Не просто “гра у дорослих”
Батьки пам’ятають трудове навчання зі своїх шкільних років, де хлопчики майстрували табуретки, а дівчатка шили фартушки. Вчителі десятиліттями викладають так, як їх самих колись навчили. І навіть коли предмет перейменували на “технології”, по суті мало що змінилося. Далі читайте в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.
До теми Чому Україні потрібна Мрія
Коли я почала викладати в Нідерландах і вперше потрапила в техназіум школи, у якій працювала, мій світогляд перевернувся. Пам’ятаю свій подив, коли побачила, чим там займаються діти: вони розв’язують справжні проблеми. Не абстрактні “зробіть ще один нічник”, а реальні виклики.
Нідерланди розташовані нижче рівня моря. Там є спеціальна організація, яка стежить за всім, що пов’язано з рівнем води – це питання національної безпеки. Час від часу в них виникає проблема: бобри роз’їдають береги річок. До кого звернулася ця серйозна організація? До учнів шостого класу техназіуму!
“Бобри риють нори, руйнуються дамби – допоможіть нам розв’язати цю проблему”, – з таким завданням прийшли до дітей. І що ви думаєте? Діти кожного класу об’єдналися в групи, дослідили життя бобрів, екосистему, матеріали укріплень берегів річок і дамб.
Вони вчилися формулювати проблему як завдання, досліджувати контекст, спілкуватися із замовником, працювати в команді, розподіляти ролі, створювати прототипи. А потім презентували свої рішення перед вчителями й самим директором організації.
І знаєте, що найважливіше? Найкращі ідеї справді втілюють у життя. Це не було “грою в дорослих”. Це було по-справжньому.
Технології – не другорядний предмет
Мені боляче, коли я повертаюся в українські школи й бачу, як діти вишивають серветки хрестиком. Я не проти вишивки – це частина нашого культурного коду. Але для чого ця серветка? Кому вона потрібна? Чи допоможе вона нам обороняти країну?
Звісно, наш культурний код важливий і техніки декоративно-ужиткового мистецтва мають зберігатися. Але їх потрібно застосовувати інакше. Коли українські дизайни з’являються на обкладинках світових дизайнерських журналів – це і є переосмисленням традицій у сучасному контексті.
Ми звикли думати, що технології – це другорядний предмет. Математика, українська, англійська – ось що важливо. Але озирніться навколо! Ми живемо у світі, створеному завдяки технологіям. І наше майбутнє, майбутнє України, залежить від того, чи зможемо ми виростити покоління новаторів, здатних створювати нові рішення.
Інженери, науковці, дослідники не народжуються такими. Талант – це лише зернинка, яка може прорости тільки в правильному середовищі. А ми тримаємо наших дітей на суворій інтелектуальній дієті, де творчість обмежується вишиванням ще однієї серветки або створенням ще одного нічника, який нікому не потрібен, часто навіть його автору.
У Нідерландах я побачила, що технології – це не окремий предмет, а частина єдиного комплексу “Людина і природа”. Там неможливо відірвати технології від фізики, хімії, біології, математики. Як неможливо навчити людину грати на музичному інструменті, не давши їй розуміння звуку, так і технології не можуть прогресувати без знань з інших наукових сфер.
Чому Україні важливо осучаснити технології
Я часто запитую себе: чому в Україні все інакше? І розумію – система сама себе ніколи не змінить. Потрібен зовнішній імпульс.
У Нідерландах таким імпульсом стала Фундація “Техназіум” – незалежна організація, яка створює навчальні програми, готує вчителів, будує мости між школами та бізнесом.
Я мрію створити щось подібне в Україні. І не просто мрію – працюю над цим. Бо розумію: технологічна галузь у школі критично недооцінена з погляду викликів, що стоять перед нашою державою. Особливо зараз, у воєнний час, коли ми без таких людей просто не виживемо.
Наше географічне положення вимагає від нас завжди бути на крок попереду. Але як ми можемо рухатися вперед, якщо на уроках технологій наші діти застрягли в минулому столітті?
Ми не можемо змінити лише одну ланку системи. Потрібно, щоб вчителі, директори шкіл, учні, їхні батьки, громади і компанії з різних технологічних сфер побачили, як може бути інакше. Нам потрібні проєкти з реального життя замість абстрактних завдань.
Одна з особливостей нашої країни – кожен сам собі топменеджер. Кожен знає, як “краще”. Але співпрацювати теж треба вміти! Тільки в колаборації можливий справжній розвиток. І цього також треба навчати зі школи.
Я не хочу, щоб ми ховалися у своїй мушлі. Світ змінюється, і ми маємо змінюватися разом з ним. Рівний, правильний стібок – це прекрасно, але для чого? Щоб створити новий матеріал для бронежилетів? Чи для швидкого виготовлення прототипів вітрини магазину для відомого українського бренду?
Наші традиції – це наша культура, але як її використовувати, треба переосмислювати в сучасному контексті. Технологічна освіта – це ключ до такого переосмислення.
Кожній дитині в Україні треба дати шанс дорости до майстерності в технологіях. Хто стане дослідником, винахідником, розробником, хто буде їх застосовувати – залежить від таланту. Але базовий рівень знань і практичного досвіду роботи в проєктах з різних технологічних сфер потрібен усім школярам для розуміння напряму своєї подальшої освіти. Бо це не просто про вміння щось створити – це про здатність змінити світ навколо себе.
А зараз, більше ніж будь-коли, нам потрібні люди, здатні змінювати світ на краще.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.
Источник: www.24tv.ua