Війна — це невизначеність та постійний страх за своє майбутнє. Підлітки стають заручниками цих факторів, коли в пошуках стабільності й нових можливостей після закінчення школи обирають виїхати з України. За даними дослідження savED, оприлюдненими у 2024 році, понад чверть опитаних учнів у громадах хотіли би переїхати жити за кордон. Ще 20% «не визначилися». Як допомогти юним українцям віднайти шлях до самореалізації вдома? Про це та точки дотику з амбіціями сучасної молоді говорили під час дискусії в межах найбільшого освітнього фестивалю «Вчителі майбутнього 2025».
Кожен з учасників поділився кроками в роботі з підлітками, які змінюють їхнє ставлення до майбутнього життя в Україні. Серед спікерів — учитель фізики та інформатики, блогер і волонтер Руслан Циганков, який знає, як говорити зі старшокласниками, щоби вони чули та дослухалися. А як мотивувати і підтримати молодь у втіленні реальних змін у рідних містечках та селах уже сьогодні, розповіли запрошені експертки з фонду savED, який з 2023 року втілює освітню програму для підлітків про розвиток малих громад UActive. Співзасновниця фонду Ганна Новосад та менторка UActive Вікторія Підлісна допомогли розібратися, як дати школярам реальну візію можливостей в Україні та відчуття власної причетності до розвитку навколо. А модерував зустріч той, хто з власного досвіду знає, як це працює — випускник програми UActive з деокупованого села на Київщині Назарій Манзик.
Страх невідомості та воєнні обмеження як виклики для дітей
Бажання деяких підлітків виїхати за кордон, про яке вони відверто говорять ще до закінчення школи, — це болюча тема для учителя Руслана Циганкова. За його словами, причиною відтоку дітей є не лише безпекова ситуація, а й те, що не всі вони бачать можливості для свого розвитку в Україні. Одна з його учениць-восьмикласниць уже відкладає гроші на переїзд, бо кожного дня бачить, з якими викликами стикаються її батьки, що працюють у державних структурах. Вона зізнається учителю, що сама не хоче так жити в майбутньому.
«Мені хочеться, щоби всі наші дії, проєкти, програми робилися так, щоб показати дітям перспективу, що в Україні можна реалізувати себе. Показати, що попри різні системи, які мають свої величезні недоліки, тут усе одно можна пробитися», — каже Циганков.
Руслан Циганков, учитель фізики та інформатики, блогер і волонтер
Важливим фактором для молоді, додає учитель, є можливість здобути якісну освіту, а потім знайти достойну роботу. Однак тут випливає інша проблема: недостатня матеріальна і технічна база для навчання. Наприклад, за словами Руслана Циганкова, в Україні бракує фізиків. Водночас університети, які можуть їх навчати, подекуди досі мають радянське обладнання, а освітяни, які люблять працювати зі студентами, не йдуть працювати у виші через низьку оплату праці.
У прифронтових регіонах із підлітками особисто працює менторка UActive Вікторія Підлісна. Вона приїхала на фестиваль до Львова не тільки як спікерка дискусії, а і як менторка в освітній мандрівці вчителів — учасників UActive, яку фонд у межах програми втілив уперше, зокрема, за підтримки Spirit of America, фонду Razom for Ukraine, Європейського центру ім. Вергеланда (Норвегія) та Українського католицького університету. Така подія й мандрівка — можливість для Вікторії поділитися досвідом, який вона здобуває у своїй роботі. Величезною проблемою у прифронтових громадах, на її думку, є воєнні реалії, які обмежують доступ до нормального навчання та дозвілля. Через постійні обстріли діти весь час змушені сидіти у шкільних підвалах або ж удома, якщо їхній освітній заклад не має належного укриття. Саме в таких містечках і селах, за словами Вікторії, спостерігаються критичні наслідки відсутності соціалізації у дітей: вони замикаються у собі, тому їх важко повернути до нормального життя.
«Головне ж не класні гаджети, які можна роздати дітям, аби ті краще бачили своїх однокласників онлайн. Головне, що потрібно людям, це люди», — каже Вікторія Підлісна. Водночас на деокупованих територіях, за словами менторки, є ще одна, можливо, не очевидна на перший погляд деталь. Діти там не мріють про щось фантастичне. В їхніх думках цілком базові потреби: повернутися до офлайн-навчання, знову почати спілкуватися одне з одним, побачити Карпати тощо. «Часто через пережиті обставини окупації та воєнних небезпек вони стикаються з викликами не за своїм віком. І їх треба навчити знову мріяти. Зробити це маємо ми, дорослі», — додає Вікторія Підлісна.
Вікторія Підлісна, менторка UActive
Дехто з дітей узагалі бачить життя вдома як суцільну невідомість. Саме так під час однієї з настільних ігор себе і своє місце в Україні схарактеризувала 15-річна дівчинка із Херсонщини, де Вікторія працює з підлітками як керівниця власного проєкту. Мовляв, Україна — це нібито і дім, і улюблене місце, і родина, але з іншого боку, «ти ніколи не знаєш, коли війна і це все закінчиться».
Соціалізація і відчуття причетності до змін
Перш за все, для дітей важливе живе спілкування, наголошує Руслан Циганков. Він бачив на власні очі, як змінюються школярі, повертаючись за парти після дистанційного навчання.
«Усі зрозуміли, що сьогодні-завтра може не бути. І діти почали розкриватися. Але це відбувалося не просто так. Я також почав розкриватися, розмовляти з ними на важкі та серйозні теми. Я з ними був більш щирим, і вони, як дзеркало, робили те саме», — розповідає учитель.
У столичній школі, де викладає Руслан Циганков, він намагається створити спільноту, всередині якої діти могли б вільно спілкуватися з ним та між собою. Учитель ділиться, що учні можуть до нього прийти поговорити на будь-які теми. А він своєю чергою намагається навчити їх не лише фізики, а й інших важливих речей: наприклад, показати, що таке здоровий патріотизм.
Та на відміну від Києва й інших тилових міст, на прифронтових територіях не завжди знайдеться місце, де б діти могли навчатися офлайн та проводити разом час. Адже школи чи освітні осередки зруйновані або безпекова ситуація настільки напружена, що зустрічатися там небезпечно. І це часто стає причиною виїзду родин з дітьми з таких населених пунктів. Щоби відновити життя в постраждалих громадах, благодійний фонд savED з 2022 року створює позашкільні навчальні простори, а також облаштовує підземні й тимчасові школи, допомагає дітям надолужити прогалини в знаннях завдяки освітнім курсам «кетчапів» та навчає розвивати свої громади в межах програми UActive. Завдяки такій роботі понад 76 тис. дітей у більш як 90 громадах отримали можливість не лише сісти за парти, а й жити повноцінне позашкільне життя.
«Доки триває війна, для нас цінність не в тому, аби була будівля під назвою школа. Цінність у тому, аби була освіта, спілкування, дитинство. І це можна організувати в той спосіб, який для нас не є звичним», — каже співзасновниця фонду savED Ганна Новосад.
Ганна Новосад, співзасновниця фонду savED
Та повернути активності до прифронтових громад, відновивши доступ дітей до офлайн-освіти і дозвілля, — це лише початок шляху. Підліткам, які дуже скоро стануть дорослими, треба продемонструвати можливості особисто долучатися до змін у своїх рідних містах та селах уже зараз. І це один зі способів спонукати юних українців знайти точку самореалізації вдома, а не в чужій країні.
«Причетність дає дітям відчуття, що вони тут потрібні і можуть на щось впливати», — підкреслює Ганна Новосад
З вірою у це фонд savED спільно з американською організацією Spirit of America співініціював освітню програму для підлітків UActive, у межах якої школярі навчаються створювати соціально корисні проєкти в рідних громадах.
Як працює UActive?
Участь у програмі UActive триває 10 місяців — від навчання школярів з вересня до грудня в командах та з підтримкою учителя й ментора і аж до презентації своїх напрацювань та роботи над утіленням ініціативи для свого села чи містечка. Серед успішних кейсів — реалізовані молодіжні простори, спортивні майданчики, театральні гуртки та кіноклуби, які захотіли мати у своїх громадах учні. Так підлітки вчаться створювати власні повноцінні проєкти — від пошуку корисної ідеї через взаємодію з громадою й аж до пітчингу або додаткового фандрейзингу та реалізації. На середині цього шляху, у січні, підлітки презентують свої задуми та після оцінювання журі команди можуть отримати по 5 тисяч доларів фінансування для свого проєкту.
Довоєнна статистика показує, що саме в невеликих населених пунктах було менше можливостей для молоді. А згідно з оцінкою міжнародної програми PISA, освітній розрив між успіхами учнів у сільській місцевості та у великих містах до повномасштабної війни становив 4,5 роки.
«Попри те, що в нових реаліях у когось із цих дітей зараз немає вцілілої інфраструктури на рідних вулицях, школярі, з якими ми працюємо в малих громадах, усе ще хочуть залишатися в Україні. Підлітки з постраждалих населених пунктів відчувають цінність того, що їх підтримують. І вони усвідомлюють усю відповідальність за відбудову та розвиток своїх сіл і містечок», — каже менторка програми Вікторія Підлісна.
Вікторія Підлісна, менторка UActive
Випускниками UActive вже стали понад 700 учнів, які втілили більш ніж 40 проєктів — за кошти партнерів savED або ж завдяки самостійному залученню необхідних фінансів. За даними опитування в нещодавньому сезоні програми, 77% учасників UActive хочуть залишитися в Україні та бути корисними для своїх громад.
Модератор дискусії Назарій Манзик також є випускником UActive. До вступу в університет йому самому здавалося, що будувати майбутнє легше «десь там», за межами України.
«І насправді одним з головних переконань залишитися тут був досвід моєї участі в програмі у 10-му класі: ми з друзями пройшли навчання, не отримали кошти від журі, але знайшли партнерів, щоб таки створити в нашій школі STEM-клас. Там ми вже кілька років переробляємо пластикові пляшки на спеціальну нитку для 3D-принтерів і виготовляємо з неї різноманітні корисні вироби. Хто, як не ми самі, може творити зміни?», — каже Назарій. Як дорослим заслужити довіру дітей?
Вікторія Підлісна у програмі UActive виконує роль менторки для команд підлітків. Вона допомагає школярам розробити концепцію власного проєкту у громаді, зрозуміти, чого хочуть учні, та доступно і цікаво презентувати ідею, а в разі успіху — якісно втілити її. На думку Вікторії, не лише в межах таких програм, а і щодня в звичайному житті підліткам потрібні наставники, які б пояснили, як вчинити у конкретних ситуаціях.
«Вони мріють про класних дорослих, друзів, які візьмуть їх за руку і підкажуть, чим корисним можна зайнятися, до кого можна прийти за порадою. Їм потрібні натхненні люди навколо. Насправді, скільки дітей виїде, залежить насамперед від дорослих. Адже якщо не ми покажемо їм, що тут робити, то не покаже ніхто», — зазначає Вікторія.
Водночас співзасновниця фонду savED Ганна Новосад додає, що від дорослих діти також прагнуть отримати безпечний простір, де панує довіра та розуміння, а не вертикальна модель поведінки «я вчитель і за будь-яких обставин ти повинен мене слухати».
«Ці часи минули. Нам усім потрібен спільний та безпечний простір. Бо іншого в нас немає», — каже Ганна.
Із цією думкою погоджується учитель Руслан Циганков. Він певен, що учитель має бути другом дитині, старшим братом чи сестрою. І якщо хтось із дітей зробить помилку, потрібно пояснити, чому так сталося і як із цим розібратися.
«Тоді учні розповідатимуть вам про весь біль. Учителі як люди, що проводять зі школярами величезну частину часу, мають розділяти їхній біль. Наші діти, на жаль, живуть у дуже важкі часи. І якщо їм не допомагати, то буде ще важче», — каже Руслан Циганков.
Разом із цим діти в будь-якому віці потребують любові та уваги, додає Вікторія Підлісна. Але проста демонстрація хороших намірів від дорослих уже не працює достатньою мірою, каже менторка.
«Важливо в комунікації з дітьми також залучати їх до дії. Адже вони буквально втрачають інтерес, якщо їм довго про щось розповідати та не долучати до активності. Вони можуть просто встати і вийти з аудиторії. Тому це важливий підхід, коли ти залучаєш дітей, даєш їм конкретне завдання, а через деякий час обговорюєш його з ними. Діти включаються в роботу і починають вірити, що знають, що робити», — каже Вікторія.
Водночас Ганна Новосад звертає увагу, що підлітки мають відчувати: те, що вони роблять, це не просто гра. Їхні дії мають приносити конкретний результат, за який вони несуть відповідальність. І цей результат має діяти на благо їхньої школи та ком’юніті сьогодні, щоби в перспективі вони повірили, що можуть змінювати щось і для всієї країни, залишаючись удома.
Источник: www.osvitoria.media