Неля Шовкопляс: «Танці з зірками» стали для мене надзвичайною психотерапією

Фото: 1+1 Україна

28 грудня на 1+1 Україна – особливий доброчинний епізод «Танці з зірками. Рух до життя». Кожен голос від глядачів за дуети – це внесок на цілеспрямовану евакуацію військових. Лінії для голосування запрацюють 28 грудня о 20:00, а завершаться 30 грудня о 00:00.

Усі кошти з волевиявлення публіки будуть перераховані у благодійний фонд Superhumans Center. Пожертвувати на рахунок можна вже зараз. Однією з учасниць шоу стала ведуча «Сніданку з 1+1» Неля Шовкопляс, котра у парі з Максом Леоновим виконає на сцені квікстеп.

В інтерв’ю Коротко про Неля Шовкопляс поділилася, чому зважилася на «Танці з зірками», як проєкт виявився для неї цілющим, про момент, коли за увесь час відчула себе щасливою, переживання втрати дорогих їй людей, підтримку коханого, про прагнення просто жити, а не ставити собі безліч планів на наступний рік.

Безумовно рада, що танцюю саме з Максом, це стовідсотковий метч

– Нелю, коли у тебе виникло бажання вийти на подіум «Танців з зірками»? У 2020 році, коли я спитала, чи не бажаєш ти взяти участь у проєкті, ти відповідала: «І бажала б, і ні. З одного боку, бажала б, адже це весело, чудово. З іншого – не бажала б, адже це дуже важко, це шалений розклад». Коли настало розуміння, що це тобі необхідно?

– Тут йдеться навіть не про розуміння… Мене запитали, чи не хотіла б я долучитися до «Танців з зірками», і насправді, багато часу на роздуми не було. Ми всі прекрасно знаємо, в яких обставинах перебуваємо останні чотири роки. Шоу не було чотири роки. І коли мені пояснили нашу ціль, заради чого це все, згодилася не вагаючись. Це чудово. Це навіть не про бажання, а, напевно, про можливість, яку не можна було змарнувати.

– До слова, ще тоді ти згадувала про мету – а для чого тобі участь, заради чого, яка кінцева задача? Тепер це питання точно відпало.

– Звісно. По-перше, у нас дуже класна і важлива задача. По-друге, у мене таке почуття, що я потрапила на «Танці з зірками» саме в той момент, коли це мало статися. Саме в такому вигляді, в якому це мало статися. Саме з тим партнером, з яким це мало статися. Відчуття, ніби хтось тебе вів невидимо за руку.

Все сталося тоді, коли я не те що про це не мріяла, навіть не думала про це. Ну які зараз танці?! Але це та нагода, яку не можна було ігнорувати за жодних обставин. Я б собі потім цього не вибачила.

– Тебе одразу поєднали в пару з Максом Леоновим чи вас всіх тестували з різними партнерами?

– Ні, не було жодних кастингів чи відборів. Безумовно рада, що танцюю саме з Максом. Знаю Макса вже давно. Ніколи не думала, що ми можемо бути партнерами, але коли це сталося, у мене з самого початку було цілковите відчуття, що це буде абсолютний метч. Це стовідсотковий метч.

– Ти схудла, що цілком логічно, з такими навантаженнями. Навіть в інстаграмі ти писала: «Якщо хочете схуднути за два тижні, як я, пишіть Максу Леонову і приходьте до нього танцювати». Візуально дуже видно зміни. Багато скинула?

– Дівчата, як правило, оцінюють все кілограмами, а досвідчені тренери радять звертати увагу не на кілограми, а на об’єми. Бо в кілограмах скинула, як на мене, небагато. У мене пішло 7 кілограмів за 3 тижні. Що скажеш – це багато чи ні?

– Як на мене, чимало!

– А мені здається, ні. Але в об’ємах в мене пішло дуже чимало. Тому звертаю увагу більше не на кілограми, а саме на об’єми, на сантиметри, які просто почали зникати на очах. Ми вправлялися з Максом дуже наполегливо. Зараз відвідую реабілітацію (усміхається). Бо все треба робити розсудливо, а не бездумно.

– Скільки часу ви тренувалися до ефіру?

– У нас на підготовку було три тижні.

– До цього ти колись займалася танцями?

– Ніколи в житті не танцювала. Не займалася ні бальними, ні сучасними, ні спортивними танцями…. Абсолютно ніякими. Не було в мене такого досвіду, якщо не брати до уваги шкільні дискотеки.

– Ти згадувала в інстаграмі історію знайомства та співпраці з хореографом Віталієм Загоруйком, котрий також є учасником «Танців….», мовляв, вам є що розповісти. Заінтригувала. Розкажи.

– Моя історія з «Танцями…» почалася 8 років тому. Я закінчила медіашколу 1+1 медіа, пішла стажуватися на проєкт «Модель XL» як персональний асистент зірки. А згодом мене одразу забрали на «Танці з зірками». Так само – асистентом. Тоді моєю зіркою була Наталія Холоденко, а її партнером був Віталік Загоруйко. З Віталіком ми здружилися ще тоді. Уяви, 8 років тому я була стажистом у цьому шоу, в цьому ж павільйоні! Це неймовірні відчуття!

Згодом я стала ведучою «Сніданку з 1+1». Пізніше Вова Завадюк запросив мене бути співведучою на балкон. Мої колеги брали участь у проєкті – Руслан Сенічкін, Люда Барбір. У мене з «Танцями…» пов’язана певна частина мого життя.

Тому коли зайшла в павільйон, було відчуття, ніби повернулася додому, адже з цього все починалося. До того, як стала ведучою, я бігала на «Танцях з зірками», як юний падаван (усміхається). Для мене це дуже зворушлива історія. Це настільки зворушливо, навіть не можу передати словами.

Неля каже, що їхня з Максом Леоновим пара – це ідеальне співпадіння. Фото: 1+1 Україна

Для мене «Танці з зірками» стали дуже зцілюючими

– Відчуваю з твоїх дописів, що «Танці з зірками» стали для тебе особливою історією. Я б сказала, певною реабілітацією в ці скрутні часи. Є таке?

– Звісно. Для мене «Танці…» стали дуже зцілюючими. Сама цього не чекала.

На початку у нас була спільна розмова з головним продюсером проєкту Володимиром Завадюком – були всі учасники, танцівники. І, слухаючи його промову про нашу мету, посил випуску, я раптом зрозуміла, що дуже давно не відчувала себе щасливою. Розплакалась під час цього зуму, як дитина. Як би ти міцно не тримався, події останніх років залишають свій слід. А тут в якийсь момент у мене було відчуття, що я знову, на хвилинку, відчула себе щасливою і безтурботною.

«Танці…» підняли велику кількість моїх внутрішніх блоків, переконань, затисків. За три тижні підготовки у мене було чотири сеанси з моїм психотерапевтом!

Наприклад, танцюємо з Максом, і він мені говорить: «Зверни увагу, навіщо ти тут себе «мучиш»? Ти ж робиш класно, круто! Чому я тебе хвалю, а ти сама себе починаєш гнобити?» Такі випадки я помічала і – швидко до свого терапевта вирішувати. Тому, справді, для мене танці стали індикатором і зцілюючим інструментом.

Відверто, всім щиро рекомендую піти танцювати. Повірте, з вас вилізуть всі ваші моделі поведінки, якась невпевненість, танці це все суперфантастично висвітлюють.

До речі, вони не лише для мене суперзцілюючі, бачу це по нашому спільному чату з учасниками. Після зйомки, вже о 2-й годині ночі, у нас у всіх була тривога від усвідомлення того, що все завершилось.

Це дуже сильно емоційно заряджає. Так, ти втомлюєшся, так, в тебе є травми, ти наполегливо працюєш, десь воно виходить слізьми, болем, блоками. Але! Ти отримуєш велику кількість ендорфінів! Впевнена, під час танців щось змінюється і на гормональному рівні.

Ветерани і військові, які танцювали разом з нами, зізнавалися, що ніби знову знайшли сенс життя. Дорослі чоловіки казали: «Поверніть нам, будь ласка, танці, адже я нарешті ожив, нарешті у мене з’явився якийсь сенс в житті».

– Недарма я спитала про зцілюючий ефект. Бо декому з нас важко, наприклад, розважитися на концерті, поспівати, потанцювати – вивільнити емоції, є такий емоційний блок. І якби не проєкт, сама б ти, можливо, на танці ніколи б і не зважилася.

– Це точно стало надзвичайною психотерапією, додало натхнення. Зрозуміло, що нам не слід нарікати, адже нашим хлопцям і дівчатам там набагато гірше. Але психіка теж не залізна. Тут я чітко зрозуміла – я забула, коли почувалася такою щасливою, адже ти чотири роки не маєш права радіти життю, не маєш права веселитися… Адже такі умови, адже важко. Тому, мабуть, нас так і кидає зараз дуже сильно, бо на якусь мить ми повернулися ніби у довоєнне життя, до того моменту, коли не було такої кількості загиблих друзів, близьких, братів, оцього всього жахіття, яке ти вже просто не витримуєш.

Нещодавно зловила себе на думці… Дзвонить мені мама і каже, що загинув мій ще один брат. Він мені не рідний, це племінник мого вітчима, але ми з ним виросли. Ми жили в сусідніх будинках, разом ходили в школу, ми прожили все життя разом. Він навіть новонароджену доньку не встиг побачити. І знаєш, яка в мене була реакція на ці слова мами? Я в той момент лише промовила: «Угу, так…». Тобто психіка вже настільки зруйнована такою великою кількістю смертей, що коли тобі таке говорять, ти реагуєш ніби на якусь звичайну подію. Ця кількість смертей дійсно стала звичайними подіями, адже тобі по два рази на тиждень хтось телефонує і говорить, що той загинув, той загинув, той загинув… Навіть плакати вже немає сил. Коли це проаналізувала та усвідомила, в мене був шок. Але потім все це тебе наздоганяє, до тебе ніби як доходить, що Сергія більше немає, і ти просто починаєш ридати.

Хтось може сказати, що я дуже позитивна. Але я живу за принципом – «щоб не плакати, я сміялась».

Мабуть, на цих «Танцях…» я вирішила емоційно взяти максимум, адже не знаю, коли наступного разу відчую таку саму хвилю щастя (плаче). Адже чим далі, тим стає гірше. Від тієї кількості втрат близьких людей іноді думаю, що можна в дурдом вже скоро потрапити. Тому «Танці…» для мене стали просто суперзцілюючими.

– Що тобі допомагає, коли стає вже дуже важко?

– Я просто одягаюся і йду на набережну в нас на Оболоні. Проходжу величезне коло, находжую свої 10 тисяч кроків. Дихаю. Можу просто сидіти, мовчати, ввімкнути якусь медитацію, щось слухати.

Мене рятує лише терапія і природа. Зараз хочу додати у своє життя і танці. Як тільки реабілітуюсь, хочу танцювати просто для себе, тому що це те, що, мабуть, мою ментальність зможе тримати.

– Тобі комфортніше переживати все наодинці з собою?

– Так. Адже коли в мене трапляється якась істерика або я плачу, діти починають хвилюватися. Вони ж не сліпі, бачать, що зі мною щось відбувається. І їм треба пояснювати. А я не завжди в ресурсі, щоб сказати: синку, я плачу, тому що Лєна померла від онкології, Сергій загинув на війні… Все це наслідки цієї клятої війни. В голові постійно сидить думка: якби цього всього не було, всі ці люди були б живі.

Можу зі своїм терапевтом зв’язатися. Природа, сон, за можливості – усамітнення. Коли такий шалений потік людей, подій, новин, іноді просто хочеться вимкнути голову і мовчати. Хочеться тиші і внутрішньої, і зовнішньої.

Телеведуча і надалі хоче продовжувати займатися танцями. Фото: 1+1 Україна

Чоловік пишається і підтримує

– Чоловік підтримав твоє рішення танцювати? Адже це завжди пристрасно виглядає на сцені, і багато хто каже, що обговорювали вдома такі моменти. Ревнощів не було?

– Він мене підтримував. Я не помічала з його боку якихось ревнощів. Більше того, він мені лоточки з їжею готував, щоб я правильно харчувалася, адже не встигала. Він в той момент саме був на ротації і я відпустила маму додому, чоловік був на допомозі. Підтримував абсолютно в усьому. Пишається, підтримує, все йому подобається.

– Чоловік служить?

– Так, з січня минулого року. Він готувався, навчався, він ґрунтовно до цього підходив. Він чітко знав, чого прагне, куди він хоче і в якому роді військ хоче служити.

– Тепер розумію, що до всіх переживань додалися ще й хвилювання за чоловіка, який не поруч.

– Але ми з ним домовилися, що не панікуємо зайвий раз, це до добра не доведе. Він і сам говорить: «Мені краще, коли ти емоційно стабільна». Він мені зайвого не говорить. Завжди стверджує, що все гаразд, все окей.

– Ти показувала в сторіз, як ви проводжали на поїзд твою маму. Батьки в Барвінковому (Харківська область) залишаються?

– Поки що так. Коли почалася підготовка до «Танців…», а Владік ще був на фронті, то мама приїжджала на півтора тижні допомогти. Але як тільки Влад приїхав на ротацію, мама поїхала додому. Вона вдома з самого моменту деокупації Харківської області.

Ми обговорюємо моменти, якщо раптом що трапиться. Дуже прошу їх нічого не брати, окрім кота, собаки та документів, і їхати до нас. Але вони все одно до останнього сподіваються, що все буде добре. І намагаються про погане не думати.

– Як там взагалі ситуація?

– Зараз почали Харківську область обстрілювати дуже інтенсивно. Наша станція тепер – остання, далі нашої станції потяги вже не їдуть. В Слов’янськ, Краматорськ, котрі за нами, залізниця вже не функціонує, тому що росіяни постійно б’ють по інфраструктурі.

Стало над нами більше всякого різного літати, але люди не хочуть виїжджати до останнього. Все одно вірять, що все буде добре.

– Людині взагалі дуже важко покинути дім, адже дім – це ж не лише про житло.

– Так, ніхто не хоче нікуди їхати. Для моєї мами перший приїзд був дуже травматичним. Вона не хоче жити ніде, окрім свого рідного міста. Тому, звісно, нікому не хочеться, щоб довелося виїжджати.

Коли вже геть важко, як зізнається Неля Шовкопляс, її рятує лише терапія і прогулянки на природі. Фото: instagram.com/nelya_shovkoplyas/

Ніколи не нервую, і діти, як на мене, переймають моє ставлення

– Твоїм хлопцям, Тимофію і Матвію, по 11. Обстріли стали більш масованими. Як вони в цьому світі пристосувалися?

– Вони ж майже увесь час були тут, чули і чують вибухи, вони знають, що відбувається. Як на мене, вони переймають моє ставлення, вони ж все одно відчувають мене. Я ніколи не нервую. У хлопців є чітка інструкція, що ми робимо. Якщо є загроза, одразу збираємося і йдемо в укриття. В нашому будинку є укриття, і ми через наш під’їзд можемо туди спускатися.

Єдине – вони не люблять спускатися в укриття у школі. Це для них найгірше, адже дітей багато, там такий галас стоїть, що важко. Ми завжди на зв’язку. Якщо ми перебуваємо окремо, завжди телефонуємо, обговорюємо, як діяти.

– Згадала, що незадовго до участі в «Танцях…» ти знялася з синами у кліпі Світлани Тарабарової на пісню Dance, mama! Подумалося, що так тебе доля готувала до того, що мама буде й надалі танцювати.

– Я навіть не подумала про це. Справді! Свєтуля запросила нас знятися в кліпі, а малі ж примхливі, не хотіли зніматися. Насилу їх вмовили. Можливо, і справді, це був один із кроків (усміхається).

– Якщо хлопців ти вмовляла, то як сама – з радістю згодилася?

– Я згодилася з радістю. Всі дуже чудові дівчата з дітками. А чому б і ні? Я – за будь-яку активність, за будь-який досвід, як завгодно це можна назвати, аби це було позитивно, не токсично, з хорошими людьми.

– Ти сказала, що хлопці не люблять зніматися. А чим вони цікавляться?

– Їм, як і всім дітям, звичайно ж, цікаво сидіти в планшетах, грати в ці безглузді ігри. Боротьба з планшетами – це просто жах. Це боротьба, в якій ми програємо. Але в нас трішки інший підхід.

Матвій вже третій рік займається футболом. Це єдине, що його цікавить, можна назвати це його хобі, він не пропускає тренувань і поки що, слава Богу, не перегорів. Адже був у нас і паркур, і спортивна акробатика…

Тимофій на плавання ходить. Матвія теж записала на плавання. Мама настільки надихнулась танцями, що мені хочеться їх і на танці віддати (усміхається). Вони, звичайно, пручаються.

Матвій ще проситься на бокс. Але не розумію, куди це все фізично втиснути. Чотири рази на тиждень – футбол, три рази на тиждень – плавання, школа – до 15:00, є ж ще й домашнє завдання.

Тому зараз акцент на фізичне навантаження, на спорт, щоб вони більше рухались.

З синами – Матвієм і Тимофієм. Фото: надано Нелею Шовкопляс

Не хочу планів, не хочу цілей, хочу просто почувати себе наповненою

– Як ти будеш згадувати цей рік? Які твої найважливіші підсумки року – що зробила, що не зробила з того, що хотіла?

– Божечки, можна, я зараз буду максимально банальною? Це як в тих рілсах смішних: 2025-й – просто вже закінчись, заради Бога! Можна без підсумків, без оцих всіх історій, можна просто вижити – і все. Відверто скажу, я ні про які підсумки не думаю. У мене взагалі жодної думки, аналізу того, як пройшов мій рік, немає. Мене вже настільки дратує від «успішного успіху», який лунає з усіх соцмереж, що в мене якийсь внутрішній опір і бунтарство з’являється.

А можна просто собі жити, не ставити безліч завдань на наступний рік, не аналізувати, чи достатньо плідно я прожила цей рік?! Я зараз більше, мабуть, роблю фокус уваги на себе, що всередині мене відбувається.

Як ми з тобою говорили, цей рік кидає дуже сильно емоційно, йде переоцінка цінностей. Стільки втрат рідних тобі людей… Двоє братів, друзі, однокласники… Це все настільки емоційно вибиває… Навіть немає сил зараз чи бажання щось собі вигадувати, бажати, ставити якісь цілі, плани на новий рік.

Можливо, я просто не в ресурсі, можливо, втомлена емоційно. Кінець року, «Танці…», ефіри «Сніданку…» – дуже багато всього. Єдине бажання – дайте пережити грудень, а потім просто лежати, спати, їсти торт з дітьми чи мандарини, дивитися «Гаррі Поттера».

Чим старшою стаю, мені хочеться простих, звичайних речей. Не якихось феєрверків і супер чогось, навіть не знаю чого. Не хочу планів, не хочу цілей. Просто хочу почувати себе наповненою. Хочу, щоб в мене були сили і ресурс, а все інше – це така мішура.

– Тобто мріяти ти собі теж не дозволяєш? От у твого колеги, Єгора Гордєєва, є мрія про ферму з виноградником. Може, це щось нині фантастичне, може, це ніколи й не здійсниться, але це красива візуалізація майбутнього, щось таке, що дає тобі відволіктися, уявити, як це може бути.

– Можливо, в мене не було часу, сил чи бажання, але не замислювалась про такі речі, правда. От зараз ти так запитала, і таких глобальних цілей, як у Єгора, в мене на даний момент точно немає.

Але, отримавши певні травми на танцях, я сьогодні перший раз була на реабілітації, задумалась про те, що треба фокус уваги приділити своєму тілу. Ми дуже багато говоримо про ментальне здоров’я, але тіло теж страждає доволі сильно. Зараз – це мої стопи, які не працюють нормально, я не можу стати на ноги достатньо впевнено, як це було раніше, адже перенапружені м’язи, я дуже сильно травмувалася, були блокади, уколи… І я собі подумала: «Нелю, а якщо просто спростити собі життя і реально зайнятися своїм фізичним відновленням?»

Це не щось суперглобальне. Але твоє тіло тобі сигналізує: звісно, ти можеш хотіти, мріяти, бажати, але якщо ноги не ходять, то далеко ти не заїдеш.

Тому в мене, мабуть, все дуже-дуже просто зараз – допрацювати грудень, піти в Новий рік і просто відпочити, відновити своє тіло як мінімум. А над ментальним відновленням я і так працюю з терапевтом.

– А раптом що, нам знайдеться місце на виноградниках Єгора. Це красива мрія.

– Насправді дуже красива. Так що я не проти (усміхається).

«Все дуже просто зараз – допрацювати грудень, піти в Новий рік і просто відпочити», – каже про свої плани Неля. Фото: надано Нелею Шовкопляс