- 1 На якому історичному етапі перебуває Україна
- 2 Про ризики втрати державності
- 3 Путін озвучив план, який викриває комплекси росіян
- 4 Путін наслідує не Гітлера, а жінку
- 5 Чого найбільше бояться в Росії
Кандидат історичних наук та офіцер 3 окремої штурмової бригади Олександр Алфьоров в інтерв’ю 24 Каналу пояснив, що мовиться про тисячолітню державність України. Більше про ризики втрати державності, кого наслідує Путін і чого найбільше бояться в Росії – читайте далі у матеріалі.
Цікаво Доля, яку змінювали на Майдані․ Як українські революції стали рушієм боротьби народу
На якому історичному етапі перебуває Україна
На вашу думку, у якому історичному моменті ми як Україна зараз перебуваємо? І чи є, зокрема, приклади в історії, з якими можна це порівняти?
Насправді історія дійсно циклічна та повторюється багато в чому. Не тому, що вона має ручки й ніжки, а тому, що історія – це наша ментальність, і не тільки наша, а й наших сусідів. Відповідно, всі ми – як українці, так і білоруси, поляки, росіяни тощо – повторюємо ті самі дії протягом тисячі років, тому що ментальність, менталітет – це відповіді на зовнішні виклики. Завдяки цим відповідям ми збережені як народ.
Чи були подібні ситуації, в які ми потрапили зараз? Так, вони були. Україна як держава живе в постійній боротьбі протягом 1,5 тисячі років, тому що ми з вами перебуваємо на великому планетарному роздоріжжі: на схід від нас – азійська цивілізація, на південь від нас – слов’янська цивілізація, ми – частина європейської цивілізації, з певним таким навіть давньовізантійським моментом, пов’язаним з православ’ям. Тож, наша країна завжди була на великому міжцивілізаційному роздоріжжі.
Зокрема, це і створило ту перспективу, що Україна – це мілітарна країна. Єдине, що нам просто вбивали в голову, мовляв, ми – країна кріпацтва, але насправді ми – країна козаків, країна лицарів. Недарма в нашому гімні співається, що ми – козацького роду.
Якщо поділяти якусь ситуацію, яка ближча до нас, то, зрозуміло, це 1917 – 1920 роки. Сто років тому ми опинилися під ударами російської держави, тобто російських армій – білогвардійської та більшовицької, але тоді у нас не було союзників. Упродовж короткого періоду були дипломатичні місії за державу Скоропадську. На 1919 рік союзником знайшлась тільки єдина Польща, більше союзників не було.
Тоді ми втратили нашу незалежність, була величезна втрата нашої соборності. Сьогодні ж виток історії продемонстрував, що ми маємо, грубо кажучи, стандартну ситуацію, але вихід з цієї ситуації вже зовсім інший, який до цього був відсутній в історії. Тому наша держава, як і історія, розвивається.
Про ризики втрати державності
На вашу думку, чи є зараз реальна загроза втратити державу? Ви порівнювали саме такі періоди з 1920-ми роками. Наскільки дійсно може бути інший вихід із цієї ситуації?
Це питання про втрату держави стоїть не просто руба. Я вам скажу більше – ми зараз стоїмо в ситуації втрати державності.
Ця тисячолітня державність, на якій виникають різні форми держави, як-от Київська Русь, Військо Запорозьке, Велике князівство Литовське, Річ Посполита тощо – це величезний процес під час якого виникають ті чи інші форми держави, як прояв надзвичайного пасіонарного вибуху у того народу, який перебуває в цій позиції державності.
Сьогодні у нас стоїть питання не про втрату держави, у нас стоїть питання про закінчення державності. Адже, якщо ми говоримо про те, що окупанти зможуть зайти на територію України, якщо вони зможуть окупувати нашу державу, то це вже не буде “загравання” більшовиків 1920-х років з письменниками, новими столицями, елітами. Це вже буде інакша система.
Вони тоді в 1930 – 1950 роках порозстрілювали всіх, кого могли, зараз ситуація буде інакша. Це будуть розстріли нашої еліти, це буде жахливий полон. Передбачаючи це, ми отримуємо абсолютний витік населення України з держави. Це призведе до наслідків, пов’язаних зі зникненням державності в цілому, бо розуміло, що на цих територіях росіяни робитимуть щось типу “новоросії” зі стратою ідентичності, яка відновлювалася з 1991 року.
Загалом життя під окупацією буде таким, що більшість людей виїде, багатьох знищать, інших переселять, адже це теж російська політика. Для Росії Україна не має існувати, для них важливо мати в руках якісь “сакральні місця” як Київ, але їм без різниці – знищений він або не знищений, головне, щоб був їхнім.
У цьому є найбільша наша трагедія, що для росіян – з тими наративами з якими вони зайшли, з їхньою ідеологією та пропагандою – Україна не може існувати взагалі. Тобто буде територія, з якої виїде мільйон людей, ще 1,5 – 2 мільйони – розстріляють, знищать. Інші переселятимуться поступово, як це було зроблено, наприклад, з українцями в Криму, чи робиться з українцями на тимчасово окупованих Донеччині та Луганщині.
Тобто ми з вами стоїмо на такому історичному моменті, що йдеться не тільки про збереження держави України, а про українську державність, тому що територія буде заселена іншими людьми. Тут залишиться якась невеличка кількість людей, яких вони візьмуть в рабство, “розмиють” в школах дітей програмами.
І все, зупиниться історія не тільки держави України, а й нашої державності – від середньовічної української держави Русь, тому що тут вже нічого не буде. Це страшний процес і ми зараз з вами стоїмо не просто перед викликом втрати держави, ми зараз стоїмо перед викликом втрати державності.
Звісно, українці продовжуватимуть існувати в розуміннях росіян. Вони чудово знатимуть, що існують українці за кордоном – ті самі, які псували їм нерви в 1970 – 1980-х роках, говорили про дисидентів, про Голодомор. Але не більше.
Росія країна, яка звикла жити ізольовано й тому для них в принципі цей сценарій абсолютно зрозумілий. Їм вигідна позиція того, що вони воюють за щось; їм вигідно знищувати свої малі народи, щоби ті не розвивалися до держави; їм вигідно самоізолюватися, щоби до еліт було менше питань і щоби еліти контролювали населення.
Читайте також Путіну плювати на економіку, і це суттєво впливає на російських олігархів
Безперечно, Україна в цьому випадку для них є дуже ціннісною ціллю. І відповідь, для чого їм Україна, знаєте, надзвичайно і проста, і складна. Для чого 1/6 території планети нападати та знищувати іншу країну? Які ресурси є в України, що потрібні Росії? Насправді їх усього два:
- діти. міжнародні організації кажуть, що з 2014 року Росія вкрала 1,2 мільйона українських дітей та намагається компенсувати ними демографічну “яму”, в яку вони зараз потрапляють;
- ніщо інше як сакральність України. Це те, без чого вони не можуть існувати, бо вся їхня держава – і релігія, і саме державництво – базується на існуванні якоїсь певної сакральної мети.
Для нас все це здається абсолютно немислимим, але вони воюють за дітей та ідеологію. Тож процес іде не про знищення держави, а про знищення державності. Вони хочуть, щоб ця територія була знищеною, перезаселеною, поневоленою, щоб тут жили росіяни або якісь їхні буряти. Їм треба зараз “розмивати” людей, попри те, що у них багато своєї території.
Їм треба створювати буфер між собою та Європою, бо, очевидно, скоро вони будуть ізолюватися. І безперечно, що їм не потрібна жодна Україна. Якийсь проєкт тут був би створений, але “правильний”, який був би позбавлений, скажімо, цього народу, який би вони не вигадували. І це є проблема. Усеможливі Джон Іваненко та Анхель Петренко існуватимуть за кордоном, але це вже інша історія.
Путін озвучив план, який викриває комплекси росіян
На вашу думку, які мають бути меседжі української влади на противагу кремлівському поділу України на три частини, який знову з’явився у ЗМІ й про який нещодавно заявив Путін? Напевно, він саме цю думку буде доносити Дональду Трампу та західним партнерам під час перемовин. Що нам протиставляти цьому?
Насправді нам потрібно зараз намагатися запустити цей меседж в етери різних платформ та говорити про те, що існує якийсь поділ в голові у Путіна. Цей поділ не просто неправильний, ми розуміємо, що це дурниця, але він є штучно ним зманіпульований, створений для того, щоб здобути перемогу. Але перемога буде за українцями.
Попри цей поділ ми прекрасно розуміємо, що галичанин, гуцул, волинянин, наддніпрянець, слобожанин, кримчанин – це люди, які називаються громадянами України. Вони за національністю українці. Попри те, що нас ділили дуже довго на Схід і Захід, ця територіальна ідентичність не заважає всім бути українцями. Кожен галичанин сказав, що він українець, і кожен слобожанин сказав, що він українець.
У росіян інша ситуація. Усі називають їх росіянами, але вони не вживають єдиного терміну щодо себе. Дагестанець, чеченець, бурят не скаже, що він росіянин. Росіянин подивиться на мішанця і скаже, що той “не такий росіянин”.
Цікаво “Далі тільки мобілізація”: у Росії майже не залишилося тих, кого можна відправити на війну
Тож коли вони говорять про розподіл України, нам треба ставити контраргументи про те, що це вони розділені. Тому перемога буде за нами, бо ми єдина нація, яку вони політично намагалися завжди розділяти та демонструвати, що ми якісь відокремлені. Якісь мерз*тні українські політики зразка Януковича, Медведчука та інших, завжди розхитували, що у Криму щось одне, на Сході – інше, на Заході – третє. Насправді ми єдина нація, єдина країна, єдина держава.
Ці меседжі про розподіли завжди були суто російські. Бо навпаки – у нас свято День Соборності, коли ми пам’ятаємо, що у 1919 році об’єдналися дві різні незалежні держави: Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) та Українська Народна Республіка (УНР). Дві незалежні держави об’єдналися в одну, поступилися політичними амбіціями, кріслами для того, щоб бути єдиними.
Відповідно весь цей меседж Путіна – це лише якась маячня. Це вони, демонструючи у когось не єдність, насправді підсвідомо проговорюють свій старий комплекс національної вартості про те, що вони роз’єднані.
Владімір Путін / Getty Images
Путін прекрасно розуміє, що у світі є багато спірних територій. Він цим намагається маніпулювати, демонструвати, що Україна – це нібито щось на кшталт Югославії або Чехословаччина зразка 1980-х років, що на Заході України живуть люди одні, на Сході – інші. “Донецький” народ. Нічого, що Донецьк отримав назву нещодавно, до цього було поселення Юзівка, то що – “юзівський народ”?
Це банальні спекуляції, але нам потрібно проти них боротися. Нам треба посилити гуманітарний компонент, який має бути зараз надзвичайно сильним. Росія не воює тут за ресурси, не за якісь діаманти зі Львова чи нафту в Херсоні. Вони воюють за наших дітей, щоб покрити демографічну кризу, і за ідеологію, яка має їм скріплювати Росію.
Путін наслідує не Гітлера, а жінку
На вашу думку, чи можна в історичному контексті назвати Путіна другим Гітлером? Чи є, можливо, більш відповідні приклади з історії?
Ні, другим Гітлером не можна його назвати. Це людина, яка була КГБістом; людина, яка обрала професію, щоб мучити, катувати, підглядати за іншими людьми, доносити. Водночас Гітлер попри все це талановитий художник, герой Першої світової війни, він виховувався на німецькій філософії, музиці, яка давала тренди кінця XIX – початку XX століття.
Я не кажу, що Гітлер хороший. Ні, я кажу про те, що була категорія людей, які виховуються на класичній європейській освіті. Це не тільки Гітлер. Це Павло Скоропадський, Юзеф Пілсудський, низка інших діячів того часу. Це люди, які по суті вийшли з російської імперії, але вони навіть у тому контексті відрізнялися від сьогоднішнього Путіна.
Путін не мав такої освіти. Він свідомо прийшов працювати, бути вбивцею і стукачем. Безперечно, що порівнювати дві постаті Путіна і Гітлера неможливо, тому що в їхніх підґрунтях лежать абсолютно різні речі. Звісно, авторитарні режими мають політичну спільність, хоча між ними пройшло дуже багато років, але в певних методах вони подібні. Наприклад, методи про “вищість рас”, “вищість народів”.
Для Путіна, який сам є вихідцем з малих народів Росії, теж є прийняття “вищості” раси. Вона артикулюється їм інакше, це про те, що росіяни мають у собі ще дві складові – білорусів та українців. Тобто він вслід за Гітлером використовує такі дуже маніпулятивні речі, науково не підтверджені, про те, що існує “вищість” і “нижчість” між навіть сусідніми народами. Ця “вищість” або “нижчість” обумовлена тим, що якийсь сусідній народ не дорозвинувся.
У цьому випадку, наприклад, риторика, ідеологія Путіна, зводиться до того, що є росіяни, які, мовляв, мають багатший словниковий запас, вищу культуру, ніж українці і білоруси, які загалом мають все “вище”. Ця ідеологія не путінська, вона ще Росії XIX століття, потім її повернули в СРСР.
За результатами, складається враження, яке в певний час в XIX столітті намагалися створити науковим твердженням. Українцям вони пояснювали, мовляв, ми є певною сумішшю, така “расова” теорія щодо українців. Начебто українець на чверть, наполовину росіянин, така суміш колишніх нападників, монголів, колишніх рабів, росіян. Про білорусів я взагалі мовчатиму, бо їх майже не існує в риториці росіян, бо вони завжди відчували, що зв’язані навіть на рівні назви “Білорусь”.
З цього вводилася така універсальна теорія, мовляв, українці – це додаток до росіян в культурному, мовному та етнічному походженні. У цьому випадку можна сказати, що є подібність із Гітлером, який теж сепарував людей на різні “вищі” та “нижчі” раси. Але підґрунтя – ні. Гітлер був високоосвіченою людиною, яка обрала свій шлях, а Путін був вихований на банальній пропаганді. Там немає ні освіти, ні культури у голові від народження.
Якщо говорити про українських особистостей, то з ким ви б порівняли Володимира Зеленського, Андрія Єрмака, Валерія Залужного, Кирила Буданова та Олександра Сирського?
Я б порівняв Зеленського із Зеленським, Буданова з Будановим, Сирського з Сирським, Залужного із Залужним. Цих людей не можна порівнювати ні з ким, власне, тому що вони є постатями.
Чомусь ми порівнюємо сучасників, а не навпаки. Ми ж не можемо сказати, що Наполеон – це другий Цезар. Тому, на мою думку, всі порівняння недоречні. Це самодостатні постаті. У кожного з них, як і в кожного з наших читачів, є певна особливість. Ми маємо рольові моделі у житті.
Повертаючись до контексту порівнянь, скажу, що ми не можемо порівнювати, але маємо знати, що кожен із названих нами людей має свою внутрішню рольову модель. Інколи її важко пізнати. Наприклад, Владімір Путін також шукає свою рольову модель. Як, свого часу, її шукав Петро I і йому підсунули Александра Невського. Для цього їм навіть об’єднали дні народження, створили лавру Невського.
Спершу рольовою моделлю Путіна був Володимир Великий, якому стоїть пам’ятник у Москві. Потім він перейшов на модель Петра I або Александра Невського, хотів залучити модель Йосипа Сталіна, але це негативно сприйняли у Європі й Путін від цього відмовився.
Зараз його рольова модель – це Катерина II. Це жіноча роль. Недаремно він навіть на психологічному рівні відчуває, що це його модель. Це видно з його великого пошанування до обрядовості в контексті одягу. Путін не просто так одягається, він дуже за собою стежить, змінює вподобання під настрій.
Чого найбільше бояться в Росії
Чи потрібна Україні ядерна зброя як елемент стримування?
Я думаю, що в контексті історії розвитку людства ядерне озброєння – це найжахливіше, що є. Безперечно, для його створення був потрібен великий науковий потенціал. Друга світова війна зіграла в цьому найбільшу роль. Проте ми з вами говоримо не про знищення один одного, якщо ми є нащадками європейської цивілізації, то маємо говорити про майбутнє і про розвиток.
Ми говоримо, що зараз війни дійсно штовхають цей науковий прогрес з винаходженням багатьох нових видів озброєння. Але все-таки ми маємо домовитися, щоб цей прогрес запустити в іншому напрямку. Ми маємо говорити про космос, про колонії людини там, про розвиток і наукове дослідження.
Безперечно, зараз нас поставили в умови, коли вже 2,5 роки країна-агресорка погрожує без’ядерній державі ядерним ударом. Але попри все, треба оцінити те, що вони постійно шантажують нас і світ. Насправді світ добре знає, що Росія вже завдала по Україні ядерного удару. Я хотів би наголосити, що підрив водосховища (Каховської ГЕС – 24 Канал), який вони здійснили, за усіма міжнародними документами є рівнозначний ядерному удару.
Чи потрібна Україні ядерна зброя для стримування? Це питання лежить в дуже поверхневій відповіді про те, як закінчиться ця війна. І тут відразу зауважу, що Україна була ядерною державою, і ми віддали наше озброєння під якісь гарантії. Але ті, кому ми здавали зброю, і ті, хто гарантував безпеку, – тепер є нападниками. Безперечно, це нонсенс в умовах домовленості, але Росія не знає, що таке домовленість. Вона завжди знайде можливість, щоб їх порушити.
Нещодавно Путін сказав, що початок так званої “сво” – це нібито два пункти зі статуту ООН, тобто це маніпуляція законом. Говорити, що ми бачимо завершення війни в тому, що створимо ядерний щит, – це не вихід з ситуації. Бо якщо рушниця висить на стіні, то один раз за свій час вона вистрілить. Це ми розуміємо.
Нам необхідно говорити про інше. Для того щоб захиститися від окупації, від московитів, нам потрібно, щоб вони перестали існувати в тих межах, в яких існують зараз. Тобто немає нічого гірше для росіян, ніж усвідомлення, що їхня країна розпадається. Це, до речі, теж пунктик.
Коли ми говоримо про День Незалежності, то вони скриплять зубами й розуміють, що для когось це свято, а для них – це розпад держави. Ми маємо все робити для того, щоб Росія була занурена в десятки років громадянської війни, бо це їхня ситуація, що характерна для авторитарних режимів. Щоб вони так само перестали нападати на інші держави, як робили це в 1990-х роках.
Источник: www.24tv.ua