Полеміка найвпливовіших освітніх лідерів на Education World Forum 2025 підводить нас до думки, що освіта не повинна наздоганяти майбутнє — має його проєктувати, стаючи головним запобіжником у часи глобальних викликів. І якщо раніше ми вчилися, щоб виконувати свою роботу, то тепер навчання — це і є робота. CEO Освіторії Анна Сидорук відвідала Форум у Лондоні й ділиться, завдяки чому освітні системи збираються утримувати стійкість у часи потрясінь, і розповідає про те, як Україна стала для світу унікальним довідником безперервності навчання в надзвичайних умовах.
Спікерка:
Анна Сидорук, CEO ГС «Освіторія»
— Education World Forum — найвпливовіша подія у сфері освітньої політики. Вже 20 років поспіль Лондон приймає міністрів освіти з понад 100 країн, представників OECD, World Bank, UNESCO та лідерів EdTech, щоб чесно обговорити майбутнє освіти, — розповідає Анна Сидорук. — Окрім обміну досвідом, вони синхронізуються в розумінні, куди рухається сучасна освіта, надають підтримку й мотивацію один одному в подоланні освітніх викликів і перешкод.
Подія відбувалася в Центральному Лондоні — це така собі народна Асамблея, де за п’ять хвилин від Біг-Бена до Вестмінстера натрапляєш одразу на кілька протестів «Stop Plastic», «Save education budgets», «Brexit ≠ Future. EU, let’s remarry», «No putin», «Justice for Ethiopia» («Ні пластику», «Припиніть урізати освітні бюджети», «Brexit ≠ майбутнє, ЄС, давай одружимося знову», «Ні путіну», «Справедливість для Ефіопії»). У цьому контекстному різноголоссі стає очевидним: яке б не було запитання, відповідь майже завжди — освіта.
Цивілізований світ у пошуках освітньої стабільності
Ключовою темою Education World Forum 2025 став пошук освітньої стабільності в часи потрясінь і необхідність зміцнювати, «фортифікувати» освітні системи, які відчувають поштовх-вимогу до швидкої адаптації, адже:
- зростає дефіцит фінансування освіти;
- вплив ШІ на всі освітні рівні розширюється блискавично;
- ринок праці нестабільний, і учнів треба до цього готувати.
— Авжеж, ми розуміємо, що світ живе в іншій парадигмі, ніж Україна у війні, — підкреслює Анна Сидорук. — І, розмірковуючи про стабільність, передусім має на увазі оговтування від освітніх втрат після пандемії Covid-19. Водночас панель Форуму «Освіта в надзвичайних ситуаціях» стала тією подією, де голос України пролунав впевнено й потужно.
«Як зараз справи в школах України?»
Якби ви знали, наскільки глибоко вражені люди, коли дивляться фото і відео з підземної школи в метро у Харкові, дізнаються про підземні класи-бункери й складання PISA учнями з укриттів під час масованих ракетних атак. Це шок і захват водночас.
Жвавий інтерес викликають і EdTech-рішення та новації, які використовує Україна під час війни. Наприклад, безкоштовний мобільний застосунок «Вивчаю не чекаю», який розробили ГС «Освіторія» та War Child у партнерстві з Міністерством освіти і науки України. Він працює навіть у режимі офлайн, коли немає електроенергії й доступу до інтернету.
«Вивчаю не чекаю» дає змогу легко і цікаво вивчати українську мову та математику за навчальною програмою. Усі завдання — в ігровій формі, а відео — з анімаційними героями. Тож застосунок можна використовувати і на уроках, і на перервах, і для самоопрацювання чи закріплення матеріалу вдома.
Завантажити «Вивчаю не чекаю» безкоштовно
Авжеж, світова спільнота захоплюється стійкістю українських вчителів і тим, як вони продовжують викладати, заохочувати й надихати дітей навіть у руйнівних умовах війни. Світ бачить у нашій Україні унікальний довідник з питань, як продовжувати надання освіти в надзвичайних умовах. І просить детально документувати, ділитися нашими кейсами: враховуючи нестабільну ситуацію у світі наш досвід може знадобитись.
Але останні розмови з освітніми лідерами думок закріпили розуміння, що для більшості країн навчальний процес — передбачувана рутина, часто знецінена: усе сприймається як належне. На цьому фоні Україна, яка бореться за кожен урок і прикладає зусилля, щоб він відбувся, — це про кардинально інший рівень сприйняття доступу до освіти.
Відповідальна інтеграція ШІ в освіту
Генеративний штучний інтелект уже кілька років поспіль в епіцентрі освітянського інтересу. Але якщо спершу всі розмірковували про те, як же ШІ змінить нашу освіту, то зараз тема ШІ набуває практичних вимірів.
▶︎ Британія очолила напрацювання глобальних політик із ШІ в освіті й розробляє їх у партнерстві з OECD. Інші країни теж зможуть використовувати ці напрацювання і досвід.
▶︎ США і Китай зробили ШІ обов’язковим для вивчення з дошкілля до університету включно. Підходи різні: десь імплементація ШІ проходить через курикулум, а десь — через навчання вчителів.
▶︎ Естонія і Фінляндія із ШІ-технологіями давно на ти. Але ці країни демонструють поміркований підхід: впроваджуючи штучний інтелект в освіту, роблять ставку на те, як це підсилить учителя і покращить навчальний процес. Цікаво, що саме цього літа вчителі Естонії проходять додаткове навчання на тему штучного інтелекту
▶︎ Казахстан також зробив ШІ обов’язковим до вивчення для всіх 600 тис. студентів закладів вищої освіти. Паралельно надає підтримку з фінансуванням для ШІ-стартапів.
Однією з найобговорюваніших тем стало переосмислення питання перевірки знань в епоху ШІ, адже штучний інтелект лускає складні завдання, мов горішки. Так, учителі перевіряють учнівські відповіді на AI-checkers. Але діти про це знають і «гуманізують» відповіді ШІ в окремих програмах, щоб їх неможливо було підловити на гарячому. Схоже на замкнене коло, еге ж? Тому й на порядок денний виноситься питання: як перевіряти справжні знання учнів? Чи не час замислитися про повернення до усних іспитів?
До слова, українські освітяни цікавляться ШІ так само, як і педагоги інших європейських країн. У тій бульбашці проактивних освітян, з якою ми постійно перетинаємось і спілкуємось, ШI-технології використовуються активно й чи не щодня. Під час фестивалю «Вчителі майбутнього 2025» ми провели інтерактив з аудиторією, і виявилося, що 85% учителів, які на той момент були присутні в залі, використовують ШІ, і лише 15% — ні. А наше внутрішнє опитування на Освіторія.Медіа показало, що серед 200 опитаних учителів 39% використовують штучний інтелект щодня, 36% — щомісяця і лише 5% не використовують узагалі. І тут варто тримати в думці, що робота із ШІ — зовсім не обов’язкова для наших освітян, це лише їхній особистий професійний інтерес. Станом на зараз в українській освіті немає конкретної стратегії з використання штучного інтелекту — лише певні ідеї та напрацювання.
Повертаючись до Форуму — потішило спільне визнання країнами того факту, що цифрові інструменти хоч і важливі, але не замінять учителів. Людські відносини і емпатія залишаються основою навчання, а технології повинні їх підтримувати і в жодному випадку не слугувати заміною.
Професійно-технічна освіта, апскілінг і рескілінг — на піку світових трендів
На Форумі не залишилися поза увагою тези про важливість переосмислення професійно-технічної освіти, яка вже давно не розглядається як «запасний варіант для невдах і двієчників». Вона — повноцінний шлях до економічного зростання і збільшення кількості робочих місць.
Директор з освіти OECD Андреас Шляйхер зазначив: «Освітою XX століття була академічна, а освітою XXI століття стає сучасний профтех». Одні професії відмирають, бо їх замінюють роботи і ШІ, але з’являються нові. Саме профтехи можуть швидко та якісно перекваліфіковувати людей у відповідь на гарячі запити ринку праці в мінливому світі.
Також світові експерти замислюються, як підвищити престиж професійно-технічної освіти. Апскілінг (вдосконалення навичок) і рескілінг (перекваліфікація) будуть дуже актуальними для найближчого десятиліття.
Світу бракує 40 мільйонів вчителів, кожен 10-й школяр — поза освітою
Дані UNESCO приголомшують: кожен десятий школяр нині поза освітою.
250 мільйонів дітей не відвідують школу взагалі. Це стільки ж, скільки всього студентів у вищій освіті у світі. Міністри і розвинених, і бідних країн визнають: повернути дітей до класів після пандемії виявилося значно складніше, ніж очікували.
І на цьому фоні неабияк вражає знахідка британського Департаменту освіти (Department for Education) — новітня система збору даних, в якій зібрана інформація про відвідуваність та інші важливі питання на рівні країни, області, школи, класу. На основі таких прозорих даних можна ухвалювати більш якісні освітні рішення.
Зростання ролі партнерств школи з університетами, громадами і бізнесом
На подіях Форуму багато говорили про партнерства й важливість міжсекторальної співпраці. Факт: партнерства часто недооцінюють, хоча це потужний, безпрограшний і недовикористаний інструмент для розвитку і взаємного підсилення на різних рівнях освіти, який варто перетворити на щоденну звичку системи.
Про партнерства найчастіше говорять на рівні трикутника «школа-учні-батьки». Але сучасні школи що далі, то більше потребують партнерств з університетами. До речі, це дуже поширено у Фінляндії та Естонії — і з точки зору стажування вчителів, і як проєктна співпраця та проведення досліджень, коли університети можуть дослідити цілі пласти значущих тем безпосередньо в школі (наприклад, математичну тривожність у дітей).
Також освіті варто активніше співпрацювати з бізнесом. Дуже проста думка: школа готує учнів до професійного життя. Але чомусь майбутні працедавці не часто з’являються на шкільних горизонтах із профорієнтаційними програмами. Залученість бізнесів могла б викорінити чимало міфів. До прикладу, про те, що сучасний сільськогосподарник — це не дядечко в гумових чоботях, який сапає бур’яни. А що це може бути високотехнологічний напрямок із залученням робототехніки й сучасних технологій. Дітям може просто бракувати розуміння, що сільське господарство може бути інноваційним і прибутковим.
Серед вдалих прикладів підтримки освіти з боку бізнесу в Україні можна назвати численні приклади, коли реінновацію в профтехах спонсорували бізнеси, адже воліють бачити майбутніх студентів членами своєї команди.
Для громадської спілки «Освіторія» лондонський Форум теж став плідним на нові освітні партнерства. Будьмо на зв’язку в наших соцмережах, адже готуємо для вас гучні анонси.
Емоційний комфорт — важлива частина освіти
Емоційний комфорт учасників освітнього процесу відіграє чільну роль у світових освітніх системах. Якщо учні чи вчителі пригнічені, відчувають апатію і невдоволеність — про якісне навчання годі й думати. І це дуже потрібно враховувати у світі, в якому щоденно відбуваються великі зміни. Формула «щасливі вчителі → щасливі учні» («happy teachers → happy learners») набула виміру державних політик: скринінги вигорання, архітектурні стандарти тиші й світла, шкільні психологічні служби. Лише там, де добре і дітям, і дорослим, навчання стає справді якісним. Well-being навіть винесено в стратегічні напрями співпраці міжнародних організацій з урядами.
«Ми живемо не в епосі змін, ми — у зміні епох»
Три дні форуму сприяють синхронізації зі світовим освітнім контекстом і засвідчують: Україна активно застосовує підходи партнерств і технологізації. Нам варто перейняти міжнародні стратегії співпраці з бізнесом і університетами, регулювання використання ШІ в освіті. Колишній міністр освіти Фінляндії О́ллі-Пекка Гейнонен слушно зауважив із цього приводу: «Ми живемо не в епосі змін, ми — у зміні епох». Тож очікуємо переосмислення ролі освіти в сучасному світі і вже сьогодні долучаємося до змін.
Источник: www.osvitoria.media