Фото до статті
- Автор
- Олена Березовенко
- вчора, 15:31
- 603
Мережа книгарень «Сенс» запускає свій перший простір за франшизою – у Львові, на вулиці Богдана Хмельницького. Він розгорнеться у приміщенні колишнього кінотеатру часів Австро-Угорської імперії та об’єднає книгарню, кафе, кав’ярню й зону для заходів. Ми поспілкувалися із засновником «Сенсу» Олексієм Ерінчаком, аби з’ясувати причини виходу проєкту до Львова, особливості роботи першої франшизи та плани щодо майбутнього «Сенсу» в Одесі.
«Ми прагнемо, аби львівський «Сенс» мав власну індивідуальність і поступово став близьким для місцевих жителів»
Відкриття «Сенсу» у Львові відбулося доволі швидко, без тривалих пошуків відповідної локації – місце само знайшло команду. Місцеві підприємці, які придбали будівлю, виступили з пропозицією розмістити там книгарню-кав’ярню. Львів, з його активною читацькою спільнотою, найстарішим видавничим форумом та насиченим культурно-мистецьким життям, виглядав як логічний крок з бізнес-перспективи, зазначає Ерінчак.
Для команди «Сенсу» цей проєкт став першим досвідом розширення мережі шляхом франшизи, проте її модель суттєво відрізняється від традиційного продажу бренду. «Франшизу часто сприймають як формат, де я продав право на назву, а далі партнери діють самостійно. У нас це не так, це управлінська франшиза. Це означає, що партнер отримує дозвіл на використання бренду та бізнес-процесів «Сенсу», а управління простором делегується команді «Сенсу», – пояснює Олексій Ерінчак.
Операційно київська команда зберігає контроль над усіма ключовими аспектами проєкту, підтримуючи єдину ціннісну основу. «Наші стандарти, методології, архітектурні рішення, назва, меню, вибір літератури – все це залишається під управлінням «Сенсу». Ми також відповідаємо за підбір та керування персоналом на всіх посадах, окрім керівника», – підкреслює засновник книжкового простору.
Єдина суттєва відмінність від інших закладів полягає в тому, хто саме здійснює комерційну діяльність. Львівські інвестори, котрі володіють нерухомістю, свідомо обрали зберегти анонімність на етапі запуску цієї локації, зауважує Олексій Ерінчак.
Незважаючи на чіткі рамки управлінської франшизи, цей простір не повинен перетворюватися на статичну копію київського. «Ми прагнемо, аби львівський «Сенс» мав власну індивідуальність і поступово став близьким для місцевих жителів. Подібно до того, як це сталося в Івано-Франківську на «Промприладі»: люди сприймають це не просто як мережеву точку, а як «своє місце, де на мене чекають, де мене знають», – ділиться засновник «Сенсу». Для досягнення цієї мети команду підбирали з-поміж місцевих мешканців, а заходи та маркетингові стратегії розробляються з урахуванням львівського контексту.
Історія колишнього кінотеатру та збережений стінопис
«Сенс» у Львові розташується в будівлі початку XX століття на вулиці Богдана Хмельницького – за 600 метрів від площі Ринок та за кілька хвилин ходьби від Оперного театру. Фактично, це дві будівлі, між якими на першому поверсі розміститься «Сенс». Таке розташування, трохи віддалене від центральної площі, команда вважає радше перевагою, ніж недоліком, адже самі львів’яни часто уникають цієї зони через надмірну кількість туристів.
Будівля була споруджена у 1912–1913 роках за проєктом архітектора Романа Фелінського для Соломона Рогатина. Кінотеатр тут функціонував з 1913 року під назвою «Сфінкс» (пізніше – «Мева», «Адрія», а в радянські часи – «ім. 17 Вересня» та «ім. Б. Хмельницького»). За понад століття свого існування будівля бачила скарги на «непристойні фільми», функціонування Єврейського драматичного клубу, пік популярності індійського кіно в 1990-х роках та більярдну у фоє, доки у 2007 році міська рада остаточно не закрила заклад.
Від самого кінотеатру всередині майже нічого не збереглося, навіть підлоги, проте команда вирішила залишити стелю зі слідами протікань та малюнків, щоб зберегти пам’ять про історію приміщення. Головною ж цінністю цього місця став монументальний стінопис 1960-х років роботи Володимира Патика, представника львівської художньої школи, дослідника української історії та етнографії. Він займає стіну головної зали та частину сусідньої.
«За легендою, радянська влада замовила художнику це полотно, він його виконав, але вклав у нього багато гумору та прихованих натяків. Це композиція про здобуття Львова Богданом Хмельницьким. Цікаво, що стінопис простояв близько 30 років, захаращений у приміщенні. Там жили голуби, можливо, собаки та коти, але робота дивом вціліла», – розповідає Олексій Ерінчак.
Відновлення об’єкта символічно збіглося зі 100-річчям від дня народження митця, яке відзначається цього року у Львові. «Ми відмовилися від ідеї розміщувати книжкові вітрини в просторі, як це зроблено на Хрещатику. Там великі вікна, і стінопис буде видно прямо з вулиці. Людина проїжджатиме трамваєм і бачитиме його. Я хочу, щоб люди заходили сюди не лише за книгами чи кавою, а й просто для того, щоб ознайомитися з цією роботою», – додає Ерінчак.
Окрім художньої спадщини, у просторі зберегли й функціональну пам’ять кінотеатру: там, де раніше був екран, облаштували сцену та новий екран для презентацій і заходів.
«Людина на колісному кріслі, з дитячим візком або старша особа не повинні стикатися з перешкодами у просторі»
Облаштування безбар’єрного середовища в історичній будівлі початку XX століття стало одним із найбільших викликів для архітекторів, проте команда принципово відмовилася від будь-яких виправдань історичним статусом об’єкта. «Ми встановили пандус, повністю вирівняли підлогу основного поверху, усунули пороги. Людина на колісному кріслі, з дитячим візком або старша особа не повинні стикатися з цими перешкодами у просторі. Є інклюзивний санвузол», – додає Ерінчак.
Приміщення має високі стелі, тому для розширення торгової площі було створено кілька рівнів. Для забезпечення доступності для всіх було встановлено ліфт, який уже функціонує. «Для мене це був принциповий момент. Не можна говорити: «Це історична будівля, тому ми нічого не можемо зробити». Звісно, не все можна зробити ідеально. Наприклад, пандус неможливо зробити надзвичайно широким через вузький тротуар. Це завжди компроміс. Але для переважної більшості людей краще мати такий доступ, ніж не мати його зовсім», – зазначає засновник «Сенсу».
Концепцію розробив постійний архітектор «Сенсів» Василь Грищенко, а до реставрації фасаду та відновлення стінопису були залучені львівські фахівці.
«Будівництво може обійтися навіть дорожче, ніж простір на Хрещатику, хоча площа приблизно вдвічі менша»
Запланований термін окупності становить п’ять років – так само, як і для проєкту на Хрещатику. Проте під час підготовки приміщення кошторис ремонтних робіт значно зріс через підвищення вартості будівництва в Україні. «На сьогодні, за відчуттями, це може бути навіть дорожче, ніж простір на Хрещатику, хоча площа приблизно вдвічі менша. Тут довелося виконати багато робіт з початковим станом приміщення. На Хрещатику ми свого часу мали невеликий бюджет і були змушені на чомусь заощаджувати. У Львові також немає необмеженого бюджету, але деякі речі ми робимо з розрахунком на довгострокову перспективу», – пояснює Олексій Ерінчак.
Точну кінцеву суму засновник не розголошує, зазначаючи, що це рішення належить інвесторам. «Згідно з фінансовою моделлю, якщо все йде добре, інвестор повертає свої вкладення приблизно за п’ять років. Після цього ми переходимо до партнерства 50/50 – вже без франчайзингової складової. Тобто стаємо рівноправними партнерами й продовжуємо співпрацю», – додає засновник «Сенсу».
«У Львові відчувається значно більше українськості, яку радянська система довго пригнічувала»
«Сенс» розраховує залучити у Львові як досвідчених читачів, так і нову аудиторію. Показником інтересу стало те, що ще до відкриття сторінка простору в Instagram зібрала близько 4000 підписників, серед яких багато киян, котрі нині мешкають у Львові.
Окрім книжок, у закладі функціонуватиме повноцінна кухня, меню якої згодом буде адаптовано до місцевих кулінарних традицій. «Я вважаю, що страви, які вже вподобали кияни та франківці, будуть популярними і у Львові. Поки що ми починаємо з тим самим меню. Можливо, з часом з’являться локальні страви, які відповідатимуть духу Львова. Наприклад, я думаю, ми створимо власний пляцок, адже для Львова це важлива частина гастрономічної культури», – ділиться Олексій Ерінчак.
А ось асортимент літератури на початковому етапі штучно змінювати не будуть – простір працюватиме з усім спектром українських видавництв, коригуючи пропозиції відповідно до реального попиту після запуску. «У Львові дещо інший контекст. Тут набагато більше українськості, яку радянська система тривалий час пригнічувала. Водночас тут значно більше дітей та молоді, ніж у Києві. Тому, ймовірно, ми продаватимемо більше підліткової та дитячої літератури. Можливо, аудиторія «Сенсу« у Львові буде молодшою, ніж у Києві», – припускає засновник книжкового простору.
А ось асортимент літератури на початковому етапі штучно змінювати не будуть – простір працюватиме з усім спектром українських видавництв, коригуючи пропозиції відповідно до реального попиту після запуску. «У Львові дещо інший контекст. Тут набагато більше українськості, яку радянська система тривалий час пригнічувала. Водночас тут значно більше дітей та молоді, ніж у Києві. Тому, ймовірно, ми продаватимемо більше підліткової та дитячої літератури. Можливо, аудиторія «Сенсу« у Львові буде молодшою, ніж у Києві», – припускає засновник книжкового простору.
Олексій Ерінчак переконаний, що мережа повинна постійно адаптуватися до викликів часу та специфіки кожного міста, зберігаючи гнучкість, яку команда продемонструвала на початку повномасштабної війни, перетворивши київську локацію на волонтерський центр.
Модель, яку зараз відпрацьовують у Львові, засновник планує запропонувати іншим потенційним партнерам в Україні як приклад успішного бізнес-кейсу.
«Ми не «МакДональдз», у якого відпрацьовані процеси, і все у світі має бути однаково. Хоча бути такою корпорацією непогано, бо це досвід і налагоджені процеси. У своїй сфері ми, на мою думку, є «МакДональдзом» з точки зору привабливості бренду та впізнаваності. Але ми набагато гнучкіші, адаптивніші й продовжуватимемо робити все, щоб з’являтися вчасно, у потрібному місці та з правильними сигналами до нашої аудиторії», – каже Ерінчак.
«Ми не «МакДональдз», у якого відточені процеси й у всьому світі все має бути однаково»
Серед усіх регіонів України найбільшу увагу та зусилля засновника «Сенсів» привертає Одеса. Спроби відкрити там заклад були вже декілька, проте попереднім планам щоразу заважали складні переговори або російські обстріли. Утім, мовні та культурні особливості міста засновник розглядає не як перешкоду, а як головну причину для виходу на цей ринок.
«Навіть якщо в Одесі є 5% людей зі стійкою україноцентричною позицією, хоча я вірю, що їх значно більше – це вже 50 000 осіб. Це сила, яка може кардинально змінити наше уявлення про Одесу. І це активні люди, яким бракує місця зустрічі, де вони могли б відчути свою силу серед однодумців. Саме в цьому просторі з’являтиметься та примножуватиметься енергія, яка витіснятиме залишки «руського міра» з одеської дійсності й натомість плекатиме українськість», – наголошує Олексій Ерінчак.
Якщо раніше в Одесі планували невелику книгарню площею 250–300 квадратних метрів, то зараз амбіції проєкту зросли до створення масштабної культурної інфраструктури. «Я розумію, що якби «Сенс» там з’явився в компактному форматі, він би не зміг вмістити всю цю функцію. Це не може бути просто книгарня-кав’ярня. Це має бути простір в історичному місці, у цікавій будівлі, з двором. «Сенс» має стати інфраструктурною функцією, яка об’єднує культурну, творчу, україноцентричну, патріотичну аудиторію для спільного руху вперед та розвитку української Одеси», – пояснює засновник книжкового простору.
Складність пошуку партнерів у місті полягає в тому, що важко знайти людину або групу людей, які б одночасно розуміли важливість такого простору та мали б змогу фінансувати такий масштабний проєкт, пояснює Олексій Ерінчак.
«Сподіваюся, що в «Сенсі» не буде ксенофобії та поділу на «свій-чужий»
Якщо Одесі бракує об’єднуючого центру, то у Львові щільність культурного життя надзвичайно висока. Тому місцевому «Сенсу» не потрібно ставати центром культури – його місія полягає в тому, щоб встановити новий рівень доступності та стати майданчиком для порозуміння, розповідає засновник простору. Ерінчак прагне, щоб простір слугував прикладом для всього бізнесу, демонструючи, що заклади з підвальними туалетами та сходами без пандусів мають залишитися в минулому.
У приміщенні очікують бачити різноманітну аудиторію: корінну інтелігенцію, молодь, військових, туристів і внутрішньо переміщених осіб. «Я сподіваюся, що в «Сенсі» не буде ксенофобії, поділу на «свій-чужий», бо до нас прийдуть як туристи, так і люди, які нещодавно переїхали до Львова через війну, а також самі львів’яни, тож це буде місце перетину всіх з усіма.
Для мене львівський «Сенс» має бути найбільш мистецьким з усього, що ми робимо, людиноцентричним і саме україноцентричним»,
– зазначає Олексій Ерінчак
Олексій Ерінчак переконаний, що просто створити привабливу локацію недостатньо – без активної модерації та проактивної позиції команди вона не функціонуватиме самостійно. «Раніше я був переконаний, що достатньо створити інфраструктуру, і вона заповниться сама. Але в реальності це працює трохи інакше. Потрібно створити інфраструктуру та проактивно її наповнювати, спрямовуючи розвиток. Це як баскетбольне поле в місті, де ніхто не грає в баскетбол – очевидно, що не всі одразу прийдуть», – пояснює засновник простору.
«Дуже важливо, яка аудиторія прийде першою і «задасть тон» простору. Ми намагаємося зробити так, щоб про відкриття першою дізналася наша наявна аудиторія «Сенсу», яка вже поділяє наші цінності», – додає Олексій Ерінчак.
Точну дату відкриття львівського простору називати наразі не беруться, оскільки ремонтні роботи масштабного об’єкта зіткнулися із затримками з боку підрядників та форс-мажорними обставинами (зокрема, пожежею на підприємстві під Києвом, де виготовлялося обладнання). На даний момент команду повністю сформовано, київські фахівці вже працюють на місці, а книги розпаковують на полицях.
Фото та обкладинка: надані командою «Сенсу» для Вілледж
Олена Березовенко – редакторка розділу «Їжа» у Вілледж, випускниця кафедри журналістики НУ «Київський авіаційний інститут». Професійно пише про ресторани та гастрономію з 2018 року, а до команди Вілледж приєдналася у травні 2025-го.