Відомий український ведучий та шоумен Павло Шилько, якого всі знають як DJ Пашу, відзначає 30 років роботи у сфері радіо та музики. За цей час він встиг двічі провести “Євробачення”, написати чимало книжок та стати генеральним продюсером музичної премії YUNA. В інтерв’ю для “Коротко про” він розповів про свої творчі плани, феномен Артема Пивоварова, майбутнє музичної премії YUNA та своє ставлення до TikTok-хітів.
Вчителі — англомовні діджеї на касетах
— Павло, як змінюється радіо нині і скільки йому залишилося жити?
— Думаю, радіо буде жити доти, доки люди їздитимуть на автівках. Нині 90% слухання радіо припадає саме на автівки. Радіо дає не тільки музику, а й інформацію, розваги та об’єднує. На відміну від телебачення, яке вже існує в якійсь іншій реальності, бо весь контент споживають через платформи, радіо, думаю, ще довго буде жити.
— Хто був твоїм вчителем на початку кар’єри?
— Ментором був Ярослав Черненький, він же Слава Говорун. Також великий вплив мали касети з роботою американських радіостанцій Z100 New York, Kiss FM, Capital FM in London, які мені надав власник “Гала Радіо” Джозеф. Я вивчав їхній стиль, подачу інформації, структуру ефірів, і на їхньому матеріалі формував свій власний.
— Ти закінчив інститут як перекладач іспанської та англійської мов, але пішов у діджеї. Чому?
— Я з дитинства любив музику. Мій батько був фанатом музики, ми слухали Чака Беррі, Елвіса, Led Zeppelin, The Beatles. Ще зі школи я колекціонував касети, вініл, музичні журнали. Крім того, грав у КВК, ставив вистави, мав досвід виступів на сцені. Все це в сукупності — любов до музики, знання мов та досвід — логічно привело мене на радіо.
— Яку першу пісню ти поставив у прямому ефірі?
— Це була “Hello” Лайонела Річі. Цю пісню я чув у свого друга-музиканта, який намагався її вивчити, і допомагав йому з текстом. Вона мені дуже подобалася.
— Ти сам співаєш?
— Ні, але займаюся декламацією. Ми з Артемом Пивоваровим записали колаборацію “Арфами, арфами…” на слова Павла Тичини для проєкту “Твої Вірші. Мої Ноти”. Там я читаю поезію, Артем співає, а Євген Хмара грає на фортепіано.
«Тоді я себе точно відчував секс-символом, але то було діло молоде»
— Твій голос — справжня спокуса для жінок. Ти використовував це?
— Я це знаю (посміхається). У 1997 році, коли я був ведучим великих концертів по всій Україні, до мене було велике захоплення дівчат. Тоді я себе відчував секс-символом. З віком цей титул перестав мене цікавити.
— Де тебе можна побачити таким — у твоєму розважальному періоді?
— Приходьте на моє шоу “Битва імен” — це концертний формат хіт-параду. У нас “Битви імен” відбуваються щомісяця у Києві. 9 вересня відбудеться ювілейний 45-й епізод, присвячений хітам Nirvana, Depeche Mode та INXS у виконанні українських музикантів.
— Твоя любов до строгих костюмів…
— Мені комфортно в костюмах. Останнім часом полюбив костюми-трійки. Але номером один за комфортом для мене є смокінг. Кежуал ношу рідко.
— Скільки у тебе смокінгів?
— П’ять, мабуть. А костюмів — понад три десятки. Є й ті, що залишаються у шафі багато років.
— Є якийсь костюм із цікавою історією?
— Є штани з історією. У 2006 році, після “Євробачення”, я набрав вагу — 106 кг. Штани були 56-го розміру, і вони важко застібалися. Я залишив їх як антиеталон, щоб ніколи більше до такого не дійти.
— А зараз ти, здається, занадто худий. Що робиш для цього?
— Останні три роки я тримаю одну вагу. Більше спорту, збалансоване харчування. Їм шість разів на день, приблизно 2800 калорій. Щодня займаюся спортом, роблю 10 000 кроків.
— Ти справді спортивний!
— Я з давніх-давен займаюся тенісом. Грав у багатьох аматорських турнірах, маю багато медалей. Коментую теніс професійно. Три роки тому написав книжку про кар’єру Роджера Федерера “Maestro FoRever”.
— Ти написав чимало книжок.
— Так. Першою була “English with DJ Pasha” (2002). Потім — “Гала – це життя” (2003). Дві розважальні: “Ой-кью тест” та “Енциклопедія гарного настрою”. У жовтні презентую книгу про креативний тайм-менеджмент “Fingertips” (“На долоні”).
— Скільки годин у твоїй добі?
— Я напрацював багато схем, як це робити. Головне — спіймати себе на піку справи. Якщо не досяг цілі, треба змінити напрямок роботи мозку, переключитися на іншу справу. Тоді він сприймає це як щось нове, і легше працювати.
«У кінці 90-х, якщо на радіо твою музику не брали, то ти труп»
— Коли ти прийшов на радіо, в Україні тільки починався комерційний шоу-бізнес.
— Так. Тоді артисти мріяли про ротації. Зараз можна розкручувати продукт через соцмережі, а в кінці 90-х, якщо на радіо тебе не брали — ти труп. Радіо було єдиним доступним виходом “у космос”.
Я дуже “топив” за українську музику, але ставили її небагато. Було мало якісних студій, і запис пісень у дороговартісних умовах був для артистів складним. Але коли з’являлося щось якісне, я з великим задоволенням ставив це в ефір. Як програмний директор, я мав можливість впливати на це. Любив ставити пісні Ірини Білик, “Океану Ельзи”, “Братів Гадюкіних”.
«Сьогодні вагомі інгредієнти пісенного хіта — глибина та влучний текст»
— Що для тебе пісня-хіт і які її головні інгредієнти?
— Якщо ти пісню відкладаєш, а через кілька годин її мотивчик в голові починає крутитися — це вже шанс. Остаточне розуміння потенціалу хіта формується після третього прослуховування. Зараз в Україні, крім музичного хука, треба потрапляти і в тему ліричну. Слова в композиції дуже вагомі. Потрібна глибина та влучний текст.
Наприклад, хіт Альони Омаргалієвої “Я не п’яна, я просто закохана”. Навіть ця фраза — як афоризм, народна. Тому пісня одразу пішла в народ.
— Сьогодні доля артиста залежить від “вірусіння” пісні в TikTok. Як ти до цього ставишся?
— Колись пісні обирали лейбли, радійники, продюсери. Зараз все змінилося. Нині люди роблять не музику, а контент. Головне — мати якийсь контент. Це все не зупинити. Тренди часто стають абсолютно не ті музичні речі, які мають бути. Але вони як фастфуд — прийшли та й пішли, а гарна музика залишається.
«Під час війни мав з’явитися в шоу-бізнесі хтось, хто буде символом музичної незламності»
— З початком війни в шоу-бізнесі з’явилися нові імена. Чи мав шанс Пивоваров стати зіркою, якби тут співали Потап і Настя?
— Пивоваров мав шанс, хоча війна пришвидшила його підйом. Він ще на довоєнній YUNA отримав нагороду за “найкращу пісню року”. Його потужність була помітна завжди. Шумей — це унікальний вокал. Kola взяла працездатністю — видавала по 7-8 треків на рік. Думаю, ці імена склалися б і без війни.
Винник та Потап вилетіли, а решта просто або підсвітилася, або ні. “Океан Ельзи” — це українська класика на всі часи. Будь-який українець знає 10 пісень “ОЕ”.
— У чому феномен Артема Пивоварова?
— Пивоваров зайняв нішу проповідника. Люди шукають моральної підтримки. Він — гарний співак, харизматичний, неймовірні речі говорить зі сцени. Під час війни мав з’явитися хтось новий, хто буде символом потужної музичної незламності. Пивоваров у цій ніші став номером один.
Не вистачає джерел, які транслюють музику від людей, що знаються на ній
— Які тренди ти бачиш, куди котиться наша поп-музика?
— Ми розвиваємося дуже непогано. YUNA — професійна премія, де музику оцінюють професіонали. Номінанти YUNA — це реальна картина українського шоу-бізнесу.
За чотири місяці до кінця року, я на 90% можу сказати, які три хіти потраплять у номінацію “Найкращі пісні” на YUNA-2027. Перший — пісня Артема Пивоварова Viva La Vida. Другий — Альона Омаргалієва з “Хочу танцювати”. Третій — Дорофєєва з Boeing 747. Мені також подобається нова пісня Джамали “Замовкни”.
— Премія YUNA існує 15 років. Як вона трансформується під час війни?
— YUNA — дзеркало української музичної індустрії. Як буде далі — залежить від економіки країни. Церемонія — лише верхівка айсбергу. Багато роботи виконується поза нею. Як музика змінюватиметься, так і YUNA змінюватиметься.
— У 2025 році було 30 000 пісенних прем’єр. Що ти спостерігаєш?
— Це велика кількість, але це не означає, що збільшилася якість. Споживання музики велике, але багатьом заходить певна музика, без якої можна було б обійтися. Хотілося б більше якісної музики, яка українцям дійсно важлива.
— Хотілося б, щоб люди підростали у музичному сенсі…
— Це залежить від виховання, від музичної наслуханності. Мені приємно, коли люди кажуть, що виросли на музиці з “Гала Радіо”, бо це означає, що я та моя команда формували їхній музичний смак. Зараз смак формувати важко. Дуже не вистачає продюсерського слова при відборі, джерел, які б транслювали музику від людей, що знаються на ній. Тому я тішуся, що є Пивоваров, Монатік, які дарують трендову, смачну, сильну музику. Хочеться, аби українці свідомо обирали найкращу музику.
«Історія 30-річчя української музики через мою призму»
— 12 жовтня в Національній філармонії відбудеться твій акустичний вечір, присвячений 30 рокам творчої діяльності. Що це буде за концерт?
— Цей зал красивий і музичний. Це не стільки мій ювілей, скільки історія 30-річчя української музики через мою призму. Я розповідатиму про музику, як вона вплинула на смаки українців. Це буде подорож на півтори години. Хочу повернути одну з найкрасивіших музичних тем 90-х — MTV Unplugged. Це буде концерт у легкій, красивій акустичній стилістиці.
— А супроводжуватиме артистів камерний оркестр?
— Це буде unplugged: акустичні гітари, барабан, перкусія, духова секція, струнний квартет, п’ять беквокалістів. Така собі “фірмашечка”. Обожнюю такі формати. Мене ж називають “Паша Фірмач”, тому треба виправдовувати це прізвисько.
