Зокрема, QS Rankings оцінює наукову продуктивність університетів на основі середньої кількості цитувань на одного викладача. Для цього загальна кількість цитувань (без самоцитувань), отриманих науковими публікаціями університету за останні п’ять років у виданнях, індексованих у Scopus, ділиться на кількість викладачів, для яких університет є основним місцем роботи.
У QS Rankings 2025 до першої тисячі увійшли три українські університети: Національний університет імені Тараса Шевченка (701–710 місце), Харківський національний університет ім Каразіна (741-750 місце), Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут ім. Сікорського” (801-850 місце).
Ще вісім українських закладів потрапили до другої тисячі, серед яких Національний університет «Києво-Могилянська академія» (1001-1200), Сумський державний університет (1001-1200) і Національний університет біоресурсів і природокористування України (1401+).
Недоліки українських університетів у стимулюванні наукової діяльності
Українські викладачі перевантажені численними видами діяльності, що призводить до їх формального виконання. Вебсайти п’яти з шести згаданих університетів (за винятком Національного університету імені Тараса Шевченка) містять чинні положення про оцінювання діяльності викладачів, зокрема наукової.
Згідно із Законом України «Про вищу освіту» викладач зобов’язаний здійснювати педагогічну, наукову, методичну та організаційну діяльність. Унаслідок цього критерії оцінювання охоплюють надто широкий спектр видів діяльності: публікація підручників та монографій, розробка онлайн-курсів, залучення студентів до наукової роботи, участь у заходах, які не завжди пов’язані з викладацькою діяльністю, наприклад, чергування в студентському гуртожитку.
Це призводить до надмірного навантаження, що негативно позначається на якості виконання основних обов’язків викладачів, – навчання студентів та проведення наукових досліджень, здатних сприяти соціально-економічному розвитку країни.
Проте в умовах сучасного цифрового світу потреба в постійному створенні нових друкованих матеріалів зменшилася. Викладачі можуть розміщувати матеріали онлайн на університетській платформі, як це роблять їхні європейські колеги. Такі платформи мають розроблятися фахівцями з IT, щоб процес завантаження матеріалів був максимально простим і зручним для викладачів. Університети не повинні покладати на викладачів обов’язок самостійної розробки онлайн-курсів.
Українські викладачі не мають змоги ефективно виконувати одночасно всі свої обов’язки. Навіть якщо формально ці вимоги виконуються, жоден із напрямів діяльності не досягає високої якості.
Обмеженість ресурсів і необґрунтовані вимоги до наукової діяльності
Враховуючи обмежені фінансові ресурси українських університетів, пріоритет у системі оцінювання та фінансового стимулювання має надаватися якісному навчанню студентів і проведенню наукових досліджень, що сприятимуть соціально-економічному розвитку країни.
Інколи вимоги до оцінювання викладачів є необґрунтованими. Наприклад, у згаданому Університеті біоресурсів і природокористування України за статтю в журналі, індексованому в Scopus, нараховується 400 годин, тоді як викладацьке навантаження становить 600 годин на рік. Щоб отримати доплату, викладач має опублікувати понад шість таких статей протягом року. Це є неможливим, якщо йдеться про якісні наукові публікації в престижних міжнародних журналах, які читає й цитує світова наукова спільнота.
Більш обґрунтованою була б вимога публікації двох статей протягом рік у журналах авторитетних міжнародних видавництв, таких як Springer, Elsevier, Taylor & Francis, Wiley. Такі статті не тільки збільшили б кількість публікацій університету у Scopus, а й мали б високий рівень цитування. Водночас робота над ними є складною і тривалою працею, що потребує співпраці з іноземними колегами, пошуку національного чи міжнародного фінансування, часу й ресурсів. Публікація в таких журналах зазвичай є безкоштовною, якщо стаття не публікується у форматі відкритого доступу. Водночас автори можуть самостійно викласти текст статті у відкритий доступ на міжнародних наукових платформах, наприклад: arXiv, HAL, SSRN або Zenodo.
У науковому доробку шести українських університетів, що потрапили до QS Rankings 2025, доповіді на конференціях становлять від 20,8% до 40,4% від загальної кількості публікацій. Найчастіше це доповіді на онлайн- або віртуальних конференціях, які зазвичай мають дуже низький рівень цитування, тому їх наявність не сприяє вищим балам за наукову діяльність у QS Rankings.
Деяке непорозуміння виникає через дані аналітичної платформи SciVal, яка дозволяє аналізувати публікаційну активність на основі даних Scopus. SciVal нормалізує показники цитування в межах кожного типу публікації (наприклад, статей, доповідей на конференціях). Це створює ілюзію високої цитованості конференційних доповідей, хоча QS Rankings такої нормалізації цитувань не застосовує.
Також значна частина публікацій університетів здійснюється в українських журналах, індексованих у Scopus. Їх частина становить від 17,4% (Сумський державний університет) до 29,6% (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). Однак ці статті мають низький рівень цитування, що обумовлено, зокрема відсутністю міжнародної наукової співпраці, – більшість із них написані без участі іноземних авторів.
Позитивні моменти
Попри складну систему оцінювання науково-педагогічних працівників, у Сумському державному університеті спостерігається позитивна ініціатива – заохочення до міжнародної співпраці в науковій діяльності. Цей університет має найвищий відсоток статей, написаних у співпраці з іноземними науковцями. У науковому доробку шести університетів статті, написані в співавторстві з іноземними науковцями, мають вищий рівень цитування, ніж ті, що написані українськими авторами. Це свідчить про важливість і ефективність міжнародної наукової співпраці.
У загальному обсязі наукових публікацій шести університетів відсоток статей, написаних лише українськими авторами, становить від 52,6% до 73,3%. Це вказує на значний потенціал для розширення міжнародної наукової співпраці.
Підсумки
Українські університети мають перейти від кількісних до якісних показників. Необхідно створити умови, які дозволять науково-педагогічним працівникам зосередитися на якісному навчанні студентів і проведенні наукових досліджень, що сприятимуть соціально-економічному розвитку країни.
Крім того, важливим пріоритетом має стати розвиток міжнародної співпраці, що забезпечить вищу якість досліджень і підвищить цитованість публікацій. Для цього потрібні цілеспрямовані стратегічні заходи з боку університетського керівництва та підтримка на національному рівні.
статті Hladchenko, M. (2025). Ukrainian universities in QS World University Rankings: when the means become ends. Scientometrics.
Источник: osvita.ua