- 1 Здорова взаємозалежність: як будувати стосунки з військовим/військовою
- 2 Війна – не те, що можна комусь побажати: як прийняти рішення партнера стати військовим
- 3 Усі розмови зводяться до кота: як не втратити спільні теми та розуміння у стосунках на відстані
- 4 Емоції – загроза: як реагувати на поранення та інші травмуючі події у житті військового
- 5 Винен адреналін: як війна впливає на сексуальне життя військових
- 1 Здорова взаємозалежність: як будувати стосунки з військовим/військовою
- 2 Війна – не те, що можна комусь побажати: як прийняти рішення партнера стати військовим
- 3 Усі розмови зводяться до кота: як не втратити спільні теми та розуміння у стосунках на відстані
- 4 Емоції – загроза: як реагувати на поранення та інші травмуючі події у житті військового
- 5 Винен адреналін: як війна впливає на сексуальне життя військових
Стосунки – одна з базових потреб людини. У час війни будувати їх однозначно складніше, але можливо. Війна, наче інфекція, пробралась у кожну сферу нашого життя, та ми продовжуємо боротись, закохуватись, народжувати дітей, планувати майбутнє. І так, військові повертаються з фронту іншими, але давайте відверто, війна змінила усіх нас.
Війна – не нова реальність. Вона стала буденністю, з якою ми вчимось співіснувати. Наші чоловіки та жінки щодня проходять пекло на землі, тримаючи оборону на фронті, ховаючись від ракет у підвалах, намагаючись закрити мільйонні збори. В основі всього цього – стрес – тотальний, всепоглинальний стрес, який не може не впливати на нас.
Як балансувати між військовою службою та особистим життям? Чому ми відчуваємо те, що відчуваємо. Куди зникають емоції, лібідо і розуміння у парі. Як долати усі ці кризові стани, 24 Канал запитав у психологині ГО “Психологічна підтримка та реабілітація “Вільний вибір” Наталії Стадніченко.
До теми “Я тебе туди не посилав”: інтерв’ю з психологинею про те, як ми повторно травмуємо військових
“Війна. Любов і терапія” – новий проєкт 24 Каналу – це цикл глибоких інтерв’ю з військовими та психологами про виклики та складнощі, з якими стикаються українці у час війни. Розмови про особистісні переживання, вибори та намагання балансувати у вимірі “війна”. Бо досвід бойових дій – це ні з чим не порівняний, неоднорідний і часто абсолютно різний для кожного військового досвід.
Цей проєкт – це спосіб заповнити таку прірву. Ми маємо навчитись розуміти один одного, знати як комунікувати між собою, аби будувати цілісну державу, за яку так віддано боремось. Ці розмови – це своєрідна терапія та підтримка, відповідні на ті питання, пояснення яким іноді складно знайти.
Здорова взаємозалежність: як будувати стосунки з військовим/військовою
Стосунки з військовими – це передусім стосунки з чоловіком чи жінкою. Втім, військова служба є фактором, який може погіршувати взаєморозуміння в парі. Чому нам може бути складніше будувати стосунки у час війни?
Стосунки самі по собі – це доволі складний процес, а стосунки в умовах війни – тим паче. Війна додає тиску, невизначеності, ризиків, життєвої фрустрації, неможливості задовольнити певні потреби, які притаманні парам у мирному житті.
Наталія Стадніченко пояснила, чому війна створює тиск на стосунки / Фото, надане 24 Каналу
Прив’язаність – це ефективна взаємозалежність. Формуючи прив’язаність, ми формуємо емоційний зв’язок, де кожна людина може задовольняти власні потреби, дбати сама про себе, але також ми можемо впливати на емоції один одного.
Саме взаємозалежність пояснює, чому близьким людям легше втішити один одного у критичних ситуаціях, ніж стороннім. З рідною людиною у нас побудована мережа взаємної довіри.
Водночас стосунки – це доволі складний, багатокомпонентний міжособистісний зв’язок. І для того, щоб ця взаємозалежність була якісною, потрібнен час, позитивний спільний досвід, яких в умовах війни бракує.
Якщо мова про побудову нових стосунків у час війни, то “існує більше ризиків не сформувати якісні відносини через перевантаженість обставинами”. Зроблю кілька акцентів щодо етапів формування цієї взаємозалежності, вони варіативні – можуть бути, а можуть не бути.
Знайомство. Воно необов’язково буде особистим. І часто перед тим, як люди приймають рішення про те, що вони пара, у них може бути набагато менше спільного часу, ніж це було б в умовах без війни.
Важливо розуміти, що на момент створення стосунків люди перебувають під впливом стресу, що може спричинити певний поспіх або навпаки – відтермінувати початок відносин.
Формування довіри. Ми можемо сумніватися у своїй прив’язаності або сумніватися у залученості партнера. І це нормально.
Зрештою, головним у питанні побудови стосунків є спільна візія майбутнього. І спільне бачення поточного стану речей. Спільне розуміння того, заради чого ми формуємо ці стосунки.
Під час побудови стосунків може з’ясуватись, що партнери не мають спільного бачення щодо того, як буде продовжуватись це спілкування. Або, наприклад, вони можуть мати різні уявлення про те, як будуть розподілені ролі в стосунках, або щодо того, як швидко ці стосунки мають набути якоїсь визначеності. Ці відмінності будуть перешкоджати побудові стосунків.
Наприклад, військові можуть вважати, що немає сенсу розпочинати стосунки, пояснюючи це високими ризиками втрати життя і здоров’я. Буває, що стосунки стаються, навіть якщо їх не планували. Ми можемо опиратись емоціям, відкидати факт близькості та можливість створення стосунків, тримати емоційну відстань.
А буває навпаки – стрибаємо у відносини з головою і лише згодом починаємо рефлексувати та розуміти, що були певні речі, на які не звернули увагу на початку стосунків через обставини, у яких вони почались, через непослідовність етапів і стресові умови війни.
Існує й інша модель стосунків, коли пара була ще до того, як один з партнерів пішов на війну. В такому разі уже є гарний альянс, партнери добре знають один одного. Розуміють, яка підтримка потрібна партнеру, яка поведінка навпаки – дратує. Ці моменти вже були опрацьовані в попередній “версії” відносин. Таким парам дещо легше, ніж тим, у яких стосунки на етапі становлення.
Наталія Стадніченко
Психологиня
Партнерство потребує вкладень – часу, енергії, бажання, яких у війну бракує. Тож у таких умовах стосунки навпаки можуть додавати стресу і невизначеності. Війна – не те, що можна комусь побажати: як прийняти рішення партнера стати військовим
У випадку, якщо ви уже у стосунках і партнер вирішує іти на війну, як прийняти його рішення? Чому нам може бути сумно через це? Як справлятись з тривогою за партнера?
Найкраще – відверто про це сказати та попросити пояснити, чому він так вирішив. Так ви зможете зрозуміти, як партнер приймав це рішення “всередині себе”, а не з позиції того, як він це аргументує. Нехай “проведе” вас своєю внутрішньою історією. Розкаже про що думав, чого боявся, в чому сумнівався? Чому цей варіант йому здається вдалим?
Важливо пам’ятати, що ми можемо по-різному розуміти слова. Нехай партнер пояснить, які сенси він надає своїм словам. Попросіть партнера роз’яснити аргументи. Відкиньте свої гіпотези щодо цього, а почуйте бачення партнера.
Наприклад, він відчуває, що більше не може терпіти невизначеність. Можливо, були інші фактори. Тут важливо, щоб ви побачили саме його картинку. Зрозуміли, чому партнер відчув цю необхідність. Розуміння допоможе розділити це рішення з партнером.
Щоб прийняти рішення партнера, вам потрібно передусім зрозуміти причини цього вибору / Фото Валентини Поліщук, 24 Канал
Щодо того, як справлятися з тривогою за партнера, знайте, що тривога є тією сферою, де ми вчимось адаптуватися. Спектр емоцій буде різним, міра тривоги може сягати небачених рівнів. Разом з тим це буде змушувати психіку адаптуватися до емоційного навантаження.
Наталія Стадніченко
Психологиня
Спочатку ми почуваємося “перевантаженим”, а з часом шукаємо варіанти, як з цими переживаннями впоратися: говоримо з близькими, з друзями, з партнером. Вивчаємо умови служби, умови в учбовій частині, дізнаємось рід військ, у який потрапляє партнер, яку посаду обіймає, який у нього колектив.
Ці деталі та знання вгамовують тривогу. У нашій голові формується цілісна картинка, яка дозволяє сприймати армію як певний спосіб життя, і війну як певний контекст, умови, обов’язки, роботу. Ми розуміємо, в яких умовах перебуває наша близька людина, і вчимося контролю над емоціями.
Також можна звернутися за психологічним супроводом, підтримкою принаймні на перших етапах. Іноді достатньо кількох консультацій, щоб адаптуватися до цього “нового життя”. І якщо потрібні якісь окремі навички, то просто вчасно їх напрацювати й використовувати.
Нам часто сумно за рішення рідної людини, тому що ми розуміємо, що війна це не щось, що можна комусь побажати. І нам сумно розуміти, що це відбувається у житті рідної людини, у нашому житті.
Що мають обговорити партнери перед тим, як долучитися до лав ЗСУ?
Передусім варто обговорити ось цю внутрішню історію рішення. Вам обом має бути зрозуміло, як і чому це сталось. Друге – це завершення цивільного життя, приведення справ до такого стану, в якому їх можна буде або полишити, або закрити. Це особисті безпекові питання. Наприклад, фінансові моменти, домовленості з рідними – хто з ким зв’яжеться у випадку якоїсь критичної ситуації. Також бажано виділити час на відпочинок, який стане своєрідним переходом від цивільного життя і початком військового життя.
Варто поговорити про ризики, які стосуються втрати здоров’я і життя. Це важкі теми й люди часто можуть уникати їх, але це також може призводити до недоусвідомлення ризиків близькими людьми військовослужбовців. Рідні також можуть не знати, яких дій хоче їх близька людина у цих ситуаціях.
Наталія Стадніченко
Психологиня
Це складніша частина розмови, проте вона важлива. Її слід розбивати на кілька етапів. Вона має дати уявлення про останню волю воїна: кому перейдуть матеріальні речі, яке прощання він хоче. Це допоможе також сформувати усвідомлення, що ці ризики дійсно є. Зрештою, якщо щось погане стається, рідні знатимуть, як діяти.
Важливо! Пропонуємо ознайомитись із документом “Остання воля воїна”, де зібрані матеріали для підтримки близьких та рідних військовослужбовців у разі можливої втрати під час виконання бойових завдань. Тут ви знайдете відповіді на складні питання, рекомендації та практичні поради.
Усі розмови зводяться до кота: як не втратити спільні теми та розуміння у стосунках на відстані
У контексті стосунків, до чого треба бути готовими? Як вони зміняться? Адже, фактично це стосунки на відстані й будувати їх, очевидно, потрібно інакше. Як саме це робити?
Стосунки на відстані завжди є складними, тому що прив’язаність потребує близькості, нам хочеться бути поряд, хочеться разом проводити час, а по факту ми не можемо цього зробити. Тож стосунки на відстані – це повна протилежність тому, чого вимагає здорова прив’язаність. Але, знову ж таки, ми адаптовуємось і шукаємо інші способи проводити час разом. При цьому основа довірливого взаємозв’язку та ж сама – це гарне ставлення один до одного.
Ми намагаємось тримати кулачки один за одного, бути співчутливими, відкритими до того, щоб чути, як почувається інша людина, чого вона потребує, чи бачить вона, що відчуваємо ми. Головне залишатися на стороні близької людини: десь підтримати, десь розділити розпач, дати відчути, що хоч фізично ви не разом, але ви все одно поруч.
У стосунках потрібна емоційна залученість обох партнерів / Фото Валентини Поліщук
Будуючи довірливі стосунки з партнером військовим, однозначно потрібно приділяти достатньо часу на розмови, зокрема, на складні теми. І для цього добре підходять ігрові картки для пар, друзів. Це класний інструмент, подібний до терапевтичного, який дає можливість вибудовувати зв’язки між людьми.
Наприклад, карткова гра “Світи” від Veteran Hub. Гра допоможе обговорити теми, які стосуються досвіду війни та партнерів військовослужбовців, а також інші важливі речі про стосунки. Такі розмови формують зв’язок в умовах фізичної розділеності або коли один партнер має цивільне життя, а інший – військове.
Ще важливий момент: коли один з партнерів йде на війну, то інший партнер, частіше це жінка, теж залучається емоційно до подій на фронті. При цьому жінки продовжують перебувати фізично у цивільному світі, і це створює своєрідний “розщеплюючий” внутрішній досвід, з яким треба вміти давати раду. Зазвичай, окрім внутрішніх переживань, жінка продовжує виконувати всі ті самі функції – працює або займається дітьми. Вести цивільне життя з подібними емоційними навантаженнями може бути складно. Варто про це говорити, ділитись переживаннями з друзями, рідними та дбати про себе.
Підтримувати військового і чекати його повернення з фронту може бути виснажливо та складно / Фото Валентини Поліщук, 24 Канал
Важливо! В умовах, коли демобілізації просто не існує, почуття невизначеності може погіршувати наш стан. Без відпочинку психіка військовослужбовців справляється з особистісними викликами гірше. Підтримувати рідну людину стає усе важче. Іноді розмови просто не клеяться і здається, що спільних тем – не залишилось. Про що б ви не говорили – успіхи на роботі, домашні справи, сварки сусідів, проблеми дітей у школі, жарти, меми, політичні скандали – усе дратує вашого партнера. Натомість розповідати про свою реальність він теж може не хотіти, сидячи у підвалі тиждень, без сонячного світла, нормальної їжі та звичайних людських благ. Тоді, як іноді жартують, усі розмови “зводяться до кота”. Пара має розуміти, що так може статись і не варто сприймати це як поразку в стосунках.
Те, що вам може бути складніше знайти спільну мову, не означає, що ви стали чужі один одному. Натомість це означає, що ви втомились, що ваші базові потреби не закриті. Тож витрачати енергію на ще щось організм просто не бачить сенсу. У вас банально закінчилось паливо. Не існує універсального рішення, доведеться чекати, пробувати домовлятись, шукати проблиски тем, які можуть “включати” вас як пару. І якщо зараз це ваш кіт – це нормально.
Емоції – загроза: як реагувати на поранення та інші травмуючі події у житті військового
Часто жінки емоційніші за чоловіків. Чи заважають чоловікам-військовим надмірні емоційні реакції рідних. Наприклад, у випадку поранення, чи інші непередбачувані обставини, які можуть ставатись на війні.
Різниця насправді у тому, що жінок вчать бути експресивними, а чоловіків вчать – протилежному. А ось емоції вони переживають ідентичні, різниця лише у їх проявленні. Також процес проживання емоцій буде залежати від життєвого досвіду, особливостей характерів, незалежно від статті. Додатково може впливати й безпосередньо війна, адже на фронті люди мають постійно контролювати свої емоції. Тому ця різниця з часом стає виразнішою. Між людиною, яка була в зоні бойових дій, і тією, що перебуває в тилу.
Партнери, які перебувають на фронті, часто є емоційно виснаженими службою, бойовою роботою, відносинами в колективі. Вони надто втомлені для того, аби проявити належним чином те, що відчувають.
Навіть під час відпусток ця втома і виснаження можуть залишатись. Перші думки та бажання військовослужбовців під час відпочинку – побути наодинці, відіспатися. Це про ступінь втоми, вона настільки сильна, що немає можливості думати про щось інше, окрім базових потреб. Те ж саме відбувається, коли військовий перебуває в місці несення служби.
Наталія Стадніченко
Психологиня
У випадку поранень часто мова про “приглушення почуттів”. Цей навик потрібний військовим для ефективності у прийнятті рішень. І згодом інтенсивні почуття, ця емоційна експресія інших людей може сприйматися як загрозлива. Бойові умови вчать військовослужбовців контролю над емоціями для кращого реагування у критичних ситуаціях. І навпаки – надмірна емоційність розцінюється ними, як потенційна загроза для життя.
Все ж таки, як правильно реагувати на подібні ситуації? Як комунікувати з військовими, щоб підтримати, але не створювати додаткового тиску?
Говорити, що ви поруч. Сказати, що не завжди можете їх зрозуміти, не завжди можете осягнути їх переживання. Бо зі слів складно уявити, як вони почуваються і в яких ситуаціях бувають. Але варто дати розуміння, що ця людина для нас достатньо важлива, щоб ви були поруч. Достатньо важлива, щоб ви питали, як і що вона відчуває, чи можете ви щось зробити, щоб допомоги.
Говорити, цікавитись, обговорювати інші теми. Робити усі ті ж речі, що роблять люди у звичайних стосунках. Наприклад, скинути фотографію котика, якого ми побачили біля під’їзду, або поділитись чимось, про що ви сьогодні думали, читали. Показати партнеру, що ви пам’ятаєте про нього, що цей зв’язок для вас важливий.
Наталія Стадніченко
Психологиня
Також нормально сказати йому, що ви переживаєте за нього. Але розповісти про це через опис свого стану. Наприклад: “Мені не байдуже, я переживаю, але я буду намагатися робити, що від мене залежить, щоб впоратись і дбати про себе”. Визнати: “Так, я відчуваю ці емоції, бо ти важлива для мене людина, але я впораюсь з цим. Якщо я зможу чимось допомогти, дай мені знати”.
В принципі, говорити про те, що ви хвилюєтесь, є нормальним. Також варто встановити якусь частоту підтримки цього зв’язку. Наприклад, зідзвонюватись чи списуватись один раз на день, або раз у три дні, або коли партнер виїжджає-приїжджає на точку. Встановіть ці маркери, вони допоможуть зменшити вашу тривогу та будуть корисними й військовому. Він не буде нервувався через щохвилинні повідомлення: “Як ти?”. Також бажано дізнатись контакти ще когось, наприклад побратима або командира, щоб у випадку, якщо зникає зв’язок, ви могли звіритися, чи все в порядку з вашою близькою людиною.
Досить поширене твердження, що військові повертаються з фронту відстороненими й холодними. Розумію, чому так стається, адже важкі травмуючі події не залишають психіці інших варіантів. Як цьому протидіяти? І що саме відбувається з психікою військового?
Так, військові повертаються з фронту відстороненим і холодними. По-перше, війна дуже виснажлива фізично. І люди просто втомлюються і потребують часу на відновлення. По-друге, про те, що люди бачать на війні, важко комусь розказати.
Бачити або відчувати таке ненормально в цивільному середовищі. Про військовий досвід складно говорити й часто він є неоднорідним. На практиці це виглядає так: стається щось хороше, далі щось погане. Потім щось таке, за що соромно, і щось, за що людина відчуває вдячність. Могли бути події, які відчувалися як приниження, а були такі, за які переповнювала гордість. Усі ці відчуття сукупно створюють мішанину, яку або дуже складно, або неможливо описати.
Крім того, є страх, що інші не зрозуміють цього досвіду, відкинуть його. Або військовому може бути самому неприємно ще раз переживати усе це, розповідаючи. Це спрацьовує з усіма нами, коли стається будь-яка травмуюча подія. Часто нам не хочеться до неї повертатися подумки та говорити про неї теж не хочеться. Те саме відбувається з військовими, але в іншому масштабі.
Але не треба намагатись “переламати” цю відстороненість. На жаль, ці навички будуть потрібним стільки, скільки триватиме війна. Водночас добре, коли військовому опинившись в іншому середовищі, вдається побути серед близьких, пригадати інші емоції, які він відчував у мирному житті, але вже тривалий час не відчував на війні. Посміятися разом, подивитися комедію або погратися з собакою. Та іноді ці речі потребують часу. Спершу військовому захочеться розслабитись, відіспатися, від’їстись, покупатись.
Наталія Стадніченко
Психологиня
Контроль над емоціями необхідна навичка на війні. І коли тривалий час людина перебуває в цьому режимі, то по інерції цей стан залишається і в цивільних умовах, коли він по суті вже не потрібен. Водночас чим кращими будуть стосунки, чим вони будуть безпечнішими і більш зрозумілими, тим легше військовому адаптуватися. Втім, навіть за таких умов, це не відбувається швидко. Найчастіше військовому вдається розслабитись, адаптуватись лише під кінець відпустки, коли потрібно повертатись на фронт.
Правильна комунікація з військовими дійсно важлива. Що ще однозначно не варто казати військовим?
Коли наша близька людина мобілізовується, нам важливо запитати себе: “А якою вона тепер може стати? Як зможе проявити себе? Як я можу допомогти їй адаптуватися?” Варто розглядати це в контексті її сильних сторін. Не транслювати ідею, що мобілізація подібна смерті. Мобілізація передбачає, що людина опиняється в іншому середовищі, правила якого нам можуть бути незнайомі, Але у цьому новому середовищі наша близька людина може знайти нові можливості для реалізації.
Важливо не говорити про військове життя в контексті втрати цивільного життя. Так, цей процес відбувся, і так, іноді військовий захоче порефлексувати за минулим стилем життя. Наприклад, він був вчителем, програмістом, машиністом, а зараз навідник, діловод чи артилерист. Втім, постійно про це говорити не варто. Сприймати його через призму того, ким він був до війська, – не слід. Це може додати суму і фрустрації, але не дасть більше ідей. Людина вже вчиться новим навичкам і обов’язкам там, де вони є зараз. І важливо, щоб ми також разом з нею “переходили” на ті рейки. Також якщо ви відчуваєте, що якась тема починає тригерити військового, або що він стає чутливішим до певних тем, далі просто враховуйте це в розмовах.
Також нам не варто замовчувати про своє життя. Не переставайте ділитися з близькою людиною своїми успіхами, переживаннями, справами. Залишайтесь близькими, діліться важливим один з одним – це основа довірливих стосунків.
Довіра та підтримка – основа якісних стосунків / Фото Валентини Поліщук, 24 Канал
Винен адреналін: як війна впливає на сексуальне життя військових
Військові можуть відчувати проблеми у сексуальному житті через війну. Як говорити про це з партнером/партнеркою? Чому так стається?
Найчастіше у питанні проблем із лібідо є кілька варіантів. Перший – про пригнічення потягу, й інший – про те, що потяг стає сильнішим, ніж він був до війни. В обох випадках ці зміни пов’язують зі стресом, напругою, адреналіном. В першому випадку, для того щоб відчути сексуальне бажання, нам треба розпружитись, побути в спокої. Натомість війна – це про напругу. Коли ми намагаємося вижити, ми не думаємо про їжу, театри, секс. Нервовій системі потрібно заспокоїтись, щоб відчути потяг.
Другий варіант, який, до речі, буває частіше, коли людина повертається з бойових дій, вона в певному піднесеному стані й може відчувати набагато сильніший потяг, ніж їй це притаманно. І це варіант норми.
Окрім бойових дій, на сексуальний потяг впливає і сама система армії, те, як вона організована. Часто напруга міжособистісних відносин змушує військових блокувати будь-які прояви бажань.
Інший фактор – відчуття жінки, яка дуже рідко бачить партнера, а відтак несвідомо “відвикає” від нього. Зрештою, коли вони обидвоє зустрічаються, відчути сексуальний потяг може бути складніше. Потрібний період відновлення. Цей час сприятиме також встановленню прив’язаності між партнерами.
Що робити, якщо здається, що через надмірні переживання і виклики війни стосунки охололи? Як розібратись, чи дійсно це так?
Перше – ми маємо проговорити це зі своєю близькою людиною. Звірити свої почуття. Чи відчуває вона те саме? Запитайте, що саме вона відчуває? Можливо, виснаження, або вона майже нічого не відчуває, окрім якихось негативних речей. Або він чи вона відчуває, що не хоче бути разом і з вами, або що більше не відчуває романтичної залученості, не думає більше про вас по 20 разів на день. Наступне, що можна зробити, це проконсультуватись з психологом – окремо або як пара. Парна терапія у цьому випадку найкращий вихід із ситуації. Також можна спробувати ті ж терапевтичні ігрові картки для пар “Світи”, про які ми вже згадували.
Наталія Стадніченко
Психологиня
Можна домовитись відкласти це питання на якийсь час і повернутись до нього після відпустки військового. Важливо, щоб людина не була емоційно переобтяжена обставинами, які відбуваються на службі. Найімовірніше, нервова система просто виснажена і не здатна відчувати щось узагалі.
У будь-якому разі, рішення про розставання має прийматись зважено. Не всі стосунки тривають довго, не всі стосунки лишаються на все життя. Але важливо це розпізнати.
Источник: www.24tv.ua