську “Паша Фірмач”.
