Ліні Василівні Костенко 19 березня виповнюється 95 років. Завдяки їй поезію полюбили мільйони, і складно нині знайти українця, чиє серце не торкнули афористичні, пронизливі вірші невимовної глибини та строфи з вічними сенсами. Сьогодні Ліна Костенко продовжує писати — працює над новою книжкою, в якій постане «і сподівана, і несподівана». А ще закриває мільйонні збори на армію та слідкує за всіма новинами в мережі.
Над якими творами працює поетеса у 2025 році?
В ексклюзивному інтерв’ю для Освіторія.Медіа поет і видавець Іван Малкович розповів, коли українцям чекати нових книжок від Ліни Костенко:
— Є дуже цікавий новий прозовий твір, у якому відображено еволюцію і деградацію російської імперії через призму українських доль.
Також готується до друку книга спогадів «Дивний сад Івашкевича». Є й книжка літературно-критичних есеїв «За Далем даль». Майже готові дві нові поетичні книжки. Одну з них Ліна Василівна пообіцяла здати до мого дня народження. Минулого разу щось зірвалося. Можливо, вдасться до нинішнього. Це дуже актуальна книжка. Ліна Костенко постане в ній і сподівана, і несподівана.
Якби українську літературу знали у світі бодай на рівні польської — однозначно дуже високо цінувався б її роман у віршах «Маруся Чурай», адже цей роман — блискуче завершення великої романної віршованої традиції, яку почав Байрон своїм «Паломництвом Чайльд Гарольда». Це глибокий твір, у якому є кілька шарів лексики — судова, книжна, фольклорна. До того ж, там блискуча версифікація, дивовижні рими… Тому цей роман дуже важко перекласти іншими мовами, адже поезію тепер перекладають вільним віршем, і тому втрачається авторська афористична експресія…
Через це Ліна Костенко так довго й не наважується здавати свої нові книжки до друку, бо надвідповідально ставиться до цього — дошліфовує і доробляє, відчуваючи, що може вдосконалити написане. Для неї важливо, щоб усе було філігранно, — розуміє, що говорить з вічністю.
Ліна Василівна допомагає українському війську ще з часів анексії Криму
Ще в 2015 році, під час перших спроб росії розірвати нашу країну на шмаття, Ліна Василівна передавала в зону АТО гуманітарну допомогу й збірки поезій зі словами підтримки. На титулі однієї з книг поетеса написала від руки нині легендарні строфи про «маленького сірого чоловічка», який накоїв чорної біди. І пророче попередила світ: «Куди ж ви дивитесь, народи?! Сьогодні ми, а завтра — ви».
Коли Київ обстрілювали ракетами і дронами, Ліна Костенко продовжувала писати. В укриття не спускалась. Про це вона розповіла ЗМІ після отримання ордена Почесного легіону від посла Франції в Україні. Зізналась, що в перший місяць важко писалося, але потім опанувала себе, і нових рядків почало з’являтися все більше.
— Уявіть собі, я писала. Розумієте, я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну, і мені оці бомби о четвертій ранку, вони мені звичні. З мого дитинства. А тепер знову почула ті самі бомби, тільки страшніші, от. І ви знаєте, мушу вам сказати, що я не злякалась. Я ні разу не пішла в укриття. Воно гуде — я думаю, ну добре, уб’є то уб’є. В укриття не пішла і весь час писала. Перший місяць, правда не дуже писалося. Перший місяць — весь час слідкувала за кожним кроком, нюансом цієї війни, а потім взяла себе в руки і почала писати, писати і все. А інші люди, кожен у своїй професії робить своє.
— Ліна Василівна і зараз долучається до військових зборів, один з яких зробила разом із Сергієм Притулою. Поетеса підписала 10 різних своїх книжок для розігрування. «Рівно за дві доби було зібрано майже 4 мільйони гривень. Ці гроші пішли на купівлю комплексу БПЛА «Фурія» для одного з підрозділів розвідки. Ліна Василівна була щаслива! Вона аж не могла повірити, що завдяки їй зібрано таку суму! — розповів Освіторія.Медіа Іван Малкович.
***
Ще трохи, трохи — й зацвітуть морелі,
і облетять, як сон кореневищ.
Війна малює кров’ю акварелі.
Її палітра — попіл пожарищ.
Її пейзаж — руйновище кварталів.
Порожніх вулиць вицвіла пастель.
Хіба що десь крізь стогін з-під завалів
якийсь тюльпанчик раптом проросте.
(Нова поезії Ліни Костенко з антології «Війна 2022»)
***
Ми воїни. Не ледарі. Не лежні
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.
***
Обридли всі ерзаци і абзаци,
щоденний треш без чуда і легенд.
І весь цей діалог цивілізацій,
де бомба як останній аргумент.
Політики, учеплені за владу.
Глобальний світ, залежний від нікчем.
Обридло все. І хочеться в Елладу,
де ще боролись словом і мечем.
(Нова поезія Ліни Костенко з антології «Війна 2022»)
***
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви.
Коли в людини є народ, тоді вона вже людина.
***
Розп’ято нас між заходом і сходом.
Що не орел — печінку нам довбе.
Зласкався, доле, над моїм народом,
щоб він не дався знівечить себе!
«Берестечко»
Лінію оборони тримають живі.
***
Тепер у нас Мадонна Бомбосховищ.
усе хотіли хліба і видовищ.
Колись була Мадонна Перехресть.
Тепер у нас Мадонна Бомбосховищ.
(Нова поезії Ліни Костенко з антології «Війна 2022»)
***
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа
через Дніпро — водою і вогнем.
Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
де дві сім’ї тулились кілька діб.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Це вже було ні зайчиком, ні вовком —
кривавий світ, обвуглена зоря! —
а я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря, —
той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам’ятаю.
Снаряд упав — осипалась стіна.
Доля не усміхається рабам.
***
Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами,
та ще й у всьому звинувачувати нас!
***
Підкрадається лихо нечутними кроками.
Але раптом зненацька зупиниться мить.
Почорніє село обгорілими кроквами.
І на білому світі війна загримить.
Захлинаються кров’ю і димом світанки.
Вигинає імперія хижий хребет.
По дорогах повзуть розчепірені танки.
Причаїлася свастика в літері Zet.
А ще світяться хатки в зимовій завії.
Ще не знає ніхто, що йому на роду.
Лиш над Києвом очі святої Софії
спопеляють навіки новітню орду.
(Нова поезії Ліни Костенко з антології «Війна 2022»)
***
Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.
***
І щось в мені таке велить
збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось в мені таке болить,
що це і є, напевно, Україна.
***
«Записки українського самашедшого»:
У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна.
Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.
У нас же так, якщо говориш українською, то вже й націоналіст.
***
Ця ніч була загрозлива і темна.
І так хотілось тиші і тепла!
А вибух був — як жовта хризантема,
що на пів неба раптом розцвіла.
Струснуло стіни і двигтіло довго ще.
Сирени вили, блискало на склі.
То що — тікати? Бігти в бомбосховище?
А не діждав би фюрер у кремлі!
Хай сам боїться — він уже вчорашній.
Посіють бомби — ненависть пожнуть.
Сирени виють. А мені не страшно.
Хто не тікав, того не доженуть.
(Нова поезії Ліни Костенко з антології «Війна 2022»)
***
Україна пручається, як Лаокоон, обплутаний зміями. Вона німо кричить, але світ не чує. Або не хоче почути.
Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.
А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.
Діапазон гіршого у нас безмірний, так що межі терпіння практично нема. Поняття ж кращого співвіднесене з гіршим, отже, завжди є люфт для надії.
Я взагалі думаю, що й державу свою цей народ не може й досі побудувати, бо пережив велике історичне приниження.
Ходив з малим на Хрещатик. Там був конкурс дитячих малюнків на асфальті під девізом: «Подаруй мені дитинство, Україно!» Точніше було б: віддай! Бо дитинство забрали у всіх поколінь. У мого, у батькового, у його батьків. Причому в різний спосіб — у кого голодом, у кого війною, у кого репресіями, у кого спадком психологічних травм.
Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші.
Для того щоб виховати справжніх чоловіків, потрібно виховувати справжніх жінок.
***
Я не люблю нещасних. Я щаслива.
Моя свобода завжди при мені.
***
Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.
Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.
Здушили сльози — не виходь на люди. Болить душа — не виявляй на вид.
«Маруся Чурай»
Зрадити в житті державу — злочин, а людину можна?
***
Що їх веде — і доброго, і злого?
Де є та грань — хто люди, хто юрма?
Нерівня душ — це гірше, ніж майна!
Пів-України — сироти козацькі.
Од Лохвиці до самої Молдови,
пів-України — то козацькі вдови.
Бо хто, як я, намучивсь на війні, тому життя підскочило в ціні.
***
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
Є карти геополітичні, а є — геопоетичні
Знайдіть хвилинку для того, щоб прогулятися віртуальною картою України з віршами Ліни Костенко. Секрет карти в тому, що на ній нанесені позначками-сердечками різноманітні географічні об’єкти, які згадує Ліна Василівна у своїх віршах. Натискаєте на серденько в тій чи тій частині нашої країни — і читаєте вірш-згадку про унікальну місцину.
ТАКОЖ ЦІКАВО:
Ліні Костенко — 91: Історії про улюблену поетесу, які вас здивують
Тарас і його пророцтва: голос Шевченка потужний, як ніколи
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media