Ми вже писали про таємний сенс підліткових фраз та емодзі в серіалі «Юнацтво». Сьогодні разом із психологинею Катериною Гольцберг занурюємось у питання: про що насправді ця кримінальна драма? Про підлітків чи про кризу батьківства й освітньої системи? Як знаходити спільну мову з дітьми, відновлювати їхню довіру з нуля і не чекати, доки буде запізно.
Спікерка:
Катерина Гольцберг
— Субкультура маносфери та інцели навряд чи стануть глобальним трендом серед українських підлітків, — прогнозує Катерина Гольцберг. — Але в нас є інші тенденції та проблеми. Обговорюючи серіал «Юнацтво», ми знаходимо білі плями в спілкуванні з дітьми та підлітками. І нарешті визнаємо цю проблему та називаємо її. Це перший крок, щоб повернутися до дітей обличчям і дати їм змогу повірити нам, дорослим.
Серіал «Юнацтво» більше про підлітків чи про кризу батьківства?
На мій погляд, цей серіал — для дорослих. Його аудиторія — точно не діти і не підлітки. Шоуранери «Юнацтва» звертаються до батьків, щоб ті замислилися: «Що і як ми робимо для наших дітей? Чи цього достатньо? Можливо, нам варто робити щось інакше?»
Популярність «Юнацтва» частково обумовлена «ефектом впізнаваності»: у тих чи тих моментах батьки впізнають себе. І так, їх це шалено лякає. Недарма слоган серіалу — «Це може статися з кожною родиною».
Але я не згодна із цим як психологиня: такий розвиток подій можливий не в кожній сім’ї. Гадаю, автори використовують цей тригер, щоб дорослі схаменулись і переглянули чи змінили підходи до спілкування з дітьми та підлітками. Звернули увагу на їхні проблеми.
Чому ми досі не чули про «таємну мову підлітків» у формі емодзі?
Світ різних рівнів спілкування в інтернеті прихований від нас, дорослих. Діти вкрай неохоче діляться тим, що там відбувається, намагаються створити «таємну мову», і якщо вдається — страшенно радіють. Будьте певні, вони триматимуть цей вайб у секреті настільки довго, наскільки можливо.
Основа моєї практики — спілкування з дітьми. Я навіть веду записи у власному словничку підліткового сленгу. І знаєте, ім’я Ендрю Тейта в мій кабінет підлітки принесли ще три роки тому. Ми обговорювали, чому він чинив харасмент щодо жінок, його антифеміністичні наративи. З мого спостереження — з такими речами знайомі учні, які добре знають англійську, або ті, хто проживає за кордоном. Але тренд із серіалу «Юнацтво», пов’язаний зі смайлом 💯 (означає, що 80% жінок обирають лише 20% чоловіків, тож шанси останніх на стосунки геть невеликі, — авт.), ще точно не пішов у маси в нашій країні. Це просто «вірусна історія», яку вигадав хтось із блогерів, і вона стала популярною в соцмережах.
Тобто, таємні емодзі із серіалу «Юнацтво», відсилки до інцелів і маносфери поки що не актуальні для молоді в Україні?
Беззаперечно, у нас є свої тенденції і контексти. Наприклад, вельми розповсюджений секстинг (коли діти чи підлітки діляться доволі відвертими фото). А від сусіда-агресора в Україну прилетів такий персонаж, як скуф. Тож українські підлітки можуть образити когось, назвавши скуфідоном (недоглянута, старомодна людина) або KFC-босом (людина з надлишковою вагою або той, хто не відповідає стандартам краси), а не інцелом.
Різнокольоровими сердечками чи емодзі у формі бобів та пігулок із динамітом наші підлітки також поки що не оперують у спілкуванні в соцмережах. Натомість дуже поширений прояв пасивної агресії — поставити крапку в кінці повідомлення, не додати жодних смайликів у кінці речення. Невтішно, що українські діти наразі більше тяжіють до перегляду російськомовного контенту TikTok чи російських серіалів на кшталт «Пацани», ніж до англомовного контенту. Тож серіал «Юнацтво» для них нудний.
Чому маносфера (субкультура, що побудована на жінконенависницьких поглядах чоловіків) набирає популярності у світі?
Тренд нетерпимості до інакшості знову популярний у США. Він стосується інклюзії, расової та гендерної приналежності. Великі охоплення й популярність набирають меседжі про те, що жінці краще «бути передбачуваною для чоловіка, бо так спокійніше».
Людство зробило величезний крок до усвідомлення рівноправ’я між чоловіками і жінками, але маятник становлення і зміцнення фемінізму в суспільствах може хитнутися в інший бік. Розхитують його в тому числі такі інфлюєнсери, як Ендрю Тейт, «вербуючи» багатотисячні армії фоловерів і послідовників мізогінічних поглядів у соцмережах.
У чоловічому світі відбуваються глобальні зміни. У нашій країні вони переважно пов’язані з війною. В українських чоловіків зараз багато страхів. Коли психіка потребує розвантаження — починає підсвідомо шукати «винуватців». Не дивно, що жінки можуть ставати мішенями для «цаповідбувальства».
Така тенденція може зачепити й підлітків, які тонко відчувають, що коїться у світі дорослих. Адже основи ставлення до світу діти беруть від батьків.
Як діяти вчителям і школам, щоб не зростити ще одного Джеймі?
Якщо в дитини є бодай одне дружнє та уважне до неї середовище — є величезні шанси, що вона ніколи не повторить долю головного героя «Юнацтва» Джеймі. Поєднання токсичної школи і чуйної родини врівноважує дисбаланс негативу. У випадку з токсичною родиною і дружнім освітнім середовищем це складніше, але не так критично, як тоді, коли і вдома, і в школі дитина почувається нещасною.
13-річний Джеймі навчається в школі, де на його голову можуть запросто плюнути, однолітки ставлять підніжки чи натякають смайликами в Instagram, що він «інцел». Удома його або не помічають, або відкрито соромляться. Тато відвертається, коли він погано грає у футбол, замість того, щоб поговорити із сином і сказати: «Можливо, спробуєш себе в іншому спорті, щоб ти відчував себе успішним?»
Стикаються дві гіркі реальності: токсичне та байдуже середовище. Це висмоктує з хлопця сили, спонукає до накопичення внутрішньої люті.
Часто у вчителів у таких токсичних школах, де панує анархія та неповага з обох сторін (як у серіалі «Юнацтво»), не вистачає сміливості встановити власні правила гри. Така гнітюча агресивна атмосфера впливатиме напряму на учнів і вчителів, які починають боятися дітей.
Раджу освітянам встановлювати конкретні, логічні, чіткі і справедливі правила поведінки у школі». Складаючи правила, орієнтуємося на те, щоб цінності школи і цінності батьків збігалися. А якщо цінності не збігаються — з такої школи треба негайно йти.
Також ми маємо спиратися на мораль. У моїй практиці був випадок, коли вчителька встановила правило: будь-яка дитина може скинути з парти однокласника його речі, якщо там безлад. «Це ж діти самі створили ці правила! Ми хочемо дати їм право голосу». Але ні. Моральність правил затверджують дорослі, які розуміють, що є справедливим. А коли школи створюють у своєму середовищі умовні карцери (як у приватній школі в Харкові, через що нещодавно запалав скандал, — авт.), треба бути чесним із собою, чи буде такий освітній заклад дружнім до дитини.
«Що я упустив і коли?»: на яких батьків чекає гірка розплата за байдужість?
Ми повинні прийняти те, що підлітки постійно експериментують із тілом, із психікою, із фізичними законами. Вони випробовують власні можливості. Їм цікаво, як далеко може завести інтерес чи страх. Про безпеку в таких експериментах годі й казати.
Батьки, прошу вас тримати у думці: підлітки не завжди свідомі того, що роблять. І не завжди можуть спрогнозувати наслідки своїх дій. Дорослим варто бути «в зоні досяжності» свого підлітка, щоб вчасно порадити, підтримати чи зупинити. А іноді й щоб разом виплакатися, висловити незадоволення. Звісно, для цього вам мають довіряти. А для цього ви не повинні ігнорувати, знецінювати, глузувати. Чути, слухати, приймати: безстрокова місія дорослих.
Це не спостереження, а факт: сучасним батькам часто бракує часу і терпіння для виховання дітей. Дорослим шкода свого часу! А мудрість у тому, щоб не квапити, а спостерігати.
«Коли вже моя дитина заговорить про важливе для неї?» — надпопулярне питання від батьків.
👥🫂 Треба набратися терпіння. У буквальному сенсі — сідайте і чекайте.
👥🫂 А коли дитина заговорить — більше слухайте. Так ми формуємо простір для спілкування. На жаль, ми часто його нищимо власними руками. Або не даємо. Нашвидкоруч питаємо: «Як справи?» А діти так само нашвидкоруч відповідають: «Все окей». І ми умовно віримо їм, що це так. Хоча за фразою «Все добре» може ховатися будь-що. Навіть така трагедія, масштаби якої уявити неможливо.
👥🫂 Створюйте атмосферу, у якій дитині захочеться вимкнути навушники і говорити до вас.
👥🫂 Частіше дивіться в очі своїй дитині і будьте лагідними.
👥🫂 Відкладайте свої телефони, якщо хочете, щоб і вас слухали, не гортаючи TikTok.
Якщо довіру між вами і дитиною втрачено, не опускайте руки. Вихід є!
Шукайте посередника. Таким посередником може бути і психолог. Я часто стаю перекладачем з мови дітей на мову батьків і навпаки. Наприклад, дитина каже: «Мама, я тебе ненавиджу» або навіть «Щоб ти здохла». Це насправді не так, це спосіб сказати дорослому: «Мама, мені соромно за те, що ти робиш» або «Мама, я дуже злюся на тебе». Психолог як медіатор створить простір для взаємодії дитини і батьків та пояснить, що можна змінити в цій взаємодії. Зміни, яких ми досягнемо через посередника, можуть бути сталими.
Є чимало програм безкоштовної психологічної допомоги, є шкільні психологи. Вони можуть так само якісно виконувати функцію посередника.
Діти і підлітки в мережі: нам потрібні чіткі правила
Дорослі обов’язково повинні встановити чесні й прозорі правила користування мережею для дітей і підлітків та наполягати на виконанні цих правил. Ви можете розумно керувати екранним часом, встановлювати обмеження на відвідування небезпечних ресурсів, знати, які додатки завантажує ваша донька чи син і скільки часу в них проводить.
На що ми не маємо права:
❌ Читати особисту переписку
За винятком ситуацій, коли бачимо в дитини ознаки психологічної нестабільності й відчуваємо, що втручання необхідне для збереження здоров’я дитини — ментального і фізичного.
Білі плями в серіалі або чому «Юнацтво» хоче пересварити глядачів?
Шоуранери серіалу ведуть глядача крізь епізоди, кожен з яких доповнює картину попереднього і допомагає сформувати власну версію того, ЧОМУ так сталося, що звичайний 13-річний хлопчик скоїв жахливе вбивство.
1 серія
Звинувачення і поліцейський відділок
Як міг такий хороший з першого погляду хлопчик вчинити жахливе вбивство? Він ще зовсім дитина і веде себе по-дитячому. До того ж він заперечує вину. Може, це помилка?
2 серія
Токсична школа
Розуміння мотиву: чому це сталося і яка роль у цьому токсичного освітнього середовища, у якому зростав Джеймі.
3 серія
Дослідження внутрішніх мотивів головного героя
Чому це сталося саме із цією дитиною? Розбираємось у внутрішньому світі героя, досліджуємо «таємну мову» підлітків. Розбираємося, що відчуває Джеймі.
4 серія
Рефлексія батьків
«Де ми схибили? Що ми зробили неправильно свого часу?»
Маю спостереження: автори «Юнацтва» свідомо залишили в серіалі чимало білих плям. Можливо, це зроблено навмисно, щоб ми всі пересварились у дискусіях одне з одним і нарешті ПОЧАЛИ ОБГОВОРЮВАТИ часто невидиме для нас життя підлітків.
Чи діяла психологиня грубо, розмовляючи із Джеймі?
Чимало думок від глядачів про те, що дії психологині, яка працювала із Джеймі, грубі й непрофесійні. Це не так. У цієї психологині роль судового експерта, а не терапевта. Вона має визначити мотиви й особистісні риси підсудного. Не її завдання допомогти підлітку. При цьому ми з вами бачимо, що вона щиро співчуває хлопчику і що його особиста історія сильно її заторкнула.
Чи Джеймі справді психопат?
В обговореннях серіалу головного героя Джеймі люди часто називають психопатом. Це надто спрощує маркування «хороший-поганий» і дає надію: «Якщо моя дитина не психопат, то я можу бути спокійним». Це не так. Не всі психопати — вбивці. Так само не всі вбивці — психопати. І цей фільм також не про психопата.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media