Інтерв’ю з Ларисою Водяницькою – репетиторкою з математики / Колаж 24 Каналу, фото надане Ларисою Водяницькою
Цьогоріч тема обов’язкового ЗНО з математики знову викликала жваві дискусії в суспільстві. Дехто наполягав на виключенні цього предмета зі списку необхідних для вступу, інші підкреслювали його значущість. Звісно, можна дискутувати про так звані “гуманітарні мізки” і про те, що оволодіння математикою дається далеко не кожному. Однак, наша співрозмовниця не погоджується з цим твердженням.
24 Канал поспілкувався з професійною репетиторкою з математики Ларисою Водяницькою. Ми розпитали її про страхи, пов’язані з вивченням цього предмету, поширені міфи навколо нього, а також про вплив батьків на успішність їхніх дітей.
Як зазначила пані Лариса, вона має понад 15 років педагогічного стажу. Донедавна вона викладала у приватному ліцеї ЛПЕПІМ, а також працювала в одній з київських державних шкіл. Вже майже рік вона залишила школу і повністю присвятила себе репетиторству, зосередившись на роботі з групами учнів 6 – 11 класів.
Я ставлюся до учня з повагою – це основа моїх занять. Я повертаю дітям віру у власні сили,
– додала вона.
Почнімо з простого запитання. Чи завжди ви захоплювалися математикою, чи в певний період свого життя ви також чинили опір цьому предмету?
Моя любов до математики сягає дитинства. Я завжди цікавилася числами, розв’язувала різноманітні завдання, шукала приховані зв’язки.
Зараз ви навчаєте сотні учнів. Чи погоджуєтеся ви з думкою, що останніми роками, відколи математика стала обов’язковою на ЗНО, рівень паніки серед підлітків досяг свого піку? Що вони зазвичай говорять, коли вперше приходять до вас?
Я б не сказала, що паніка зросла. Скоріше, це питання невпевненості у власних можливостях. Коли учень відчуває підтримку, коли йому допомагають виправити помилку, а не картають за неї, коли існує довіра до дорослого – тоді з’являється впевненість.
Наразі я бачу, що багатьом дітям замість підтримки говорять: “Ти не складеш ЗНО”, “Тобі це не дано”, “Ти тупий”. Часто чую від учнів та їхніх батьків: “Відносини з математикою не складаються. Я (він, вона) її не розумію”.
Вивчення математики вимагає послідовних дій. Якщо якась тема не засвоєна, то наступну зрозуміти буде вкрай складно. Усе взаємопов’язано.
Найпоширеніше виправдання для багатьох підлітків і навіть дорослих: “Я гуманітарій, мій мозок так не функціонує”. З вашого досвіду – чи справді існує такий вроджений розподіл, чи “гуманітарій” – це просто зручна відмовка?
На мою особисту думку, такий поділ вигадали, щоб виправдати небажання докладати зусиль у вивченні математики. Я спостерігала багато випадків, коли так звані “гуманітарії” після пояснень, зрозумілих саме їм, казали: “Це так просто? Я думав, буде складніше”. Математика доступна кожному, хто докладає зусиль.
Чи трапляється, що учень знає матеріал, але, побачивши тест, відчуває ступор? Як відрізнити лінь чи незнання від справжньої “математичної тривожності”, яка блокує мислення?
Так, безумовно, таке трапляється. Як це розрізнити? Це видно за відповідями та розв’язками, які учень надає поза межами тесту чи контрольної роботи. Три роки тому, коли я почала працювати в одній зі шкіл Києва, мені доручили вести 8 класи. Що я одразу помітила, то це всеохопний страх перед контрольними роботами. Учні, які під час вивчення теми демонстрували результати на 10 – 11 балів, на контрольній могли отримати лише 5 – 6 балів. Я довго працювала над цією проблемою.
Я постійно наголошувала, що на контрольній немає нічого нового, лише те, що ми вивчили. Безпосередньо перед контрольними роботами я практикувала з учнями дихальні вправи для заспокоєння нервової системи. Спочатку вони жартували, але згодом самі почали їх виконувати, коли побачили позитивний ефект.
Ситуація почала поступово покращуватися. І вже в другому семестрі 9 класу всі учні писали контрольні роботи так само добре, як і брали участь в обговореннях теми. Математична тривожність долається впевненістю у власних силах. І саме над цим я працюю на своїх уроках. Я наочно показую учням їхні сильні сторони та навчаю найважливішому – довіряти собі. Тільки коли учень довіряє своїм досягненням та знанням, “математична тривожність” зникає.
Репетиторка навчає учнів довіряти собі та своїм здобуткам / Фото надане Ларисою Водяницькою
Чи був у вашій практиці випадок, коли абсолютно впертий “гуманітарій”, який починав з нуля, у результаті здивував вас і себе високим балом на іспиті? Що саме змінилося в його розумінні?
Так, був у мене такий хлопець, який вважав себе зовсім не математиком. Потрібно було наочно продемонструвати застосування математики в реальному житті, щоб зацікавити його.
Не можу сказати, що він мене здивував балом, адже ми планомірно йшли до цієї мети, але він отримав свої 173 бали і вступив до Національного медичного університету імені Богомольця. Що змінилося? Він зрозумів, що немає нічого неможливого, якщо присвячувати час певній справі та докладати зусиль.
З чого ви починаєте перше заняття з учнем, який одразу заявляє: “Я ненавиджу ваш предмет і вивчаю його лише тому, що цього вимагає МОН”? Як ви знаходите до нього підхід?
Все залежить від індивідуальності учня. Звісно, спочатку ми просто спілкуємося. Я завжди запитую, чим дитина захоплюється, що їй подобається, які має хобі. Обережно з’ясовую причини неприязні до предмета. Таким чином, поступово, на кожному уроці, лід починає танути. Я розповідаю, де реально можна застосувати певні теми з математики, ділюся цікавими історіями тощо.
Запам’ятовування формул – це зазвичай найнудніша частина. Чи існує спосіб змусити підлітка зрозуміти тригонометрію чи геометрію без сліз та зубріння? Поділіться своїм улюбленим лайфхаком.
Я не змушую учнів “зубрити” формули. Так, певний етап запам’ятовування, звичайно, є. Але формули запам’ятовуються через велику кількість практичних завдань. Вони засвоюються самі собою. Коли розв’язуєш багато завдань, то врешті-решт все запам’ятовуєш. Я нікого не змушую, але можу показати й підкреслити красу перетворень, зокрема тригонометричних.
Формули постійно звучать на моїх уроках, тому учні швидко їх запам’ятовують. Повторення – це ключ до успіху. Стосовно прийомів для запам’ятовування – існує цілий ряд технік, асоціацій та виявлених мною закономірностей, які дозволяють, знаючи лише дві-три формули з теми, вивести або трансформувати їх у схожі. Це все відпрацьована навичка, жодного секрету.
Пані Лариса не змушує “зубрити” формули, а демонструє та підкреслює красу перетворень / Фото freepik
Нинішні випускники – це покоління, яке пережило онлайн-навчання під час COVID-19, а тепер навчається в умовах повномасштабної війни, повітряних тривог та блекаутів. Які найбільші прогалини у знаннях виникають через ці обставини, і як ви їх надолужуєте?
Безперечно, пандемія та війна залишили свій сумний слід на системі освіти. Надолужити все складно. У всьому потрібен час. Ніхто не був готовий до цих викликів ні технічно, ні морально. Зі свого боку, я роблю все можливе, щоб підтримувати постійний зв’язок. Я не скасовую уроки під час блекаутів, організовую навчальний процес так, щоб кожен учень міг отримати максимальну користь.
Щодо основних прогалин – вони індивідуальні для кожного учня. Це не один клас з однаковою кількістю уроків. У моїх групах навчаються учні з різних міст України та Європи. Є діти, які відвідують школи тут, і ті, хто навчається за сімейною чи екстернатною формою в українських школах. Я маю розроблену програму, якою ми керуємося протягом року. Наприкінці навчального року учні отримують повний набір навичок та знань, передбачений для відповідного класу. Діти, які перебувають у Європі, вивчають українську програму з математики саме зі мною.
Найкращим інструментом для подолання прогалин я вважаю бажання та можливість учня поставити запитання вчителю та отримати пояснення. Іноді одне й те саме поняття доводиться роз’яснювати різними способами. І це цілком нормально.
Кожен учень має отримати пояснення в тій формі та на тих прикладах, які він може зрозуміти. До речі, розв’язання задач ми починаємо з того, чи розуміють діти значення слів в умові, чи сприймають вони фізично написане в завданні. Тоді й розв’язання стає значно простішим.
Іноді найбільшими “поширювачами” паніки стають батьки, які дуже хвилюються через обов’язковий іспит. Як батькам слід поводитись: надмірно контролювати кожен крок чи, навпаки, надати дитині більше свободи? Де проходить межа між підтримкою та тиском?
Від батьків потрібна підтримка та розуміння. Так, деяким учням потрібен контроль. Але, на мою думку, у старших класах відповідальність слід перекладати більше на підлітка. Потрібно надати йому певну свободу.
Дитина має усвідомлювати, що її люблять. Що за будь-яких обставин батьки підтримають та допоможуть. Водночас, має бути чітко визначена зона відповідальності за навчання.
Йдеться не про покарання, а про наслідки дій. Якщо ти навчаєшся, приходиш на заняття, виконуєш домашнє завдання – це твій розвиток, крок до кращого життя. Якщо робиш навпаки – відповідно, відкочуєшся назад. Вміння вчитися є однією з ключових навичок у сучасному світі.
Дитина має відчувати батьківську підтримку та допомогу / Фото freepik
Якщо випускник зараз читає це інтерв’ю і думає: “Я все ще боюся, мій рівень низький, а час спливає”. Яку першу, найпростішу дію йому слід зробити вже сьогодні, щоб подолати цей страх?
Перш за все, варто поставити собі запитання і дати чесну відповідь: “Чим я хочу займатися в житті, ким я хочу стати?”. І не гаяти часу, а робити маленькі кроки. Знайти людину, яка допоможе найкоротшим шляхом досягти мети.
І на завершення. Сформулюйте одним реченням: математика – це не про цифри, математика – це про…?
Математика – це не про цифри, математика – це краса, гармонія та мистецтво.