Яку освітню модель треба запровадити в Україні, щоб вирішити ці два глобальні питання? Взяти та скопіювати вже наявну в іншій країні чи створити власну – читайте в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.
Зауважте Рутина, що рятує: як українцям триматися серед хаосу і тривог
Нам бракує перш за все впевненості, що ми можемо самі це зробити, та розуміння, як саме це зробити. Для цього потрібно реалізувати лише декілька системних кроків: усвідомити мету освіти, сформувати правильні кроки та реалізувати їх, попри спротив від “експертів в освіті”, які точно будуть намагатись все залишити так, як є наразі, переконуючи всіх і вся, що тільки їх “реформи”, за великі бюджетні та грантові кошти, потрібні освіті, країні та українцям.
Найголовніше питання в освіті – до чого вона повинна готувати дитину
Очевидна відповідь – до життя. Це, здавалося б, дуже просте завдання, але насправді – надскладне. Адже наше життя з кожним не те що роком, а днем, стає все більш непередбачуваним. То тут, то там виникають “чорні лебеді”, а іноді й не тільки вони, але і “тварі”, значно гірші за цих благородних птахів: росіяни, тривоги, епідемії, фінансові кризи, ризик третьої світової та ядерної війни…
Усе це ллється і ллється на голови наших дітей. А тут ще й школа зі своїми вимогами, великою кількістю предметів, сумнівними з погляду практичного застосування знаннями та великою кількістю домашніх завдань, які роблять (якщо роблять) іноді діти самі, а іноді разом із батьками, а іноді й батьки замість дітей…
А чи можна взагалі підготувати дитину до життя, тим більше успішного та щасливого, в умовах війни? Відповідь на це питання дає Ізраїль – країна, яка з моменту існування весь час перебуває у стані війни. Ізраїль посідає 5-те місце у рейтингу найщасливіших країн світу, а економічні здобутки цієї держави не потребують додаткових аргументів.
Загалом, проблема освіти – не нова й існує не тільки в Україні. Це глобальний біль на думку провідних світових експертів на кшталт сера Кена Робінсона, виступ якого на TED-конференції щодо проблем освіти зібрав десятки мільйонів переглядів. Світ швидко технологічно змінюється, а система освіти пасе задніх, хоча саме вона повинна бути в авангарді змін і готувати нове покоління до них заздалегідь. Саме тому, зараз в усьому світі йде пошук “ідеальної моделі” системи освіти, але поки що її нікому не вдалося винайти.
Вважається, що сінгапурська та фінська моделі освіти – є наразі найкращими. Вони абсолютно різні за своїм змістом:
- сингапурська модель – це жорсткий фокус на навчання;
- фінська – навпаки, людиноцентрична, де головне – щоб дитина відчувала себе в комфорті, задоволеною та щасливою.
І який результат цих двох моделей? Так, діти у Сингапурі показують найкращі результати з математики та інших предметів, але у рейтингу щастя ця країна лише тридцята, а ви багато знаєте фінських топменеджерів у провідних світових корпораціях або глобальних політичних лідерів?
Тобто в одному випадку навчання проходить на межі з фізичними та психологічними можливостями молодих людей, “витискає” з них всі соки, а в іншому – комфорт та зручність не дають змогу дитині отримувати у достатній кількості навички та мотивацію працювати з максимальною віддачею, оскільки учні звикають до постійного комфорту та “не напруженості” у житті.
Яка освітня модель найкраща для України
Ми часто-густо захоплюємося то однією, то іншою системою освіти: от би у нас освіта була, як у Фінляндії, США, Великій Британії, Сингапурі. Може, досить вже чекати, поки хтось десь знайде “універсальний еліксир”, а взяти й створити свою ефективну систему освіти. Щоб інші країни вивчали та наслідували наш досвід. Весь світ наразі знаходиться в пошуку рішення, яке б ефективно готувало нове покоління до тих викликів, які як снігова куля накопичуються у суспільстві.
Чому б Україні не стати тією країною, яка зможе першою розв’яже це питання і стати світовим лідером в освіті? У нас для цього є всі необхідні ресурси, навіть під час війни: професійні експерти, IT-технології, команди, які реалізують масштабні інноваційні освітні проєкти, приватні, донорські та державні інвестиції у сферу освіти. Не вистачає тільки віри у себе і правильного менеджменту цього процесу.
Читайте також Яким спеціальностям нададуть особливу підтримку держави
Кроки для побудови успішної системи освіти
Перш за все, необхідно суттєво зменшити навантаження на дітей, тобто зменшити кількість матеріалу, який вивчається. У провідних країнах світу діти мають набагато менший обсяг і це дозволяє вивчати найважливіше, засвоювати краще. Діти фізично та морально не виснажуються, маючи вільний час на гуртки, відпочинок, хобі, спілкування тощо.
Наприклад, у Фінляндії діти навіть у старших класах витрачають на домашні завдання до пів години, а у нас, якщо все виконувати, піде весь вечір і це після 7 – 8 уроків щодня.
Освітня програма перевантажена фактами та деталями, які не дають учням простору для розвитку та творчості. Діти не вчаться думати – вони просто біжать марафон, намагаючись не відстати. Про зменшення навчального матеріалу говорить кожен міністр, який за останнє десятиліття приходив до Міносвіти, але кількість предметів, тем і уроків тільки збільшується.
По-друге, потрібно всі предмети, які викладаються, прив’язати до практичного використання та реальних потреб ринку праці, адже майже всі батьки зіштовхуються з одним і тим же запитанням від своїх дітей: “Навіщо мені це вчити?”.
І наші діти праві – не секрет, що більшість знань, які ми отримуємо під час навчання, ми не використовуємо у своєму житті. Вже багато поколінь діє за схемою: “здав – забув”. Школярі та студенти витрачають роки на вивчення складних формул, дат і правил, але після випуску часто не знають, як написати резюме, розпланувати бюджет чи оформити документи.
По-третє, треба запровадити системне (не факультативне) навчання навичок, які міжнародні експерти Всесвітнього економічного форуму в Давосі вважають найзатребуванішими у 21 столітті. Це так звані “м’які” навички (sort skills):
- емоційний інтелект,
- критичне мислення,
- комунікація,
- вміння працювати в команді,
- фінансова грамотність,
- тайм-менеджмент,
- вміння навчатися тощо.
Тобто всі ті навички, які потрібні людині у будь-якій професії та у житті поза роботою.
По-четверте, треба змінити формат, запровадивши проєктне навчання з тотальним використанням сучасних технологій. Наші діти їх і так постійно “юзають”, на відміну від старшого покоління, яке їх навчає. Вкрай важливо говорити з дітьми їхньою мовою, щоб вони вчителів не сприймали як “динозаврів” з минулого, які не знають, а іноді й бояться сучасних технологій на кшталт ШІ, віртуальної та доповненої реальності тощо.
І, по-п’яте, слід зменшити навантаження на вчителів, прибрати нереальний обсяг звітності, від якого вони страждають, дати зрозумілу і просту систему оцінювання дітей, покращити їх умови праці. Багато закладів освіти, особливо у селах, мають, м’яко кажучи, не дуже сучасний вигляд і матеріально-технічне забезпечення. Це точно не провина вчителів, а проблема системи загалом.
Вчителі та викладачі в Україні – це герої без нагород. Вони працюють у складних умовах, без достойної оплати, без мотивації. Молодь не хоче йти у школу, бо ця професія не дає ні перспектив, ні матеріального забезпечення. Від вчителів наразі всі щось вимагають: батьки, директори, діти, чиновники, але ж вони – теж люди, зі своїми потребами та проблемами. Необхідно забезпечити їхні потреби, а вже потім очікувати повної віддачі у своїй роботі.
Звичайно, можна і потрібно зробити багато інших кроків, на кшталт підготовки не стільки потужних, скільки професійних менеджерів у сфері освіти, які б могли очолити департаменти та відділи освіти у громадах, заклади освіти та привнести в них нове дихання. Можна запровадити таку модель освіти, щоб в усіх закладах дитина чи підліток сама досліджувала матеріал, у своєму ритмі, використовуючи ті інструменти, які їй комфортніше, а вчитель виступав би у ролі помічника, а не просто б передавав пісну інформацію з підручника. Можна застосувати кейсові інтегровані уроки, тематичні навчальні ігри та практичні заняття, залучити комерційні компанії та підприємців-практиків у процесі підготовки навчальних матеріалів та запровадити дуальну освіту…
Цей перелік можна та потрібно продовжувати, але робити зміни важливо системно, поступово і не для галочки. Освіта – це не просто школа чи університет. Це система, яка або дає людині старт у житті, або ламає її ще на початку шляху.
Зараз ми маємо українську освіту, яка навчає виживати, але не жити. Це потрібно змінювати. Бо майбутнє країни залежить не лише від реформ, а й від того, чи зможемо ми виховати покоління, яке не боятиметься посісти своє місце у сучасному світі.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.
Источник: www.24tv.ua