– Отче Георгію, на вашу думку, чому присвячений форум «Освіта Дивосвіту»?
Мені здається, що варто побачити освіту як те, що може дивувати, вражати. Це тема дива, тема Дивосвіту, тема того, про що ми забуваємо, коли стаємо дорослими. Нам світ здається дуже серйозним, дуже структурованим, дуже розумним. Насправді дуже часто ми все ж таки продовжимо залишатися тими дітьми. І те, що насправді нас цікавить, – це те, що нас дивує, те, що нас вражає.
Як от нам, з одного боку, займатися освітою та створювати освітні і просвітницькі проєкти, а з іншого боку продовжувати дивуватися? Це значить продовжувати цю освіту впродовж життя.
Як нам продовжувати вчитися, дивуватися, цікавитися? І які можуть бути з цього, умовно кажучи, системні проєкти. Не разові, не унікальні, особисті, а все ж таки те, що може передаватися. Передаватися нашим дітям, онукам, дітям наших друзів, незнайомим людям, з якими ми об'єднуємося на тих чи інших майданчиках, у тих чи інших проєктах.
Насправді я думаю, що багато хто з нас мислить з приводу майбутнього країни. І «Освіта Дивосвіту» – це, напевно, в тому числі про те, як це майбутнє побачити вже сьогодні, як почати його творити вже сьогодні і як почати працювати над тим, що, можливо, буде вже після нашого життя. Але буде починатися з таких форумів і з тих проєктів, які будуть народжуватися в спілкуванні між тими людьми, які зберуться, які будуть ділитися своїми мріями, які будуть дивувати один одного або разом намагатися описати цей український наш Дивосвіт.
– Чому буде присвячений ваш виступ?
Тому, що мене найбільше вразило в перші дні війни і над чим я продовжую думати і втілювати в різних проєктах, просвітницьких і навіть освітніх. Це напис на фронтоні Софії Київської. І буде алюзія на нього і в назві мого виступу, і напевно, він буде таким стрижнем.
Для мене зовсім інакше відкрилася Софія Київська, яку я бачив тисячі разів, у якій я був тисячі разів, яка промовляла до мене багато разів. Але під час війни це були якісь особливі образи, особливі слова, абсолютно актуальні, абсолютно важливі, які не тільки про минуле, але про сьогодення і про майбутнє. Тому, умовно кажучи, той напис на фронтоні, який є на Софії Київській «Божа сила й Божа премудрість Софія» – це для мене й гасло нашої перемоги, і образ того майбутнього, того Дивосвіту, який є, за який ми врешті решт воюємо.
Ну і знову ж Софія Київська для мене відкрилася: і храм як певна модель мудрості, і ікона Софії-Премудрості Божої як певна модель дому мудрості. Але це модель одна – XI століття, інша – XVII століття. І мені дуже хочеться, щоб ми, пройшовши цей етап відкриття для себе того, що вкладалося в ці будівлі, мозаїки, написи, ікони, спробували будувати цей дім мудрості XXI століття, у якого є свої образи, свої символи, свої простори. Я думаю, що він буде більш вдалим, якщо ми все ж таки будемо спиратися на мудрість поколінь, на мудрість нашого народу, на мудрість нашої традиції.
Але насправді справжня традиція – це не те, що зберігає створена кимось і колись. Справжня традиція – це те, що створює нове, розвиваючи те, що маємо, або переосмислюючи, або перечитуючи. Про це я умисно думаю впродовж всього часу війни і роблю різні проєкти і різні доповіді. І для мене теж певне завдання – ці думки структурувати і викласти в тому вигляді, який буде доречний саме на форумі освіти, в освітньому контексті. Тому я над цим працюю.
– Ви часто згадуєте про Софійність. Розкажіть, будь ласка, про ідею софійності. Чим вона є для вас?
Для мене Софійність – це наша мудрість, наш тип мудрості. При цьому тип практичної мудрості, тип втіленої мудрості, втіленої в нашому народі, втіленої в соборі Софії Київської або в іконі Софії-Премудрості Божої, втілене в конкретних людях, конкретних місцях, у конкретних текстах, у конкретних особах, у конкретних творах, навіть культурних, естетичних, музичних чи живописних, монументальних, в архітектурі.
Але, з іншого боку, для мене софійність – це метод. Тобто вміння цю мудрість бачити, зчитувати, вміння її ретранслювати. Софійність – це така мудрість Київська.
Ми маємо Софію Київську, але не всі знають, хто та Софія, на честь якої храм збудовано. Так от, це мудрість, притому втілена дуже конкретно для нас. І для мене Софійність – це все ж таки повернення справжньої мудрості нашого народу задля того, щоб за допомогою цього методу, Софійного Дивосвіту, як іноді говорить Андрій Зелінський, усе ж таки будувати наше мудре майбутнє. Тобто це дороговкази для нас, якщо говоримо про минуле. Але все ж таки для мене Софійність – це спосіб побачити і створити майбутнє.
– У чому ви бачите головні проблеми чинної системи освіти в Україні і які педагогічні проблеми має вирішити форум «Освіта Дивосвіту»?
Я думаю, що багато будуть говорити про проблеми, але я думаю, що всі згодні, що є певна криза нашої системи освіти.
Я не буду зараз заглиблюватися в деталі. Я думаю, фахівці це знають більше. Мені б хотілося все ж таки зосередитися на цьому позитивному майбутньому, на образі майбутнього, які втілюються вже сьогодні. Тому, скоріше, для мене – це не викривання системи, а робота над помилками. У системі освіти безліч талановитих людей і безліч хороших проєктів. Мені здається, що ми маємо всі разом не стільки критикувати минуле або сьогодення, скільки створювати майбутнє, не повторюючи помилок.
Тому я буду із задоволенням слухати освітян, фахівців, не буду намагатися їх критикувати чи їм щось радити. Вони, напевно, знають краще за мене це, але з іншого боку.
А моє, напевно, завдання – показати, що освіта – це не тільки класична освіта. Освіта – це не тільки школи, університети. Освіта – це щось набагато більше. Що стосується того, як ми формуємо себе, як ми формулюємо сенс власного життя, як ми втілюємо мудрість, яку здобуваємо впродовж життя, у власних проєктах, у тому числі і у власних дітях, онуках.
Тому для мене це (якщо казати про недоліки) про те, що освіта ніколи не закінчується. Про те, що освіта – це про світло і про просвіту, про те, що має запалювати зорі в книжці, яка у нас є дороговказом на цьому шляху. Ну і, напевно, те, що теж важливо розуміти і вчителям, що школа, коли це слово виникло, взагалі значило «вільний час». Нам здається, що ми входимо в школу, де ми всі дуже зайняті, всі дуже серйозні, але школа колись була місцем, де люди, які мали цей вільний час і можливість, навчалися чогось набагато більш важливому, ніж звичайне життя і навички. Тому виникає питання: як прибрати ці кордони, часові і просторові, у шкіл? Як зробити школи чимось, де нам цікаво проводити вільний час? Я думаю, що це певний виклик. І я думаю, всі над цим будемо думати.
– Яка, на вашу думку, головна умова для розвитку гармонійної особистості?
Головна умова, мені здається, – це освіта впродовж життя. Це розуміння того, що ми всі є учнями, навчаємося, чомусь дивуємося та захоплюємося, незалежно від того, п'ять нам років, п'ятдесят чи вісімдесят п'ять. Це можливо в будь-якому віці, і дуже важливо шукати своє середовище.
Дуже важливо створювати ці простори – і в родині з близькими людьми, і в спільноті однолітків, і в суспільному просторі, і в освітньому просторі. Мені здається, що умовою є пізнання себе і робота над собою впродовж життя. А з іншого боку спілкування з тими, хто тебе дивує, цікавить, надихає чи дає тобі якісь дуже важливі знання чи й ту справжню мудрість, до якої ми всі прагнемо.
– Червоною ниткою на форумі «Освіта Дивосвіту» проходить думка про те, що дорослі теж мають вчитися. Яа ваша позиція з цього приводу?
По перше, ми бачимо, що багато дорослих людей відвідують лекції, дивляться якісь курси, навіть вступають у виші, ходять на тренінги та здобувають нові професії. І роблять це дуже осмислено. Тобто насправді ми живемо у світі, який постійно змінюється, і ми стикаємося з викликами, яких не було раніше. Ми дізнаємося про себе і про людство щось нове.
Тому я думаю, що ми вже живемо у світі, де бути справжньою людиною та людиною, яка розуміє цей світ, – це означає не припиняти цікавитися і вчитися. І я думаю, що тому розвивається багато практик, інституцій, різних проєктів, освітніх програм, які стосуються саме освіти впродовж життя.
Це не освіта для дорослих на відміну від освіти для дітей. Це постійний процес із розуміння і намагання зрозуміти світ, зрозуміти своє місце у світі, зрозуміти сенс життя. Бо насправді іноді з віком у нас виникають інші питання, ніж були в нас, наприклад, у дитинстві чи в юності. І ці питання дуже часто більш складні й потребують певного типу мислення, занурення в певні світоглядні концепції.
Я думаю, що якраз освіта впродовж життя дозволяє нам жити повноцінно. Тобто по-справжньому жити. Життя людини – це не тільки умовно «не хлібом самим буде жити людина», а є чимось важливішим. Ми чимось маємо годувати власну душу. Ми чимось маємо годувати власний розум. Ми чимось маємо годувати себе, окрім своїх фізіологічних чи біологічних потреб. І це дуже важливо. І розуміння цього дуже часто приходить із часом. І тому треба продовжувати вчитися, щоб це не пройшло повз нас. Щоб життя не пройшло повз нас.
– Яка аудиторія форуму «Освіта Дивосвіту»? Для кого цей форум?
Як будь-яка подія, форум намагається охопити всіх. Але все одно в «Освіти Дивосвіту» є аудиторія, на яку форум орієнтований. Мені здається, що аудиторією форуму мають бути освітяни і не тільки, які ще спроможні дивуватися, які сприймають освіту, просвіту і бажання вчитися не як роботу, а як власний поклик, як те, заради чого вони живуть, чим вони дихають.
Я думаю, що це місце зустрічі небайдужих людей і місце зустрічі людей не тільки із системи освіти. Дуже важливо, що це зустріч людей з різних сфер людської діяльності, які можуть один одного підсилювати, які можуть один одному ставити важливі питання, які можуть здивувати, які можуть дозволити інакше подивитися на світ, на освіту в цілому.
Тому я очікую цього дива зустрічей, дива піднятих тем і питань. Але з іншого боку, аудиторія це і люди, які хочуть щось в сфері освіти робити. Тому, можливо, форум буде таким місцем натхнення і місцем, де будуть народжуватися проєкти в колаборації людей з різних сфер, людей різного віку, різних поглядів, але які готові об'єднуватися заради спільної діяльності або спільної візії майбутнього.
ПРИДБАТИ КВИТКИ НА ФОРУМ
Источник: osvita.ua