Відкриєш будь-який жіночий журнал і відразу натикаєшся на щось на кшталт: «як перемогти суперницю», «чи добре це – ревнувати», «1001 спосіб викрити чоловіка в зраді», «2002 способу стати єдиною» та інші інші животрепетні теми жіночого особистого життя.
Усі борються з ревнощами як з явищем, пишуть наукові та не дуже трактати про те, як сильно викликають цю емоцію такі якості, як невпевненість у собі та почуття власництва. І далі йдуть розлогі поради, як цю саму невпевненість побороти, за допомогою чого повернути знову-таки в сім'ю чоловіка, що загуляв (або зібрався загуляти). Причому все це незважаючи на те, що статистика вперто твердить: через коханок майже ніхто з чоловіків не розлучається!
Натомість «обдурена» дружина постає перед нами у всій своїй театральній красі, переконливо граючи роль:
1. Невтомного бійця за цілісність домівки. Дуже вигідно, бо всі сусіди та друзі із захопленням скажуть: «Ах, як вона дорожить сім'єю! Справжня жінка!». І навіть найзапекліші чоловіки, пустивши скупу сльозу, пошкодують страждальницю сімейного фронту.
2. Упертого поборника моральності. Повернути назад занудьгував кавалера – значить тим самим затвердити торжество моногамії. Ну, хоча б на якийсь час…
3. Фатальної спокусниці, яка довела собі і суперниці, що на ній «зійшовся клином біле світло». Або його довелося “зійти”.
4. Нещасної жертви, яка без залишку приносить себе на вівтар подружжя і невинно поплатилася за це. Отже, можна пред'явити рахунок.
І скрізь при цьому невловимо прозирає образ наївної, тонко відчуває і, головне, ВІРНОЇ жінки, яка без будь-яких «лівих» думок терпляче чекає, коли її віроломна половина повернеться на колишнє місце, тобто до неї. Яка бореться за свого чоловіка, ходить до всяких ворожок, екстрасенсів, на курси крою та шиття, займається йогою та аутотренінгом, заводить свій бізнес, відчайдушно худне та фарбує волосся у різні кислотні тони. Замість того, щоб визнати, що її жіноче «рильце» дуже «в гармату».
Виявляється це дуже своєрідно. Взяти, наприклад, ту саму ревнощі.
Ось, що робитимуть чоловіки, викривши свою жінку в зраді? Мабуть, виявляти всі ознаки ображеного власника, вигукуючи: «Та як вона посміла!» (про дружину) або «Я без огиди не можу собі уявити, як її пестить хтось інший!» (Про будь-яку партнерку). Причому думки про помсту виникають приблизно так:
1. Набити морду супернику.
2. Набити морду зрадниці.
3. Набити морду обом.
4. Кинути підступну.
І, десь в останню чергу, завести на помсти коханку. Втім, уже не на помсту, а як новий роман.
Жінки ж реагують безперечно по-іншому. Ось типові репліки: «Я присвятила йому найкращі роки, а він! Як він міг? (про будь-якого чоловіка) або «У той час як я несла всі тяготи сімейного життя, він розважався!» (про чоловіка).
І ось тут найцікавіше … Судячи з репліків жінка швидше за все сильно шкодує, що «несла всі тяготи сімейного життя». При цьому вона починає сумно розуміти, що потрібно було свого часу відповісти на залицяння Петра Семенича з відділу продажів, та й сусід по сходовій клітці був не проти. І згадує ще купу епізодів зі свого життя, коли, посилаючись виключно на наявність чоловіка, вона з подихом жалю відмовляла кавалеру, що сподобався. Ех, даремно відмовила… Ах, якби знала… Відповідно, і черговість дій тут буде інша:
1. Завести в помсту роман (якщо умови дозволяють).
2. Влаштувати невірному скандал з аргументами у вигляді нещасних дітей та вигуками: «Чим вона краща за мене?» (якщо умови не дозволяють).
3. Кинути зрадника.
4. Схуднути та змінити зачіску.
5. Навчитися, зрештою, нормально готувати.
Так і проситься на мову революційний висновок: чоловіки ревнують через втрачені ілюзії, а жінки – через втрачені можливості!
Якось повелося, що чоловіки здебільшого живуть «не для совісті, а для радості» і рідше схильні відмовляти собі в задоволенні отримати задоволення. А багато жінок у цей час завзято дотримуються неіснуючої честі сімейства, наївно вважаючи, що грають за взаємно затвердженими правилами. І коли бачать, що правила зовсім інші, зазвичай буває вже надто пізно: і дітей купа, і колишня привабливість кудись випарувалася, і ліниво якось… Питається, хто тобі раніше заважав? Сама. Тільки сама.
Тим більше кумедно на тлі вищесказаного виглядає так звана жіноча солідарність .
Ось, наприклад, чоловіки. Перефразовуючи відому приказку, одне одному око не виклює: при нагоді і допоможе, і приховає дещо, і прибреше, і сімейне вогнище від руйнування збереже.
А жінки що? Найгірших моралісток навіть не придумаєш. Здається, ще вчора сама мріяла про пристрасну ніч з незнайомцем, а назавтра вже біжить до чоловіка, що нічого не підозрює, кращої подруги доповідати про її «випадковий» загул. І не пекельна злість рухає цією чарівною істотою, а виключно почуття справедливості: «Така легковажна особа не може бути доброю матір'ю і дружиною! Потрібно попередити, щоб ще гірше не стало».
Або ось ще один «культурний пласт»: виховані літні матрони – вірні своїм чоловікам до гробової дошки знову ж таки не через глибоке кохання, а через відсутність можливостей … Причому, чим гостріше відчувалося це саме «відсутність можливостей», тим більше затято вони звинувачують сучасну молодь! Думаєте від великої моральності? Не вгадали. Від великого жалю: їм раніше і на думку прийти не могло, що просто можна жити і ні в чому собі не відмовляти. Вони про це просто не знали. Тепер переживають. Заздрість, громадяни…
А як зрозуміти одвічне жіноче кокетство з усіма і всюди? Ну де ви бачили чоловіків, які прагнуть сподобатися всім жінкам одразу? А жінка – просто. Прагне сподобатися всім чоловікам і вважає це нормальним. І якщо не подобається – впадає у транс. Легко, звичайно, філософствувати на тему того, як сильно потрібна жінці увага оточуючих чоловіків. А ось задуматися над тим, ЧОМУ воно їй потрібне, мало кому на думку приходить. У кращому разі слідує висновок, що, мовляв, це від невпевненості в собі.
І ніхто не задумається, як нелегко жінці жити в сучасному світі серед занудних охоронців моралі та венеричних хвороб. Нічого не поробиш: коли вже не роман завести, то хоч очі побудувати… про всяк випадок. До цієї серії відносяться і дражливі чоловіків прохання по триста разів на день твердити про кохання: принаймні жінка буде впевнена, що свій єдиний вибір зробила правильно – якщо її люблять, можна на себе і строгості напустити і настирливим кавалерам відмовити під приводом того, що такого люблячого і вразливого чоловіка зовсім неможливо засмутити. Нічого собі виправдання – жодному чоловікові на думку таке не спаде!
А ось ще один постулат.
Начебто вважається, що ревнує той, хто боїться порівняння і вважає дружину своєю власністю. А також боїться бути покинутим.
Я дійшла висновку, що все це нісенітниця! Пояснити свою ревнощі почуттям власної «негідності» – отже взагалі нічого не пояснити. Я не знаю, можливо, щодо чоловіків вищенаведений аргумент і вірний, проте щодо жінок я б не стала так категорично стверджувати…
Наведу приклад. Моя давня приятелька Таня в приватній бесіді на кухні за «чаркою чаю», заливаючись сльозами, зізналася, що дуже сильно підозрює свого чоловіка в пристрасті до вільного холостяцького життя. “Шосте почуття” голосить, а доказів, самі розумієте, ніяких. Цей факт і довів Танюшу до несамовитого розпачу:
– Знаєш, – проридала вона, – найбільше мені прикро не той факт, що він може проміняти мене на когось ще. Та нехай котиться на всі чотири сторони, це було б чесно і справедливо: кохання пройшло, «зав'яли помідори» та інше. Розлучилися б мирно, по-доброму. Найбільше прикро, що зовсім не мені, яка заради нього погодилася стати кухаркою, пралькою, нянькою, подругою життя і Бог знає ким ще, дарують всі ці подарунки, квіти, катають по вечірній Москві на автомобілі і говорять компліменти. Словом, я – найдостойніша кандидатка на «свято життя» – залишаюся не при справі. Де нагорода, питається, де вона? Чому я повинна все життя відігравати роль Попелюшки, а роль королеви дістанеться комусь ще?
Таня патетично схлипнула:
– А мені нічого не залишається, крім брудної білизни, звинувачень у марнотратстві (та якого біса? – я теж зарплату отримую), чоловікового хропіння ночами та буркотливої свекрухи в неділю. Але ж так хочеться свята – ну що від тебе убуде, чи що, подарувати квіти, цей чортів віник, що в'яне, не коханці, а дружині? Жінці набагато вигідніше до всього іншого! Дружина такий нетиповий знак уваги запам'ятає надовго: загодує човнами, задушить в обіймах, задурить усмішками. Ех, мужики… ні чорта вони не розуміють у сімейному житті! – поперхнувшись від надміру почуттів, Таня приречено майнула в хустку. Слухаючи всі її п'яні голосіння, я раптом згадала про десь прочитане мною дослідження, коли на запитання «Що б ви швидше віддали перевагу: зраді чоловіка чи його смерть?» жінки здебільшого, не змовляючись, відповідали: «Смерть».
Логіки тут, на перший погляд, ніякої: ну якщо людина помре, значить, вона вже стовідсотково та гарантовано більше до тебе не повернеться! А в першому випадку ще є шанс повернути «зникнення». Отже, почуття власності тут ні до чого. Зате ображена гордість заявляє про себе голосно і безапеляційно: краще пережити загибель цього засранця, ридати, голосити і назавжди зберегти про нього в душі прекрасні спогади, ніж стати живою учасницею численних анекдотів на тему «повертається чоловік із відрядження…». Ось така добра і ласкава вона, ця прекрасна половина людства: уражене самолюбство коштує дорожче за людське життя.
Таким чином, я зробила ще один висновок: жіноча вірність, до того ж, має під собою суто меркантильні міркування. Альтруїстки тут не водяться: «Уже коли я погодилася на деякі жертви, будь ласка їх оцінити. І боронь тебе Бог приймати всі мої турботи, як належне: пам'ятай, що більшість розлучень відбувається за ініціативою саме жінок».
Словом, жодної романтики. Якщо жінкам і приписується виняткова вірність натури, то, боюся, ця уявна гідність підкріплюється аж ніяк не фізіологією, а лише зусиллями волі та гіпертрофованим почуттям обов'язку. І ще деякими побоюваннями щодо неадекватної реакції постійного партнера. Втім, є і «безвільні» особи, які іноді дозволяють собі трохи зайвого, причому без будь-яких докорів совісті. Не засуджуватимемо їх, жінка взагалі – істота слабка, звідки їй, цій самій волі, взятися…
Прочитала я все, що написала, і раптом не доречно згадала вислів когось із класиків: «Виходячи заміж, жінка добровільно змінює увагу багатьох, багатьох, дуже багатьох чоловіків на неувагу одного». Але це, як кажуть, вже зовсім інша історія.