Українська мова — смачна, соковита, стильна, подеколи гостра й іронічна. Ми знаємо безліч слів і часто не замислюємося, коли використовуємо їх у повсякденному житті. І зачаровуємося, коли хтось перетворює навіть повсякденну розмову на красу, використовуючи, наприклад, хвацькі фразеологізми, рідко вживані, автентичні українська слова, іноді давно забуті. Тож починаємо рубрику «Учи українську з класиками», де будемо досліджувати слова у творах наших письменників.
Спікерка:
Діана Мельникова,
вчителька української мови та літератури,
письменниця, дослідниця літератури
Лариса Косач опанувала дистанційну освіту ще в ХІХ столітті, коли про це поняття й не чули. Написала підручник з історії для своєї сестри. Крім літературної творчості, знала понад десяток мов, займалася перекладами і, безумовно, у такий спосіб також шліфувала своє чуття мовної краси. Плюс музикальна обдарованість (помічали: іноді слова звучать як музика, особливо якщо це поезія, тим паче українська?). Хто як не жінка з таким потужним інтелектуальним багажем може розширити наше уявлення про світ рідної мови?
Вирушаємо у словникову подорож творами Лесі Українки і пропонуємо приклади, як вживати її слова в сучасному контексті.
1. Вчвал — якнайшвидше, галопом; найшвидшим кроком.
У Лесі
Летіте вчвал, ви, румаки огнисті,
До Фебових палат; такий візник,
Як Фаетон, хай вас жене на захід,
Хай миттю вас покриє хмарна ніч.
(«Блакітна троянда»)
Сучасний контекст
Я зрозуміла, що переплутала час: вистава починається о шостій, не о сьомій, тому помчала до театру вчвал.
2. Осторога — застереження, попередження, обережність.
У Лесі
Л[юбов]. Остерігали! Невже ви думаєте, що можна остерегти кого-небудь жартиками і каламбурами? Остерігали! За все своє життя я ні від кого не чула поважної, щирої, дружньої остороги.
(«Блакітна троянда»)
Сучасний контекст
Писати кожному учасникові форуму про можливе скасування конференції виявилося зайвою осторогою: по-перше, усіх напередодні повідомив менеджер, по-друге, за годину з’ясувалося, що захід точно відбудеться — організатори про все домовилися.
3. Либонь — виражає деяку непевність, сумнів у ймовірності висловлюваного; ніби, нібито; те саме, що мабуть.
У Лесі
Правда, до нашої панночки не легко приступитись, та я теж не в тім’я битий, либонь, і ми в свій час книжки читали, та ще такі, про які панночкам і не снилось. Ех, панночки, панночки! Бідовий народ! Прочитає «остатнє слово науки» і думає, що вже всю мудрість поглинула.
(«Блакітна троянда»)
У сучасній поезії:
…Я знаю, важко. У твоєму віці.
Либонь, я знаю, що й подумав ти:
«Вже краще йти до Бога пасти вівці,
ніж на Вкраїні камінь цей тягти»
(Л. Костенко «Тінь Сізіфа»)
Примітка. Для дослідників української мови «Блакитна троянда» — справжня знахідка. Цікаво, що Леся Українка використовує «Дієві люде» замість звичного нам «Дійові особи», чи «Вихід» замість «Сцена».
4. Порікувати — жалітися, бідкатися, нарікати.
У Лесі
Старий раб (з невимовним жахом). Боже! Рятуй нас від гріха! Що він говорить? Вся громада християнська порікує і гомонить, окремих слів не чутно, але гамір, як хвиля, росте…
(«В дому роботи, в країні неволі»)
Сучасний контекст
Моя бабця весь час порікує, мовляв, рідко внуки приїжджають, яблуневі гілки ломляться від плодів, у саду нема кому стиглі ягоди їсти — так багато їх уродилося в бабусиному саду.
5. Невгасимий — той, що не можна погасити; який постійно горить; незгасний; перен. який ніколи не послабиться, не зникне; пристрасно відданий якій-небудь справі, ідеї, захопленню тощо.
У Лесі
Хто на сьому світі не хоче царства Божого вбачати, той втратить і небесне царство Боже і буде вергнутий в ґегенну люту, де пломінь невгасимий, плач і скрегіт і де робак довіку точить серце.
(«В дому роботи, в країні неволі»)
Сучасний контекст
Його невгасимий ентузіазм завжди запалював інших, навіть найпесимістичніших, найапатичніших. Після його аргументів, чітко розкладених стратегій, пояснень, як і що працює, усі розуміли: над цим точно варто попрацювати.
6. Пломінь — те саме, що полум’я.
У Лесі
Одвага в серці жевріла, мов пломінь,
їй не страшні були ні гори-кручі,
ні урвиська-яри…
(«Осіння казка»)
У сучасній поезії:
…в червоних спахах заяскрілих щілин
на чорнім тілі дерева — вже рвавсь
назовні пломінь — з двиготом і гулом
розпростував злотисті язики
і танцював, обвалюючи крокви, —
і розверзалась спечена земля —
і вулканічна лава розчиняла
держави і міста — і сотня тисяч сонць
водночас загорялася у небі,
випалюючи зір!
(О. Забужко «І двері розчахнулись — і за ними»)
7. Невідборонно — невідступно, неминучо.
У Лесі
І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу.
(«Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…»)
Сучасний контекст
Якщо людина точно знає, чого хоче, ставить ціль та щодня (щодня!) робить бадай маленький крок, аби її здійснити, вона невідборонно наближається до своєї мети й ніщо її не може зупинити.
8. Обмова — наклеп, неприязні висловлювання про кого-небудь, спрямовані викликати зневагу, недовіру до людини. Сьогодні ми можемо зустріти дієслово обмовити, але іменник вживається нечасто.
У Лесі
Міріам. О, сто раз гірше, я те добре знаю, і з того розпач мій.
Месія. Ти не наводь обмови зайвої на власну душу, — такою чорною вона не може бути.
(«Одержима»)
Сучасний контекст
Коли читаєш у соцмережах негатив про якусь людину, не варто одразу брати на віру, то може бути звичайна обмова.
9. Повік — завжди, постійно, вічно:
У Лесі
Такий мій смак і добра воля, пане,
я в вас професора свого шаную
за лекцію історії геройства,
вона повік для мене незабутня.
Та годі вже базікання того,
Ми тілько час уводимо. Я знаю,
що ти таки полізеш у вікно, —
хіба ж не можна се зробити просто?
Які актори всі ви, жірондісти!
(«Три хвилини»)
У сучасній поезії:
Але повік не вищезне трава
на згарищах!
Вони квітують рясно,
хоч біль, і страх, і язва морова,
і сіль-камінь кривавить юні ясна,
і сивий попіл обмітає небо,
і рікам переламано хребти,
і згіркле світло плеще променеве —
їм тут цвісти.
(Ю. Андрухович «Країна дітей»)
Источник: www.osvitoria.media