Фото до статті
- Автор
- Олена Лисенко
- 14 серпня, 09:24
- 1085
Роман Клауса Манна «Мефісто», заборонений у Німеччині, «Вікторіанська психопатка», «Берлінський щоденник» від американського кореспондента CBS з нацистської столиці, спогади Роксан Ґей про тіло та травму, а також «Сині ночі» від американської класикині Джоан Дідіон: The Village Україна виділяє 10 книжок місяця та пояснює, чому варто звернути на них увагу.
Художня література
Мефісто
Клаус Манн
Видавництво «Ще одну сторінку»
переклад Людмили Потупчик
Клаус Манн — син нобелівського лауреата Томаса Манна та брат Еріки Манн, про чий твір «Школа для варварів» The Village Україна вже розповідав. Преса часто називала Клауса «дитиною поета», яка не може зрівнятися з батьком. Незважаючи на це, Манн-молодший створював романи, п’єси та театральні огляди, а після приходу нацистів до влади у 1933 році емігрував.
Роман «Мефісто» він написав у Амстердамі у 1936 році. Ця історія розповідає про артиста, який жертвує своєю душею нацистському режиму задля визнання та кар’єрного зростання. Образ головного героя був навіяний Ґустафом Ґрюндґенсом — реальним актором і колишнім чоловіком Еріки Манн.
Після смерті Ґрюндґенса його названий син подав до суду, і в 1971 році книга була заборонена до друку в Західній Німеччині. Хоча формальна заборона триває, книгу можна придбати майже будь-де. Екранізація роману, створена угорським режисером Іштваном Сабо, здобула «Оскар» як найкращий іноземний фільм у 1982 році.
Маргарет Етвуд у своїй рецензії для The New York Times Book Review зазначила: «Уявіть собі Америку, де дедалі суворіший авторитарний режим захопив не лише судову гілку влади, а й усі засоби масової інформації та культурні інституції. А тепер уявіть, що ви намагаєтеся реалізувати себе як митець. Саме в такому світі розгортається дія «Мефісто».
1
Вікторіанська психопатка
Вірджинія Фейто
Видавництво Vivat
переклад В’ячеслава Вдовенка
Вірджинія Фейто народилася в Мадриді, зростала в Парижі, а освіту здобувала з англійської мови та театрального мистецтва в Лондоні. Її дебютний роман «Місіс Марч» здобув схвальні відгуки критиків, а «Вікторіанська психопатка» стала бестселером за версією The New York Times. Критик Джек Жемк у своєму огляді влучно охарактеризував роман як «Якби Патрік Бейтман [головний персонаж «Американського психопата»] був гувернанткою у вікторіанській Англії».
Згідно з сюжетом, гувернантка Вініфред Нотті прибуває до маєтку Енсор-хаус напередодні Різдва. Вже на першій сторінці читача попереджають: за три місяці всі мешканці цього будинку загинуть. Книгу було екранізовано — фільм Victorian Psycho режисера Захарі Вігона був представлений на Каннському кінофестивалі у 2026 році.
Видання Kirkus Reviews назвало роман «захоплюючим кривавим коштовним каменем, де дотепний жах переплітається з моторошною іронією». Письменник і автор бестселерів NYT Пол Трембле зазначив: «Сповнена енергії, диявольськи дотепна та вражаюче моторошна — «Вікторіанська психопатка» блискуча. Вінніфред — антигероїня, якої заслуговує кожна епоха».
1
Ми тебе любимо, Зайчику
Мона Авад
Видавництво «Жорж»
переклад Ганни Литвиненко
Канадська письменниця Мона Авад здобула популярність в Україні після виходу «Зайчика». Маргарет Етвуд високо оцінила роман у своєму Твіттері, назвавши його «геніальним», а Авад — своєю «літературною спадкоємицею» в NYT Magazine. Раніше The Village Україна вже писав про роман Rouge — антиутопічну історію про індустрію краси.
«Ми тебе любимо, Зайчику» одночасно виступає як приквел, сиквел і самостійний твір. За сюжетом, романістка Сем щойно випустила свій перший роман і отримала захоплені відгуки критиків. Однак під час книжкового туру по Новій Англії її викрадають колишні однокурсниці — ті самі «Зайчики», розлючені тим, як вона їх зобразила.
Тепер кожна з них по черзі бере до рук сокиру і розповідає свою версію подій. Marie Claire включив роман до списку 20 найкращих нових романів 2025 року, зазначивши, що Авад «повертається до химерної теми, яка зробила її культовою». Книга також потрапила до короткого списку премії Гіллера 2025.
Тірца
Арнон Ґрюнберґ
Видавництво «Комора»
переклад Ірини Коваль
Арнон Ґрюнберґ, народжений в Амстердамі у 1971 році, походить з родини єврейських емігрантів з Німеччини. Його мати пережила Аушвіц. У 19 років він заснував власне видавництво, а у 23 — написав бестселер. Його роботи перекладені 30 мовами, а Frankfurter Allgemeine Zeitung назвала його «нідерландським Філіпом Ротом». Між написанням романів він створював репортажі з Афганістану, Іраку та Ґуантанамо.
Головним героєм «Тірци» є Йорґен Гофмейстер, редактор, якого тимчасово відсторонили від роботи: йому продовжують виплачувати зарплату, але відвідувати офіс не обов’язково. Єдине, що підтримує його інтерес до життя — це підготовка до випускної вечірки його доньки Тірци, яку він організовує з маніакальною прискіпливістю. Роман отримав премії Golden Owl та Libris.
Сині ночі
Джоан Дідіон
Видавництво «Грушка»
переклад Ірини Гоял
Джоан Дідіон — американська письменниця та журналістка, авторка «Року магічного мислення», мемуарів про раптову смерть чоловіка, які отримали Національну книжкову премію США у 2005 році. «Сині ночі» вона написала після ще одного трагічного удару: її єдина донька Квінтана Ру, усиновлена ними з чоловіком у 1966 році, померла у віці 39 років після тривалої хвороби — менш ніж за два роки після смерті батька.
«Сині ночі» отримали свою назву на честь явища, яке спостерігається в Нью-Йорку після сонцестояння — тривалих вечірніх сутінків синього кольору, що тривають кілька тижнів. Книга зосереджується не стільки на смерті доньки, скільки на темах материнства, почуття провини, старіння та ненадійності пам’яті.
Кетлін Шайн у New York Review of Books писала про книгу: «Ми розповідаємо собі історії, щоб жити […] «Сині ночі» — це про те, що відбувається, коли більше немає історій, які ми можемо собі розповісти».
Час давнього бога
Себастьян Баррі
«Видавництво Старого Лева»
переклад Віктора Морозова
Ірландський письменник Себастьян Баррі п’ять разів був номінований на Букерівську премію і двічі потрапляв до її короткого списку. «Час давнього бога» також увійшов до лонгліста Букера 2023 та до списку найкращих книг року видань New Yorker, Washington Post і NPR. The Atlantic про нього писав: «Вам варто читати Себастьяна Баррі. Він має особливе розуміння людського серця».
Том Кеттл — колишній ірландський детектив, який вийшов на пенсію і оселився в невеликому будинку біля замку в Далкі. Він прагнув спокою, але двоє молодих поліцейських звертаються до нього з питаннями щодо давніх злочинів, і минуле, яке він намагався забути, повертається.
Роман досліджує злочини католицької церкви в Ірландії. Ендрю Міллер у рецензії для New York Times Book Review зазначив, що Баррі «пише про це зі співчуттям і тихою люттю», додавши, що роман «попри всю свою похмурість, може бути вельми дотепним».
Нонфікшн
Берлінський щоденник.
Нотатки іноземного кореспондента(1934–1941)
Вільям Шірер
Видавництво «Наш Формат»
переклад Олени Замойської, Романа Клочка
Вільям Шірер був одним із перших журналістів, яких найняв Едвард Р. Мероу, легендарний радіожурналіст CBS і засновник команди кореспондентів у воєнній Європі, для висвітлення подій на континенті. З 1934 по 1940 рік Шірер вів щоденник у Берліні та щодня надсилав репортажі до Америки.
Коли гестапо порушило проти нього справу про шпигунство, що каралося смертною карою, він вирішив тікати. У 1940 році він залишив Німеччину, вивізши в таємниці щоденники та репортерські нотатки. Пізніше на основі цих матеріалів він написав монументальну працю «Злет і падіння Третього Рейху».
«Берлінський щоденник» був опублікований у 1941 році і миттєво став бестселером. Ця книга містить записи людини, яка сиділа в одному залі з Гітлером, чула його промови та фіксувала події день за днем. Шірер був особистим свідком аншлюсу Австрії, підписання Мюнхенської угоди та окупації Франції. Енциклопедія Голокосту назвала книгу «першим повним записом подій, що відбувалися в Німеччині під час становлення Третього Рейху».
Джейн Остін вдома
Люсі Ворслі
Видавництво Yakaboo
переклад Тетяни Писанки
Британська історикиня, авторка програм BBC та головна кураторка Королівських палаців Люсі Ворслі представила біографію Джейн Остін, розглядаючи її життя крізь призму місць, де вона мешкала: від дитячого будинку в Стівентоні до останньої оселі в Чотоні.
Для Остін питання житла було надзвичайно важливим: як незаміжня жінка без власного прибутку, вона все життя залежала від своїх родичів і постійно балансувала між ризиком залишитися без дому та нагальною потребою знайти час і простір для творчості.
Письменниця й критикиня Антонія Фрейзер зазначає: «Це моя улюблена розповідь: ретельно досліджена, але настільки жива, що ви переконані: Люсі Ворслі справді була там — на тому балу чи в тому парафіяльному будинку». Емі Блум у рецензії для New York Times Book Review зазначила: «Ворслі пропонує нам багато того, що хотіли б знати прихильники Остін — з гумором, зворушливістю та здоровим глуздом, саме так, як це зробила б сама Остін».
Голод. Мемуари (мого) тіла
Роксан Ґей
Osnovy Publishing
переклад Ольги Вітер
«Кожна жінка, яка прочитає «Голод», впізнає себе в ньому. Для чоловіків це буде радше подорож у незнайомий світ», — пише Кетлін Шайн у своїй рецензії для New York Review of Books.
Роксан Ґей — американська письменниця, есеїстка та колумністка The New York Times, авторка бестселера «Погана феміністка» та одна з перших афроамериканок, які писали для Marvel Comics. У 12 років вона пережила зґвалтування групою осіб і відтоді навмисно набирала вагу, щоб зробити своє тіло непомітним і недоступним. «Я їла, їла і їла, сподіваючись, що якщо стану великою, моє тіло буде в безпеці», — пише вона.
«Голод» — це бестселер The New York Times, фіналіст премії National Book Critics Circle Award та лауреат Lambda Literary Award. Книга увійшла до списків найкращих видань 2017 року від Time, NPR, Washington Post та Elle.
Далекі обрії
Софія Яблонська
Видавництво «Віхола»
Софія Яблонська народилася у 1907 році на Львівщині в сім’ї священнослужителя. У 1930-х роках вона мандрувала Індокитаєм, Єгиптом, Цейлоном, Балі, Таїті та Новою Зеландією, створювала документальні фільми та фотографувала зникаючі народи, а свої репортажі надсилала до галицьких жіночих часописів «Жіноча доля» та «Нова хата».
Одного разу у В’єтнамі її вкусила гадюка, яку місцеві називали «хитрим листком смерті». Яблонська також полювала на тигра в Лаосі, хворіла на малярію та була присутня на імператорському весіллі в Аннамі. Раніше The Village Україна писав про «Листування Софії Яблонської, Володимира Винниченка та Розалії Винниченко» — збірку, яка розкриває інший бік Яблонської: молодої, амбітної письменниці, яка шукала наставника в Парижі й знайшла його в особі Винниченка.
«Далекі обрії» — це третій тревелог Яблонської, написаний під час її подорожей у 1934–1935 роках і виданий у Львові у 1939-му. Яблонська фокусувалася не на туристичних пам’ятках, а на живих людях та культурах, що зникали, а її книги одразу після виходу ставали бестселерами.