Ліні Костенко незабаром — 95 років: її вустами говорить Україна

Ліні Костенко незабаром — 95 років: її вустами говорить Україна - INFBusiness

Ліні Василівні Костенко 19 березня виповнюється 95 років. Завдяки їй поезію полюбили мільйони, і складно нині знайти українця, чиє серце не торкнули афористичні, пронизливі вірші невимовної глибини та строфи з вічними сенсами. Сьогодні Ліна Костенко продовжує писати — працює над новою книжкою, в якій постане «і сподівана, і несподівана». А ще закриває мільйонні збори на армію та слідкує за всіма новинами в мережі.   

Над якими творами працює поетеса у 2025 році? 

В ексклюзивному інтерв’ю для Освіторія.Медіа поет і видавець Іван Малкович розповів,  коли українцям чекати нових книжок від Ліни Костенко:

— Є дуже цікавий новий прозовий твір, у якому відображено еволюцію і деградацію російської імперії через призму українських доль.

Також готується до друку книга спогадів «Дивний сад Івашкевича». Є й книжка літературно-критичних есеїв «За Далем даль». Майже готові дві нові поетичні книжки. Одну з них Ліна Василівна пообіцяла здати до мого дня народження. Минулого разу щось зірвалося. Можливо, вдасться до нинішнього. Це дуже актуальна книжка. Ліна Костенко постане в ній і сподівана, і несподівана.

Якби українську літературу знали у світі бодай на рівні польської — однозначно дуже високо цінувався б її роман у віршах «Маруся Чурай», адже цей роман — блискуче завершення великої романної віршованої традиції, яку почав Байрон своїм «Паломництвом Чайльд Гарольда». Це глибокий твір, у якому є кілька шарів лексики — судова, книжна, фольклорна. До того ж, там блискуча версифікація, дивовижні рими… Тому цей роман дуже важко перекласти іншими мовами, адже поезію тепер перекладають вільним віршем, і тому втрачається авторська афористична експресія…

Через це Ліна Костенко так довго й не наважується здавати свої нові книжки до друку, бо надвідповідально ставиться до цього — дошліфовує і доробляє, відчуваючи, що може вдосконалити написане. Для неї важливо, щоб усе було філігранно, — розуміє, що говорить з вічністю.

Ліна Василівна допомагає українському війську ще з часів анексії Криму 

Ще в 2015 році, під час перших спроб росії розірвати нашу країну на шмаття, Ліна Василівна передавала в зону АТО гуманітарну допомогу й збірки поезій зі словами підтримки. На титулі однієї з книг поетеса написала від руки нині легендарні строфи про «маленького сірого чоловічка», який накоїв чорної біди. І пророче попередила світ: «Куди ж ви дивитесь, народи?! Сьогодні ми, а завтра — ви».

Коли Київ обстрілювали ракетами і дронами, Ліна Костенко продовжувала писати. В укриття не спускалась. Про це вона розповіла ЗМІ після отримання ​​ордена Почесного легіону від посла Франції в Україні. Зізналась, що в перший місяць важко писалося, але потім опанувала себе, і нових рядків почало з’являтися все більше.

— Уявіть собі, я писала. Розумієте, я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну, і мені оці бомби о четвертій ранку, вони мені звичні. З мого дитинства. А тепер знову почула ті самі бомби, тільки страшніші, от. І ви знаєте, мушу вам сказати, що я не злякалась. Я ні разу не пішла в укриття. Воно гуде — я думаю, ну добре, уб’є то уб’є. В укриття не пішла і весь час писала. Перший місяць, правда не дуже писалося. Перший місяць — весь час слідкувала за кожним кроком, нюансом цієї війни, а потім взяла себе в руки і почала писати, писати і все. А інші люди, кожен у своїй професії робить своє.

— Ліна Василівна і зараз долучається до військових зборів, один з яких зробила разом із Сергієм Притулою. Поетеса підписала 10 різних своїх книжок для розігрування. «Рівно за дві доби було зібрано майже 4 мільйони гривень. Ці гроші пішли на купівлю комплексу БПЛА «Фурія» для одного з підрозділів розвідки. Ліна Василівна була щаслива! Вона аж не могла повірити, що завдяки їй зібрано таку суму! — розповів Освіторія.Медіа Іван Малкович. 

***

Ще трохи, трохи — й зацвітуть морелі,

і облетять, як сон кореневищ.

Війна малює кров’ю акварелі.

Її палітра — попіл пожарищ.

Її пейзаж — руйновище кварталів.

Порожніх вулиць вицвіла пастель.

Хіба що десь крізь стогін з-під завалів

якийсь тюльпанчик раптом проросте.

(Нова поезії Ліни Костенко з антології «Війна 2022»)

***

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні

І наше діло праведне й святе.

Бо хто за що, а ми за незалежність.

Отож нам так і важко через те.

***

Обридли всі ерзаци і абзаци,
щоденний треш без чуда і легенд.
І весь цей діалог цивілізацій,
де бомба як останній аргумент.

Політики, учеплені за владу.
Глобальний світ, залежний від нікчем.
Обридло все. І хочеться в Елладу,
де ще боролись словом і мечем.

(Нова поезія Ліни Костенко з антології «Війна 2022»)

***

І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми, а завтра – ви.

Коли в людини є народ, тоді вона вже людина.

***

Розп’ято нас між заходом і сходом.

Що не орел — печінку нам довбе.

Зласкався, доле, над моїм народом,

щоб він не дався знівечить себе!

«Берестечко»

Лінію оборони тримають живі.

***

Тепер у нас Мадонна Бомбосховищ.

усе хотіли хліба і видовищ.

Колись була Мадонна Перехресть.

Тепер у нас Мадонна Бомбосховищ.

(Нова поезії Ліни Костенко з антології «Війна 2022»)

***

Мій перший вірш написаний в окопі,

на тій сипкій од вибухів стіні,

коли згубило зорі в гороскопі

моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава.

Горіла хата. Ніч здавалась днем.

І захлиналась наша переправа

через Дніпро — водою і вогнем.

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.

Хрестилась баба, і кінчався хліб.

Двигтів отой вузесенький окопчик,

де дві сім’ї тулились кілька діб.

О перший біль тих не дитячих вражень,

який він слід на серці залиша!

Як невимовне віршами не скажеш,

чи не німою зробиться душа?!

Це вже було ні зайчиком, ні вовком —

кривавий світ, обвуглена зоря! —

а я писала мало не осколком

великі букви, щойно з букваря, —

той перший віршик, притулившись скраю,

щоб присвітила поночі війна.

Який він був, я вже не пам’ятаю.

Снаряд упав — осипалась стіна.

Доля не усміхається рабам.

***

Це ж треба мати сатанинський намір,

чаїть в собі невиліковний сказ,

щоб тяжко так знущатися над нами,

та ще й у всьому звинувачувати нас!

***

Підкрадається лихо нечутними кроками.

Але раптом зненацька зупиниться мить.

Почорніє село обгорілими кроквами.

І на білому світі війна загримить.

Захлинаються кров’ю і димом світанки.

Вигинає імперія хижий хребет.

По дорогах повзуть розчепірені танки.

Причаїлася свастика в літері Zet.

А ще світяться хатки в зимовій завії.

Ще не знає ніхто, що йому на роду.

Лиш над Києвом очі святої Софії

спопеляють навіки новітню орду.

(Нова поезії Ліни Костенко з антології «Війна 2022»)

***

Історії ж бо пишуть на столі.

Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.

***

І щось в мені таке велить

збіліти в гнів до сотого коліна!

І щось в мені таке болить,

що це і є, напевно, Україна.

***

«Записки українського самашедшого»:

У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна.

Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.

У нас же так, якщо говориш українською, то вже й націоналіст.

***

Ця ніч була загрозлива і темна.

І так хотілось тиші і тепла!

А вибух був — як жовта хризантема,

що на пів неба раптом розцвіла.

Струснуло стіни і двигтіло довго ще.

Сирени вили, блискало на склі.

То що — тікати? Бігти в бомбосховище?

А не діждав би фюрер у кремлі!

Хай сам боїться — він уже вчорашній.

Посіють бомби — ненависть пожнуть.

Сирени виють. А мені не страшно.

Хто не тікав, того не доженуть.

(Нова поезії Ліни Костенко з антології «Війна 2022»)

***

Україна пручається, як Лаокоон, обплутаний зміями. Вона німо кричить, але світ не чує. Або не хоче почути.

Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.

А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

Діапазон гіршого у нас безмірний, так що межі терпіння практично нема. Поняття ж кращого співвіднесене з гіршим, отже, завжди є люфт для надії.

Я взагалі думаю, що й державу свою цей народ не може й досі побудувати, бо пережив велике історичне приниження.

Ходив з малим на Хрещатик. Там був конкурс дитячих малюнків на асфальті під девізом: «Подаруй мені дитинство, Україно!» Точніше було б: віддай! Бо дитинство забрали у всіх поколінь. У мого, у батькового, у його батьків. Причому в різний спосіб — у кого голодом, у кого війною, у кого репресіями, у кого спадком психологічних травм.

Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші.

Для того щоб виховати справжніх чоловіків, потрібно виховувати справжніх жінок.

***

Я не люблю нещасних. Я щаслива.

Моя свобода завжди при мені.

***

Вже почалось, мабуть, майбутнє.

Оце, либонь, вже почалось…

Не забувайте незабутнє,

воно вже інеєм взялось!

І не знецінюйте коштовне,

не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне

на сто ерзаців у собі!

Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.

Здушили сльози — не виходь на люди. Болить душа — не виявляй на вид.

«Маруся Чурай»

Зрадити в житті державу — злочин, а людину можна?

***

Що їх веде — і доброго, і злого?

Де є та грань — хто люди, хто юрма?

Нерівня душ — це гірше, ніж майна!

Пів-України — сироти козацькі.

Од Лохвиці до самої Молдови,

пів-України — то козацькі вдови.

Бо хто, як я, намучивсь на війні, тому життя підскочило в ціні.

***

І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

— Люди, будьте взаємно ввічливі! —

і якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

— Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими!

Є карти геополітичні, а є — геопоетичні

Знайдіть хвилинку для того, щоб прогулятися віртуальною картою України з віршами Ліни Костенко. Секрет карти в тому, що на ній нанесені позначками-сердечками різноманітні географічні об’єкти, які згадує Ліна Василівна у своїх віршах. Натискаєте на серденько в тій чи тій частині нашої країни — і читаєте вірш-згадку про унікальну місцину.

ТАКОЖ ЦІКАВО:

Ліні Костенко незабаром — 95 років: її вустами говорить Україна - INFBusiness

Ліні Костенко — 91: Історії про улюблену поетесу, які вас здивують

Ліні Костенко незабаром — 95 років: її вустами говорить Україна - INFBusiness

Тарас і його пророцтва: голос Шевченка потужний, як ніколи

Поділитися цією статтею

Источник: www.osvitoria.media

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *