Резилієнтність — здатність пристосовуватися до труднощів і відновлювати рівновагу. У сучасних реаліях це одна з найнеобхідніших якостей. Діти з високою резильєнтністю краще справляються із життєвими викликами, менш схильні до впливу тривалих травматичних подій і швидше повертаються до звичного життя після стресових ситуацій. Щоб розібратися, як дорослі можуть допомогти дітям стати стійкішими, ми поспілкувалися із психологинями проєкту «ПОРУЧ» Наталією Пашко та Оксаною Шароварою.
«ПОРУЧ» — проєкт із психосоціальної підтримки та збереження психічного здоров’я дітей, батьків, осіб, які їх замінюють, та фахівців, що працюють із дітьми, який реалізується ГО «Всеукраїнський громадський центр «Волонтер» спільно з Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.
Що таке резилієнтність
Резилієнтність, психологічна стійкість чи стресостійкість — це здатність людини справлятися з труднощами та відновлюватися після них. Вона проявляється в умінні реагувати на подразники без втрати внутрішньої рівноваги.
Психологиня Оксана Шаровара пояснює резилієнтність як вміння адаптуватися до мінливих умов навколишнього середовища, інтегрувати складний досвід у повсякденне життя і жити далі.
Тобто резилієнтна дитина може пережити стресову ситуацію (наприклад, конфлікт, переїзд, втрату близької людини) і з часом повернутися до нормального життя, а інколи й вийти з випробування з новою силою.
За словами фахівчині, низький рівень резилієнтності може проявлятися через депресію, істерики та загострення соматичних (тілесних) хвороб.
Психологиня Наталія Пашко пояснює резилієнтність як психологічний імунітет — здатність людини протистояти стресовим факторам і залишатися в рівновазі попри виклики. Метафора, яку наводить психологиня, це лоза:
«Лоза гнеться під вітром, але не ламається. Вона сильніша, ніж дерево, яке не має цієї гнучкості. Не йти напролом, а адаптуватися». Що допомагає формувати стресостійкість у дітей
Резилієнтність — не вроджена риса, яка або є, або її немає. Це навичка, яку можна розвивати. Вона не виникає за один день, а зростає під впливом оточення та досвіду, який дитина отримує.
Здатність до резилієнтності змінюється з віком. Дитяча психіка гнучкіша, тож може досить швидко відновлюватися після стресу. Тобто що раніше почати формувати резилієнтність, то простіше дитині буде в дорослому житті.
Психологічна стійкість складається з кількох головних факторів:
- уміння управляти емоціями;
- гнучкість мислення та вміння розв’язувати проблеми;
- самоприйняття і впевненість у собі;
- підтримка.
🏡 Родина і дім 👨👩👧👦
Батьки мають вирішальний вплив на формування психологічної стійкості в дітей, адже для дитини родина — це перший і найважливіший безпечний простір. Стабільність удома дає відчуття захищеності, на якому будується здатність протистояти труднощам. Якщо сімейна атмосфера спокійна, передбачувана і сповнена любові, дитині легше переносити стресові події поза домом.
Важливо, щоб батьки приділяли увагу емоційному клімату вдома та прагнули до відкритого спілкування, щоб дитина знала, що може поділитися радістю чи смутком і її вислухають без осуду.
🗯️ Емоційна грамотність 🥺
Це здатність розпізнавати свої емоції та управляти ними. Для дитини навчитися розуміти, що саме вона відчуває і чому, — великий крок до формування резилієнтності. Коли дитина вміє назвати свою емоцію, вона вже не така незрозуміла й не так сильно лякає. Навпаки, це дає відчуття контролю: «Так, я злюсь, але знаю чому і що із цим робити».
«Резилієнтність починається з усвідомлення: я тут і зараз. Я відчуваю. Я помічаю, — каже Оксана Шаровара. — Ми не можемо заборонити думки чи емоції. Але ми можемо навчитися помічати їх і змінювати свою поведінку. Це особливо важливо під час хронічного стресу, коли багато людей переходять у стан «емоційного завмирання».
Фахівчиня каже, що коли дитина переживає емоції — важливо не знецінити її почуття. Адже коли замість підтримки звучить щось на кшталт «Ну чого ти плачеш? Це ж просто футбол!» або «Ти ж хлопчик!», це блокує прояв емоцій і формує токсичне переконання, що відчувати — соромно.
🏫 Школа та вчителі 👩🏻🏫
Школа, садочок, гуртки творчості або спорту також мають величезний вплив на формування в дітей стресостійкості. Дитина, яка відчуває підтримку й розуміння в навчальному середовищі, емоційно більш захищена.
Важливо, щоб учителі створювали атмосферу прийняття і поваги, не допускали цькування та залишалися спокійними навіть у стресових ситуаціях. Це допомагає дітям не боятися помилок і сприймати їх як частину процесу навчання, а не як невдачу.
Значну роль у цьому відіграють практики соціально-емоційного навчання. Наприклад, короткі обговорення настрою на початку дня або релаксаційні вправи між уроками. Це допомагає дітям краще розуміти свої емоції та вчитися ставитися до почуттів інших з повагою.
Співпраця батьків і вчителів також важлива. Батькам варто підтримувати контакт із класним керівником, цікавитися, як дитина почувається в колективі, чи виникають конфлікти. Якщо є проблеми (наприклад, цькування), спільно шукати рішення. Це дає дитині відчуття, що дорослі діють спільно й підтримують її.
👭 Соціальні навички 💁♀️
Це вміння взаємодіяти з іншими людьми: спілкуватися, дружити, розв’язувати конфлікти, співчувати. Для дитини міцні дружні стосунки можуть стати потужним ресурсом. Завдання дорослих — допомогти дітям навчитися будувати здорові стосунки з однолітками.
Соціальні навички напряму пов’язані з резилієнтністю: дитина, яка вміє дружити і знає, як попросити про допомогу чи запропонувати підтримку, не почуватиметься ізольованою в складні часи. Навіть більше, допомагаючи іншим, діти часто й самі стають сильнішими — виникає відчуття взаємної підтримки й корисності.
Важливо розвивати емпатію — здатність поставити себе на місце іншого. Для цього можна говорити з дитиною про почуття інших: «Як ти гадаєш, вашому новенькому однокласнику самотньо? Запросімо йог пограти разом».
Також емпатії може навчити читання книжок чи перегляд фільмів, якщо потім обговорювати, що відчувають герої і чому.
Важливо навчити дитину співпраці й комунікації. Сімейні завдання (наприклад, разом збудувати щось із конструктора чи спекти пиріг) чудово тренують уміння працювати в команді, ділитися, домовлятися. Підтримка і вміння працювати разом допомагають дитині відчувати, що вона не залишилася наодинці зі своїми труднощами.
🤗 Психологічна підтримка 🫂
Іноді ресурсів родини та школи недостатньо, особливо якщо дитина пережила серйозний стрес чи травму. У такому разі вчасна психологічна допомога може запобігти погіршенню стану.
Формати підтримки можуть бути різними. Маленькі діти часто відвідують ігрову терапію чи арттерапію, де через гру або творчість пропрацьовують свої переживання. Школярам і підліткам можуть бути корисними групи підтримки і тренінги.
Дуже важливо зняти стигму із цього питання: похід до психолога — не ознака «слабкості» чи «проблемності», а цілком нормальний крок, коли потрібна допомога. Також важливо пояснити, що на зустрічі буде безпечно й конфіденційно — усе, що дитина розповість, не буде розголошено без її згоди.
Оксана Шаровара зазначає, що спілкування із психологом варто подати як позитив. Наприклад, пояснити, що психолог — це «тренер із суперсил», який навчить того, що корисно кожному. Така установка може зняти страхи в дитини.
Після першого візиту важливо підтримати й похвалити дитину за сміливість — це закріпить позитивний ефект від допомоги.
Чекліст для батьків: як розвивати резилієнтність у дітей
1. Будувати стабільне й безпечне середовище вдома
Що робити:
Створювати чіткі правила та розпорядок дня. Психологиня Наталя Пашко каже, що регулярність і ритуали дарують дитині відчуття нормальності навіть у складні часи. Наприклад, під час вимушеного переїзду абощо.
Важливо власним прикладом демонструвати, як справлятися з труднощами та стресами. «Перш за все, емоційний стан дитини залежить від емоційного стану найближчого оточення. Тож у стресових ситуаціях батькам важливо спочатку заспокоїти себе, — каже Наталія Пашко. — Дітям не потрібні ідеальні батьки. Їм потрібні щирі батьки, які можуть визнати помилку й пояснити свої емоції».
Тобто коли батьки вміють опановувати власні переживання, підтримують одне одного й дитину, це стає для неї своєрідним «якорем спокою».
Приклади:
Підтримувати сімейні традиції — спільні прийоми їжі, читання на ніч, обійми перед сном, недільні прогулянки.
Якщо ви переживаєте важку ситуацію, будьте чесні з дитиною: «Це складно, але я буду шукати рішення, і ти можеш бачити, як я це роблю».
Якщо ви нервуєте чи панікуєте, дитина це відчуває. Зробіть кілька глибоких вдихів, візьміть паузу — і лише тоді обговорюйте проблему із сином чи донькою. Дитина навчиться у вас цього: коли страшно — спочатку заспокойся, вдихни, а тоді почни діяти.
2. Працювати з емоціями
Що робити:
Не можна ігнорувати емоції дитини. Важливо давати можливість висловлювати почуття і підтримувати їх, навчати приймати емоції без осуду, давати час на відновлення.
Розвивати емоційну грамотність можна через прості щоденні практики:
- щодня запитувати дитину, що сьогодні її розвеселило, засмутило чи здивувало;
- ділитися власними емоціями, показуючи приклад;
- давати назву емоціям, допомагати дитині знаходити потрібні слова: «Тобі зараз сумно, бо твій друг не прийшов гратися?»;
- грати в ігри про емоції: малювати смайлики з різними емоційними виразами, показувати мімікою радість, злість, здивування — щоб дитина вгадувала;
- вчитися заспокоюватися, наприклад, дихальними вправами.
Ці прості звички вчать, що почуття — нормальна частина життя, про них можна і треба говорити. Коли почуття назване, дитині легше його пережити. Замість приховувати чи придушувати емоції, дитина вчиться виражати їх конструктивно — словами, творчістю тощо.
Приклади:
«Я бачу, ти засмучений / роздратований / знервований. Це нормально, що ти так відчуваєш. Як я можу допомогти?»
Якщо дитина злиться, запропонуйте техніку релаксації — «Стискай кулачки, а потім повільно розтискай їх. Тепер ти готовий / готова обговорити, що сталося».
3. Заохочувати старання та помилки
Що робити:
Підкреслювати зусилля і процес, сильні сторони та позитивні прояви дитини, а не тільки досягнуті результати. Коли батьки помічають успіхи навіть у дрібницях і підкреслюють зусилля, дитина зростає впевненою. Впевненість у тому, що її люблять і цінують, допомагає долати стреси без страху «втратити любов».
Також важливо дати дитині усвідомлення, що помилятися — не погано.
«Помилка — це не поразка. Це урок, через який ми вчимося», — каже Наталія Пашко.
Психологиня наголошує: дозвіл на помилки — теж про резилієнтність. Суспільний фокус на успіху створює страх помилки, а отже, негнучкість. Дитині важливо знати: помилка — це не провал, а можливість.
Фахівчиня радить використовувати посилювальний підхід: фокусуватися не на дефіцитах, а на сильних сторонах дитини.
«Посилювальний підхід — це коли ми дивимося не на те, що дитина не вміє, а на те, що вона вже робить добре і що можна підтримати. Наприклад, не «дитина не вміє читати», а «вміє складати слова зі складів і потребує підтримки для з’єднання в речення». Так формується позитивне сприйняття власних можливостей. Це підтримує не лише дітей, а й батьків: два кроки в ресурс, один — у виклик», — каже терапевтка.
Якщо дитина переживає стрес, важливо бути поруч і підтримувати. Наталія Пашко радить батькам мати «скриньку інструментів» — кілька простих технік та вправ самозаспокоєння на різні випадки. Їх варто відпрацьовувати у спокійний час як гру, щоб у момент стресу дитина вже знала, що робити.
Приклади:
«Ти сьогодні так чемно поділився іграшками із сестричкою, ти молодець!»; «Ти дуже старалася, і це важливо. Ти на шляху до своєї мети!»
Коли дитина не впоралася із чимось, можна сказати: «Ми не можемо змінити ситуацію, але можемо знайти новий шлях. Подумаймо, що можна зробити наступного разу».
Нагадувати дитині: «Ти вже справлялася, ти вже проходила щось складне — отже, у тебе є ресурс». Корисно вести «щоденник досягнень», навіть маленьких. Помічати не лише поразки, а й мікроперемоги: «Ти вже зробив багато! Ти можеш ще більше, якщо будеш вірити в себе»; «Ти вже маєш досвід. Ти вже це проходила. Нагадуй собі: у тебе це вийшло».
«Ти відчуваєш страх. Це нормально. Я з тобою, разом ми знайдемо рішення».
4. Розвивати критичне мислення і самостійність
Що робити:
Заохочувати дитину ставити запитання і самостійно вирішувати. Наприклад, відпрацьовувати соціальні навички та моделювати різні ситуації спілкування можна через ігри.
Якщо дитина свариться з друзями, варто розібрати разом, як помиритися. Крок за кроком дитина зрозуміє, як висловлювати свої потреби та слухати інших.
Тобто коли батьки вміють опановувати власні переживання, підтримують одне одного й дитину, це стає для неї своєрідним «якорем спокою».
Приклади:
«Як ти гадаєш, чому це сталося? Що б ти зробила в цій ситуації?»;
«А давай ти скажеш Сашкові, що ти засмутився, коли він узяв твою іграшку без дозволу. І запитаєш, чому він так зробив».
5. Підтримувати дружні стосунки і співпрацю
Що робити:
Варто заохочувати взаємодію дитини з іншими дітьми, навчати її працювати в команді й шукати підтримки.
«Спілкування в малих групах розвиває емпатію та допомагає дитині зрозуміти, що вона не сама зі своїми труднощами, — підкреслює Оксана Шаровара. — Не ізолюйте дитину в складних обставинах. Навпаки, дайте можливість погратися з друзями, побути в колективі. Якщо ваша родина переживає стрес (наприклад, переїзд чи кризу), знайдіть для дитини гурток, табір або групу підтримки, де вона зможе поспілкуватися з ровесниками».
Приклади:
Пропонуйте спільні ігри або проєкти з іншими дітьми, участь у спільних заходах, гуртках, волонтерських акціях. Наприклад, спільний проєкт у класі чи доброчинний ярмарок, де учні разом збирають кошти на благодійність, навчать працювати в команді та співчувати тим, кому важко. Такі переживання формують стійкість до власних труднощів, адже дитина бачить: разом люди можуть долати багато.
Наостанок
Формування стійкості — це довготривалий процес. Потрібно не уникати складного, а вчитися проживати, осмислювати і продовжувати рух.
«Резилієнтність — це не про те, щоб не відчувати емоцій. Це про те, щоб вони не керували всім нашим життям», — підкреслює Наталія Пашко.
Розвиток резилієнтності — процес, у якому важлива роль дорослих — не як вказівників, а як партнерів. Оксана Шаровара наголошує, що кожен дорослий — це потенційне джерело натхнення:
«Діти вчаться не з наших слів, а зі спини — спостерігаючи, як ми діємо. І повторюють це. Ми беремо приклад одне з одного, надихаємо, підтримуємо — і саме так передається стійкість».
Якщо ви зараз переживаєте непростий період, відчуваєте напруження або маєте запитання щодо того, як підтримати себе чи дитину — не залишайтеся наодинці. Ви можете отримати індивідуальну консультацію* із психологом проєкту «ПОРУЧ», щоби поговорити про ваш досвід, знайти опору, зрозуміти, що зараз відбувається, і отримати фахову пораду щодо наступних кроків.
Для цього просто заповніть форму.
*Консультації безоплатні. Доступні для батьків. осіб, які їх замінюють, а також дітей і молоді віком від 14 до 21 року.
Источник: www.osvitoria.media