:
Фото: ICTV2 Підпишіться на нас в Google додати зараз
Восени канал ICTV2 презентує другий сезон серіалу «АТП Перевізники», який розповідатиме про перипетії двох водіїв-напарників, Артема Горбача та Семена Зозулі. Ролі виконують В’ячеслав Довженко та Володимир Гладкий. Планується також третій сезон, зйомки якого вже тривають. На майданчику процес створення продовжується, і втримати сміх стає просто неможливо.
У розмові з виданням Коротко про Володимир Гладкий поділився, що його персонаж Семен Зозуля не тільки потраплятиме в курйозні та небезпечні ситуації, але й переживе романтичні почуття. Актор також розповів про цілющу силу гумору, свою прив’язаність до сільського життя, взаємини з близькими, знайомство з майбутньою дружиною Наталією, весілля та чинники, що його надихають.
Наш тандем зі Славіком Довженком склався давно
– Володю, нехай вибачать усі талановиті актори, задіяні в серіалі, але справжньою зіркою для мене є ви. Семен Зозуля – це, здається, ваш персонаж, ви в ньому надзвичайно природно виглядаєте. Чи проходили кастинги, чи роль була написана під вас?
– Чесно кажучи, тут є один талановитий – це я (сміється). Насправді, ми зі Славіком Довженком вже давно сформували успішний творчий дует. Ми разом працювали над «Дільничним з ДВРЗ», і звідти плавно перейшли до «АТП Перевізники».
Гадаю, що цю роль писали саме під мене. Це дуже приємно, адже це моя перша головна роль, така серйозна робота. Я безмежно вдячний продюсеркам Mamas Film Production, Аллі Липовецькій та Марині Квасовій, за те, що вони повірили в мене. Талант – це одне, але коли в тебе вірять, це має величезне значення. До речі, серед нас багато справді талановитих людей. Навіть ті актори, що приходять на епізодичні ролі, вражають своїм хистом, але їм не завжди дають шанс. Від самого актора часто залежить не так багато. Тому я щасливий, що Алла та Марина побачили в мені потенціал.
– Мені здається, вам тут навіть грати особливо не доводиться, ви на знімальному майданчику просто живете. І, до речі, в житті ви так само сповнені гумору, як і ваш герой.
– Саме це мені й подобається в нашому проєкті – можливість додавати щось своє.
– Чи багато тут вашої імпровізації?
– Дуже багато. Інколи ми кардинально змінюємо сцени, додаючи нові елементи. Я зрозумів для себе головне: незалежно від сюжету, найважливіше – по можливості наповнювати кожну сцену гумором.
Звісно, я не закінчував жодних спеціалізованих курсів гумору. Бувають жарти відверто невдалі, недолугі. Але іноді скажеш щось таке! Наша режисерка Аня Гресь навіть жартувала: «Вово, ти потрапиш у пекло і будеш сам монтувати всі ці сцени» (сміється). Я можу переставляти все місцями, додавати цілі монологи в кінці. Але саме за це я люблю наш проєкт – ми можемо насичувати його гумором настільки, наскільки це можливо. І найголовніше – глядачі це відчувають і відгукуються. Це надзвичайно приємно.
– Перший сезон мав великий успіх. Як думаєте, чим він так зачепив глядачів?
– Вважаю, що гумор – це надзвичайно важлива річ. Нині, під час війни, людям потрібна якась розрядка, адже не кожен може дозволити собі послуги психолога чи отримати належну моральну підтримку. А гумор, на мою думку, зцілює від усього.
І ми докладаємо максимум зусиль для цього. Я навіть свідомо вживаю суржик, щоб мова була максимально наближеною до народної. Саме так, як говорять у моєму селі, біля церкви. Звісно, ми могли б говорити чистою літературною мовою, чітко вимовляючи «ч», «щ», але хочеться створити історію, в якій кожен глядач міг би впізнати себе.
Крім того, незважаючи на будь-які труднощі та перипетії, які випадають на долю наших далекобійників Артема та Семена, вони завжди виходять переможцями. А люди люблять переможців. І Україна переможе. Перемагати – це в нашій крові.
З В’ячеславом Довженком на зйомках серіалу «АТП Перевізники». Фото: ICTV2
Я переконаний, що гумор – це ліки від усіх недуг
– Я чітко пам’ятаю фінал першої серії, коли ви з Славою сидите після сутички з бандитами, потім дивитеся один на одного і починаєте реготати. Ця сцена мене ледь не довела до сліз. Вона настільки позитивна, що викликає сльози.
– Здається, таку кінцівку придумали Слава з режисером Сашею Кирієнком. А може, й сценаристи, вже не пам’ятаю точно.
Але, бачите, ця сцена насправді відображає все наше життя. Щодня – обстріли, щодня, на жаль, відбувається безліч трагічних подій, але українці продовжують жити, працювати, ніхто не покидає країну, і, що найважливіше, – вірять у майбутнє. Так само й ми сміялися, майже крізь сльози, після того, що сталося. І це ще одна відповідь на запитання, чому люди дивляться наш серіал. Адже в тому, що вони бачать, вони вловлюють проблиски свого світлого майбутнього. Ми створюємо цю стрічку з любов’ю, максимально позитивно, щоб дати людям надію в житті.
– А вам гумор допомагає у повсякденному житті?
– Звісно! Я переконаний, що гумор – це панацея від усіх хвороб. Моя бабуся навіть у 93 роки не втрачала оптимізму.
Тому гумор – це така солодка субстанція, яку кожен має цінувати. Звичайно, все залежить від індивідуальності людини, але, на мою думку, гумор доречний у будь-якій ситуації. Навіть якщо на агресію у повсякденному житті реагувати з гумором, можна нейтралізувати будь-який конфлікт.
У житті треба бути не хвилерізом, а скоріше дельфінчиком, так легше долати життєві перешкоди. Гумор – це надзвичайно класна річ. Усім раджу ним користуватися.
– Якби проблем не існувало, життя було б прісним.
– Безперечно. Як ми можемо усвідомити, що таке темрява, якщо не знаємо, що таке світло, і навпаки?
Гладкий вважає, що гумор може допомогти в будь-якій ситуації. Фото: ICTV2
– Казали, що Семена в другому сезоні чекає бурхливий роман?
– Так, його очікує палкі почуття. Насправді, він досить вітряний хлопець. Він ніби й любить Катю (персонаж актриси Анни Гуляєвої. – Авт.), але часом його хитає. Такий собі хлопчик-дзвіночок, де подзвонять, туди й він (сміється). У нього завжди виникають парадоксальні ситуації, адже він говорить про кохання, але водночас робить нерозумні вчинки. Власне, на цьому й побудований весь мій персонаж: він сам створює проблеми, сам їх вирішує, і, буває, ще більше заплутується. Але ж є Тьома, і якось разом вони з цих халеп виплутуються.
Так само і з коханням. Не будемо зараз розкривати усі карти, але, скажімо так, для Семена все закінчиться на щасливій ноті.
Я одразу усвідомив, що Наталія – моя людина
– Ми бачили фрагменти відео з вашого нещодавнього весілля. Щиро вас вітаю! Але обручку я помітила у вас, здається, ще навесні.
– Тоді ми з Наталією лише обмінялися обручками.
– Під час нашої розмови два роки тому ви згадували, що спілкуєтеся з дівчиною і сподіваєтеся, що все складеться добре. Гадаю, це була саме Наталія?
– Так. Вона – моя людина. Ми офіційно зареєстрували шлюб 10 липня, а 17-го відсвяткували весілля.
– Як ви познайомилися?
– Вона родом з мого села, Сорокотяги. Мій друг, якого, на жаль, вже немає з нами, він загинув у 18 років, розбившись на мотоциклі, – її брат. Вони були близькі. Але я пам’ятаю її ще зовсім маленькою. Різниця у віці між нами – 7 років.
А тут вона повернулася з Німеччини. А ми з хлопцями, Арамом Арзуманяном та Дмитром Соловйовим, везли гуманітарну допомогу на Херсонщину. Так ми зустрілися, почали спілкуватися.
– Життя буває таке цікаве! Так близько жили, а це – ваша доля.
– Так. Наталя – моя людина. Коли у тебе надійний тил, коли в сім’ї все гаразд, можна подолати будь-які труднощі – і коли ролей мало, і коли бракує грошей… Найголовніше – це відчувати радість, коли йдеш додому.
Ми довго розмірковували, чи варто влаштовувати весілля, враховуючи воєнний час. Але я жодного разу не пошкодував про своє рішення. Це була чудова, емоційно насичена подія. Ми запросили лише тих людей, яких справді хотіли бачити. Моя мама хотіла запросити більше гостей, але ми обмежилися лише тими, з ким тісно спілкуємося, – близькими людьми.
Славік Довженко був присутній, адже ми з ним вже як рідні. І я усвідомлюю, що маючи таких людей поруч, маючи таку дружину, я справді щасливий. Попри те, що триває війна. Але в будь-якому разі, нам усім потрібно шукати позитив. Якщо ми не бачитимемо світла в кінці тунелю, нам буде дуже важко. Кохання – це чудова річ. Усім рекомендую.
– А де ви зустрілися з Наталією? Саме в селі Сорокотяги?
– Так. Ми зустрілися, посиділи на дамбі, поспілкувалися, і саме з того моменту все й почалося. Вже тоді я зрозумів, що Наталія – моя людина.
– Ваше весілля було справді дуже душевним. Освідчення теж було особливим? Гадаю, ви ще той романтик!
– Я взагалі не прихильник публічних зізнань у почуттях, але скажу, що це було гарно і незабутньо. Без зайвого пафосу. Усі наші важливі події ми організовуємо для себе, а не для того, щоб потім викладати їх у соцмережі.
Тому нехай це залишиться між нами. Взагалі, події, пов’язані з Наталею, для мене мають величезне значення. Сподіваюся, я зможу розповідати про них своїм дітям, онукам і правнукам.
Таке життя мені дуже подобається. Я обожнюю село, дачу, тварин. І Наталя не тільки підтримує ці мої захоплення, а й активно долучається. Ми мислимо на одній хвилі. І для мене це має колосальне значення.
Переглянути цей допис в Instagram
Фізична праця дуже допомагає психологічно
– Чудово, коли обох тягне до землі, це цінно, коли спільні цінності.
– Коли займаєшся фізичною працею, забуваєш про негаразди, це дуже допомагає психологічно. Хоч би як важко було під час війни чи взагалі в житті, але я ніколи не впадав у депресію. Мені завжди допомагає спорт, праця, сільське життя. Бувало, звісно, я почувався самотнім, доки не зустрів Наталію.
Гумор, праця, друзі, люди навколо, домашні улюбленці – все це допомагає уникати депресивних станів. І це для мене надзвичайно важливо. Наприклад, минулої зими був для мене складним періодом: у мене виявили хворобу Бехтерєва. Це запалення суглобів хребта, яке призводить до зрощення хребців. Але потім я зрозумів, що, по суті, нічого не змінилося, просто потрібне додаткове медикаментозне лікування та більше спорту. Вихід можна знайти з будь-якої ситуації. Я не шукаю співчуття, просто продовжую працювати і жити.
Я не вживаю алкоголю, не палю, можливо, це когось надихає. Або, можливо, спорт. Приходиш на тренування, спілкуєшся з людьми, і своїм позитивом, можливо, заряджаєш деяких людей. Дуже важливо мати у своєму оточенні таких же людей – тих, кого підтримуєш ти, і хто підтримує тебе. І я дуже радий, що таких людей у моєму оточенні багато.
Іноді мене запитують: «А як ти розслабляєшся?». Для мене спорт – це теж своєрідна медитація. Зараз я трохи менше бігаю через хворобу, але загалом дуже люблю біг. Вибігаєш о 5-й ранку, коли все ще спить, але вже співають пташечки, росте трава… Це неймовірне відчуття! Такого не помітиш, їдучи в машині.
У мене на дачі, наприклад, є велосипеди. Наталії цього року подарував сапборд, і ми відкрили для себе плавання у місцевих ставках. Їх у селі кілька. Пливеш по ставку, бачиш качечок, квіти… Найголовніше – помічати красу в дрібницях.
Мене надихають люди, які дуже добре ставляться до тварин і допомагають їм. Ми з дружиною обожнюємо тварин. Тому важливо знаходити таких людей, які надихають не словами, а вчинками. Дякую Богу, що життя дарує мені таких людей.
– Ви навесні навіть цуценят рятували, яких покинули посеред поля.
– На жаль, люди просто викидають тварин, прирікаючи їх на голодну смерть.
Ми врятували з узбіччя дороги цуценят з матір’ю, передали їх нібито добрим людям, яких давно знаємо. А потім запитую: «Як песик?» А мені у відповідь: «А він качечку з’їв, і я її вивіз». Хочеться просто вдарити. Як ви можете так чинити? Хіба ви своїх дітей, коли вони роблять щось не так, вивозите в ліс чи кудись інакше?
А нещодавно сусіди купили будинок у селі і залишили там півторамісячне кошеня. Ми з Наталею забрали його собі. Здавалося б, розумні люди, а таке роблять! Закликаю всіх бути добрішими до тварин.
От знайшли ми в ямі цих цуценят, і волонтери з притулку «Хвостики» подолали 300 кілометрів, щоб забрати трьох цуценят з їхньою мамою до Одеси. Зараз вони живуть у розкоші. А одне з цуценят поїде до Фінляндії. І такі моменти справді дуже надихають.
– Зараз часто буваєте на дачі?
– Зараз ні. Насичені зйомки серіалу «АТП Перевізники». Я ще й вистави граю. Мабуть, місяць вже не був. Як тільки будуть вихідні між зйомками, хочу поїхати. У мене там живуть собаки, сусід їх підгодовує, коли мене немає. Я вже за ними скучив.
І на городі все поросло бур’янами, але щось там уже достигає. Поїдемо з Наталею, попрацюємо на землі.
Актор обожнює проводити час у селі. Фото: instagram.com/vova_gladki/
У мене власний репутаційний інститут, і я його захищатиму
– Від початку повномасштабного вторгнення ви займаєте принципову позицію щодо української мови, щодо поведінки деяких акторів у публічному просторі, щодо того, що вони транслюють людям. Ви завжди щиро висловлюєте свої думки. Чи не грає це потім проти вас?
– Чесно кажучи, не знаю, як це відбивається на мені. Але головне, чого бракує багатьом українським акторам, – це саме такої чіткої позиції. Я не втручаюся. Багато відомих акторів поводяться не зовсім чесно і правдиво. І це мене дратує. У мене навіть є «чорний список» акторів, з якими я не буду працювати. Нещодавно мені запропонували проби, і там був один з тих людей, яких я глибоко зневажаю.
Я називаю таких «малоросами». Це не українці, це – малороси. Зараз їм вигідно працювати українською мовою в українських серіалах, але якби була їхня воля, вони б спокійно працювали десь у Росії. Такі люди можуть викладати сторіз під російську музику. Вони можуть транслювати свою позицію: «будь ласка, закінчіть цю війну будь-яким способом». А як би ви її закінчили? Ви такий розумний, сидячи в Києві. Ідіть в окопи і доводьте це! І це транслюється своєму оточенню, підписникам. Ось такі люди мене обурюють.
Я не називаю конкретних імен, щоб не здавалося, що я на чомусь хайпую. Але таких «малоросів» дуже багато. Наші військові, навіть російськомовні, зараз борються за нашу мову, культуру, за наше виживання. А що для нас виживання? Чим ми відрізняємося від росіян? По-перше, ми – волелюбний народ, по-друге, код нації – це мова, культура, історія, про які ні в якому разі не можна забувати. Мені дуже сумно, коли я бачу російськомовних дітей, народжених вже під час повномасштабної війни.
Але я зрозумів одну річ: починаю з себе, транслюю те, що хочу – любов до села, любов не до розкоші, а до простоти. Я, наприклад, їжджу на скромному автомобілі. Під час війни це для мене взагалі не має значення.
І в людях я ціную простоту. На моєму весіллі, як я вже казав, були саме такі люди. І саме тому це свято було настільки чудовим. Можливо, я говорю забагато «води», виріжте, якщо вважатимете за потрібне.
– Ви говорите важливі речі. І це мають бути очевидні речі, але, часом, люди забувають. Тому про це треба говорити.
– У цьому й річ, що людей це не чіпає, вони не розуміють взаємозв’язку. Я втомився когось переконувати.
Я насамперед «чищу» своє оточення. Ось дивишся на людину, яку поважаєш, а вона викладає якесь відео чи фото під російську музику. Я таких людей просто видаляю зі свого кола спілкування. Я їм не пишу: «Ой, як ти міг, що це?».
Ось так я намагаюся боротися. У мене є власний репутаційний інститут, мій особистий простір, і я буду захищати його всіма доступними способами.
– Окрім «АТП Перевізники», цього року має вийти ще фільм «Крашанка 2.0. Квантовий парадокс», де ви граєте.
– Так, і я справді з нетерпінням чекаю на його вихід. Я вже бачив фільм. Чесно кажу, я не вірив у продовження «Крашанки», бо мені здавалося, що перший фільм – це вже була завершена історія. Не знав, що можна ще придумати, щоб це не виглядало штучно.
Але другий фільм «Крашанка», на мою думку, навіть кращий за перший. Це буде дуже світле, актуальне кіно. Про війну хочеться знімати фільми без зайвого пафосу, але такі, що надихають, дають людям надію. І в цьому фільмі все склалося так, як відбувається в житті – зі сміхом, зі сльозами.
Дуже сподіваюся, що кожен глядач знайде щось своє в цьому фільмі. Ну і, звичайно, там неймовірний акторський склад.
Коли ми їздили представляти перший фільм «Крашанка», було дуже цікаво спостерігати за реакцією людей. Навіть з їхніх запитань після перегляду можна зрозуміти, що ми зачепили якісь струни їхньої душі. І це також дуже важливий момент. Як казала моя подруга після перегляду першої «Крашанки», це саме те кіно, якого не вистачало вже багато років.
– А чи побачимо ми вас ще в якихось кінопроєктах найближчим часом?
– Зараз усі сили віддаю «АТП Перевізники». У нас дуже щільні графіки зйомок, мало вихідних. Мене навіть затвердили на роль у фільмі про Петрика П’яточкина. Я дуже хотів там зіграти, бо там працює Саша Кирієнко, якого я надзвичайно люблю як режисера і як людину. Він знімав перший сезон «АТП Перевізники». Але наші графіки не збіглися, тому дуже шкода.
Але, з іншого боку, розумію, що літо минає, і це буде хоч якийсь час для відпочинку.
Ще має вийти серіал «ДВРЗ проти шпигуна». Взагалі, «Дільничний з ДВРЗ» – це теж знаковий для мене серіал. Це перший серіал, де мені дали можливість проявити свій гумор. Я грав там, по суті, антагоніста, бандита, і це була не головна роль, але саме після неї люди мене полюбили.
Іноді доводиться відмовлятися від деяких проєктів через свої принципові позиції. Розумію, що гроші – це така річ, яка сьогодні є, а завтра – вже немає. А моральні принципи не купиш ні за які гроші. Це дуже важливий момент, коли ти усвідомлюєш, що твоя совість чиста, що ти, принаймні, не переступив через себе заради кількох копійок.
Кіно знімають, думаю, без роботи не залишимося.
Чекайте на нові пригоди Семена в «АТП Перевізниках» восени. Фото: ICTV2