Ці слова – давня лайка / Мagnific. Ілюстративне фото
Українська мова завжди була багата на образні вислови. Навіть коли виникала потреба когось засудити чи висміяти, наші попередники обходилися без непристойних слів.
Давні українські “образи”, які сьогодні можуть здатися кумедними, пропонує у своїй добірці Рамі Аль Шаєр.
Як висловлювали невдоволення українці століття тому?
Ми звикли вважати, що в минулому люди лаялися так само, як і зараз – грубо та різко. Насправді ж українська мова мала десятки колоритних слів, якими можна було висловити своє невдоволення, осуд чи глузування, не вдаючись до вульгарності. Багато з них нині звучать кумедно, хоча ще сотню років тому були цілком звичними.
Добірку слів, які збереглися в українських словниках, пропонує музикант та популяризатор мови Рамі аль Шаєр, тож розгляньмо, що вони означають.
-
“Гепа” – інша назва “сідниць” або “дупи”, тобто частини тіла, на яку сідають. Це слово традиційно використовувалося для позначення напрямку, що передувало відомому зверненню щодо російського корабля.
-
“Лайдак” – ледар, нероба, волоцюга, особа, яка уникає будь-якої праці та живе без діла. Це слово й досі можна почути, хоча й значно рідше, ніж раніше: “Чому голови не хилиш, лайдако! Падай на коліна, старий собако!” Олександр Ковінька.
-
“Вайло” – незграбна, неповоротка, повільна людина. Так могли назвати того, хто все робить невміло або постійно щось перекидає: “Біда якомусь вайлові, якщо він потрапить Багірову під руку в таку мить!” Олесь Гончар.
-
“Гаспид” – дуже давнє слово, що увійшло до української мови через церковнослов’янську традицію. Спочатку “гаспидом” називали отруйну змію, а згодом — чорта чи демона. Пізніше цей образ перенесли на позначення злої, підступної чи нестерпної людини: “Царю проклятий, лукавий, Аспиде неситий!” Тарас Шевченко, “Сон” (“У всякого своя доля”):
Цікаво! Слово “аспид” існує й досі як біологічний термін. Воно позначає велике сімейство отруйних змій, що проживають у тропічних і субтропічних регіонах на всіх континентах (крім Європи): аспид кораловий, гадюка аспідова.
Ці слова були лайкою: дивіться відео
Кілька інших колоритних слів запропонували глядачі у коментарях:
“Мантелепа” – нетямуща, недолуга, повільна у думках або незграбна людина. Це слово часто мало жартівливого відтінку.
“Фарфуцель” – зневажлива назва нікчемної, легковажної або непорядної особи. Сьогодні це слово майже не використовується, хоча й досі трапляється у словниках.
“Потороча” – слово з народної демонології. Спочатку так називали нечисту силу, дрібних духів або страховисько, а згодом – людину, яка викликає відразу чи поводиться негідно: “Брожу, тиняюсь, мов потороча…” Павло Грабовський.
Усі ці слова є частиною мовної спадщини українців. Одні походять з народної розмовної мови, інші – з давніх вірувань та демонології, але кожне з них передає емоцію значно яскравіше, ніж звичайне “дурень” чи “ледар”.
Тож якщо бажаєте урізноманітнити своє мовлення, зверніть увагу на ці давні українські слова. А про лайливі фрази та лихослів’я, що використовувалися раніше і можуть бути знайдені в літературі, ми писали раніше: “Бодай тебе чорти вхопили!” чи “Ах ти свиняче рило!”.
Вони не лише колоритні, але й нагадують, наскільки багатою та образною була й залишається українська мова.