Фото: надано Катериною Брайковською Підпишіться на нас в Google додати зараз
Голосом актриси Катерини Брайковської говорять Міа з “Ла-Ла-Ленд”, Рейвен із “Люди Ікс”, Джессі з “Історії іграшок”, Ґрейс із “Гри в хованки”, Крістін Палмер з “Доктора Стренджа”, Сідні Прескотт з “Крику”. І це ми ще не згадали всі ролі Марго Роббі від “Одного разу в… Голлівуді” до “Барбі”. Тому що саме Брайковська є офіційним українським голосом Марго Роббі, затвердженим Голлівудом. А також Єви Грін та Айли Фішер.
Крім того, Катерина Брайковська відома як режисерка дубляжу, тож з ким, як не з нею говорити про секрети українського озвучування голлівудських блокбастерів.
Кореспондентка Коротко про поговорила з Катериною про те, як створюється український дубляж, які є закулісні секрети, як зарубіжні кінокомпанії затверджують наші локалізовані жарти та як потрапити в цю професію і які для цього знадобляться вміння і, що не менш важливо, людські якості.
Дубляж потребує вміння миттєво розганяти себе на емоції й так само швидко гальмувати
– Катю, як ви в дубляжній історії вийшли на той левел, коли вам довіряють озвучку головних героїв і зірок першої величини? Бо знаю, що дубляжники – це закрита каста, туди важко потрапити.
– Я з категорії акторів, які потрапили в дубляж у сам розквіт індустрії. Я, Андрій Федінчик, Наташа Романько – ми всі прийшли туди, коли почався ліцензований кіношний дубляж. А що для цього треба? Та працювати добре треба і взагалі людиною бути хорошою, бо можна бути суперкрутим спеціалістом, але якщо ти людина не дуже, то не важливо, як класно ти працюєш.
І ще думаю, мені просто пощастило тоді потрапити одразу в пул всіх студій, які були. Сарафанне радіо спрацювало. Ти десь класно себе зарекомендував – і далі тебе вже почали радити як людину, яка працює швидко та адекватно. Так у моєму випадку було. Мене порадили спочатку на студію “Пілот”, далі на Le Doyen Studio. І вже далі я почала гасати по всіх студіях, складала графіки, намагалася працювати віддано.
– Ваш перший офіційний дубляж стався 20 років тому.
– Так, у 2006 році я отримала першу свою роль, причому одразу головну у фільмі “Мій домашній динозавр”. Та з моїм “щастям” він не вийшов у прокат, але тішить факт, що мій шлях у дубляжі почався одразу з головної ролі. Якось так мені пощастило. А в 2009-му у мене вже був перший фільм як у режисерки.
– Ви сказали, що для дубляжу потрібні гарні людські якості. Це тому, що цей процес – дуже камерна історія?
– Звичайно, ми в студії всі вимикаємо зоряну хворобу. Коли я йду на дубляж як акторка, я заходжу в студію і кажу: “Я пластилін в руках майстра, він робить зі мною, що хоче”. А якщо вже я розумію, що ми йдемо кудись зовсім не туди або всі заплутались, то можу запитати, але головне – слухати режисера, який зі мною, як з акторкою, працює.
Але не всі актори кіно і театру можуть писати дубляж. Є класні актори, які ніколи цього робити не будуть, і є навіть ті, які вважають, що це не творча робота, бо кіно та театр – це високе мистецтво, а дубляж – то не мистецтво взагалі.
– Та невже…
– Так. Насправді важко в процесі дубляжу скласти всі пазлики, з яких складається наша робота. Тобто одночасно слухати англійську, дивитися на ліпсинг, розуміти, який посил в сцені, тримати “фізику” в контролі, розуміти, де і які паузи треба зробити, яку емоцію розігнати дуже швидко – це насправді важко. Дубляж – це дуже швидка історія. Вона потребує вміння миттєво розганяти себе і так само швидко гальмувати після цього. Тобто тобі треба розігнати себе на емоції: істерику, сміх, крик, а потім треба зупинитися, опанувати себе і йти далі. І багатьом потрібна трохи довша часова дистанція.
– Тобто тут психофізика особлива потрібна.
– Психофізика і класна моторика. Тебе не змушують за секунду “встрибувати” в потрібну емоцію – режисери ж не звірі. Актора “накачують”, звичайно, і він може попросити декілька разів подивитися сцену, обговорити її, щоб себе розкрутити. Та є такі, що за секунду вмикають сльози чи істерику.
Хоча, знову ж таки, якщо це важка картина і у команди є можливість подивитися картину до запису, то у актора буде час “переспати” з отриманою інформацією, “виходити” її. Бо якщо там важкі емоції, то гвалтувати психіку людини – це така собі історія…
– Цікаво. Я, до речі, про ці стрибки в образ і назад ніколи не думала.
– Це емоційні гойдалки, на яких актор регулярно гойдається. Це складний робочий процес: стояти перед мікрофоном, ніби ноги прибиті цвяхами до полу, і при цьому бігти, дихати, кричати. Новачкам важко своє тіло в цей момент стримувати, і вони починають по студії гасати – і звукорежисер такий: “Стоп, це вже брак по звуку”.
Більшість вчиться поступово, та вчити їх не дуже беруться. Але є актори, які кайфові з погляду тембру та психофізики, які класні та глибокі, і там є що копати, і ти, як режисер, розумієш, що людина ще не набрала обертів, але вона точно тобі потрібна в професії. І тоді ти будеш її нянчити. Власне, так буває зі студентами. Коли ти бачиш потенціал, ти вкладаєшся насамперед для себе – заточуєш, допрацювуєш, і тоді у тебе виходить зірочка.
Жестикулювати актору дубляжу треба якомога стриманіше – щоб не було браку зі звуком. Фото надано Катериною Брайковською
Думаю, що у всіх режисерів є чорні списки
– Це ви вже говорите як режисер. Чи вам прийшлось на режисера вчитися спеціально, бо одна справа – дублювати ролі самому, а інша – ганяти всіх і збирати все до купи.
– Була така менеджерка кіно Катя Фуртас – вона вже пішла з кіноіндустрії і зараз працює в Лондоні. Але вона була першою, хто працював з “ворнерами” (кінокомпанія Warner Bros. – Авт.) і була куратором їхніх картин. Вона спостерігала за тим, як я працюю, як вмію тримати сюжет в голові, обговорювала зі мною процес, запитувала мою думку, а далі якось підійшла й запропонувала записати фільм як режисерці. Це був фільм “Парочка копів” з Брюсом Віллісом. На той момент я була наймолодшою серед колег.
Наступний проєкт мені запропонували лише через пів року, а потім ці фільми побачила директорка студії “Лє Доен” і запропонувала мені прийти до них режисером теж. Там запропонували не прокатне кіно, а фільм для Disney Channel, який тоді в Україну заходив, тому вони дуже суворо затверджували, хто буде писати і як все буде відбуватися. А там вже, як кажуть, процес пішов. Хоча за освітою я не режисерка.
– Думаю, що режисерів дубляжу в Києві не так і багато.
– Зараз їх більше, тому що Нетфлікс і стримінги збільшили кількість проєктів. Зʼявилося багато молодих режисерів, які спочатку писали серіали і тепер пишуть кіно. Але тоді нас на пальцях можна було перерахувати: Костянтин Лінартович, Оля Фокіна, Ганна Пащенко, Ваня Марченко, Алла Пасікова, Олег Головко, Георгій Гавриленко.
Мені дуже допомагав акторський досвід. Бо до того я чотири роки просиділа з багатьма акторами на різних студіях пліч-о-пліч, і вони до мене з повагою ставилися і я до них! Хоча не всі. На моєму першому фільмі були актори, які казали: “В сенсі, ти режисер?”. Я розумію, що для когось було несподіванкою, що я на іншому боці. Я з двох боків дивлюсь на процес і розумію, що людина у цей момент відчуває.
Люди творчі – вони такі: можемо погиркатися і слідом поплакати, а потім вибачитися, обійнятися й продовжити працювати.
У мене, та думаю, що у всіх режисерів, є чорні списки. Мій зовсім маленький, і дуже треба постаратися, аби туди потрапити, але потрапити реально. І якщо це хамство по відношенню до моєї команди, до своїх колег і до мене, то – до побачення! – розмови не буде.
Фанатів українського дубляжу в Україні ну дуже багато. Фото: Інстаграм Катерина Брайковська
Люблю, коли у актора якийсь “півень” в голосі проскочив – я все залишаю, бо в цьому вбачаю життя
– Щодо дублювання українською іноземних фільмів. Переклади у нас крутезні. Але цікаво, особливо в комедіях в перекладі зустрічається купа жартів, зрозумілих лише українцям. Як американські продюсери затверджують переклад, який не розуміють?
– Ви будете здивовані, але створюються цілі таблиці, в яких є перекладач з менеджером проєкту і пояснюють, що означає та чи інша фраза чи жарт. Це як пояснювати анекдот, але це працює. І якщо їм щось взагалі не зрозуміло, команда розписує, про що мова і чим наш жарт схожий на жарт в оригіналі. А в оригіналі бувають жарти, які здатна зрозуміти лише американська аудиторія. І тоді, ще до початку перекладу, команді дають завдання адаптувати конкретний момент під нашу аудиторію. Всі країни це роблять, бо інакше картина може не спрацювати зовсім.
Насправді затверджений текст – це не фінальна інстанція. Якщо ми розуміємо, що можемо щось додати, зробити смішніше або точніше, то робимо це прямо в студії. Остання інстанція – це процес запису. І часто під час роботи з акторами народжується якийсь класний жарт або якась фішечка. Я люблю, коли у актора якийсь “півень” в голосі проскочив, або хрипотця, або якась фізика прикольна – я все залишаю, бо в цьому вбачаю життя.
– Скільки по часу займає робота над дубляжем одного блокбастера?
– По-різному. Спочатку кастинг. Він може тривати десь місяць-півтора, ну бо мінімум троє акторів пробуються на одного персонажа, а може бути і 30 претендентів на роль. Паралельно в цей момент йде переклад, що займає до трьох тижнів. А сам запис може тривати від тижня до трьох. Тобто весь процес може тривати від трьох тижнів до двох місяців. От робота над фільмом “Аватар” тривала рівно два місяці. Але варто розуміти, що є картини, що легші в записі. І тоді це може тривати два-чотири тижні.
– Щодо молодих акторів, наскільки важко їм опинитись в пулі дубляжників?
– От ви сказали, що дубляжники – це закрита каста. Насправді тенденція така, що “молодняка” приходить до нас дуже багато. Це видно по останніх релізах. Хтось по сарафанному радіо до нас потрапляє, з якихось курсів прийшов, когось ти побачив у театрі.
Або як діти взагалі на запис попадають? Я можу кинути клич в інстаграмі, що шукаю дівчинку чи хлопчика 5 -7 років, і мені накидують в особисті якісь там віршики в дитячому виконанні. Далі кастинг, де я чую, що дитина обдарована, як вона вимовляє, в неї є акторський хист.
Ми не закрита каста, просто проблема в тому, що закріпитися в цій професії важко. Бо якщо ти одразу себе не зарекомендував, далі навряд чи ризикнуть викликати тебе ще раз та витрачати час.
Ну і друге: кількість акторів нині така, що навіть при нинішній великій хвилі пропозицій не вистачає на всіх матеріалу. І ще – війна йде повним ходом, тому хлопців мало, дівчат багато. І в профільних вузах зараз на курсах здебільшого дівчата, а роботи для такої кількості немає. І з усього цього народжується міф, що ми закрита каста.
І ще, мабуть, головний момент – це мейджори (головні голлівудські студії та їхні ексклюзивні представники в Україні. – Ред.). У мене наступний фільм – не можу сказати який – так там всі мають затверджені голоси. Там не буде жодного новачка.
І через це знову хейтери скажуть: “У вас одні й ті ж самі всюди”. Ні, це не у нас “ті ж самі”, а у Warner Bros., чи Pixar, чи у Sony. Ми отримуємо, наприклад, такі листи: “У вас у минулому фільмі такого-то актора робив той-то. Покличте його/її знову, бо ми знаємо, що він чи вона дублює конкретного актора/акторку.
На «Фанконі» актори та режисери розповідали зацікавленій публіці, як долучитися до команди акторів дубляжу. З Дмитром Гавриловим та Ольгою Модіною. Фото: Інстаграм Катерина Брайковська
Марго Роббі – перфекціоністка, і я така сама, тож мені з нею пощастило
– А які жанри в кіно ви любите більш за все? Бо у вас є комедії, горори, жахастики. Ви, наприклад, озвучували декілька серій “Крику”?
– Мені все одно, який жанр, бо як акторка – я все пишу із задоволенням. Кричати, сміятися, бігати, боятися – у мене немає обмежень якихось взагалі. А як режисер – я більш перебірлива. Якщо це хороше кіно, то там можна добряче подуркувати, творити щось та повитворяти.
Але все ж таки мені більш цікаве складне кіно, де є про що подумати. Я люблю багатошаровий пиріг в музиці і такий самий пиріг в кіно. Але при цьому я страшенно рада, що “Одіссею” Крістофера Нолана писала Аня Пащенко, і я можу цю картину просто прийти та подивитися, нічого не знаючи.
– От ви сказали “дуркувати”. Ви були режисеркою дубляжу супергеройського фільму DC – “Супергьорл” (фільм вийшов у прокат 2 липня. – Авт.). Там дубляж настільки смішний та живий, чутно, що ви гарно веселилися під час запису.
– Я люблю комікси DC. Тому у мене завжди під рукою величезна енциклопедія DC, в якій ми перевіряємо будь-які моменти нам незрозумілі: хто цей персонаж, чому він такий, яка це планета… Але актори до цього всесвіту по-різному ставляться: комусь це по кайфу, як от, наприклад, Лізі Зіновенко, яка дублювала “Супергьорл”, – вона любить комікси, збирає фігурки героїв. А є люди, яким всесвіт коміксів не цікавий. І це теж норм. Тоді режисер має актору розказати, що то за персонаж і чому він важливий.
На прем’єрі фільму «Супергьорл» – з Лізою Зимовенко (ліворуч), яка дублювала головну героїню. Фото: Інстаграм Катерина Брайковська
– Саме час поговорити про Марго Роббі. Ви є офіційним голосом декількох відомих актрис, але саме Марго рулить у цьому списку. Як ви до цього дійшли і чи багато у вас з Роббі спільного?
– Найсмішніше, що вперше я зіткнулася з Марго на фільмі “Фокус”, в якому я була режисеркою і у Марго ще не було затвердженого голосу, бо до цього вона з’явилася лише у фільмі “Вовк з Волл-стріт”, але там я не знаю, хто її писав.
І от зʼявився фільм “Фокус”, і всі говорять про нову акторку Марго Роббі і що “ворнери” роблять на неї ставку. І я дивлюсь на неї на екрані, і мені страшенно кортить себе спробувати, бо я розумію, що це мій психотип, моя психофізика. І Катя Фуртас, буду сто разів їй дякувати за це, каже мені: “Ну чого ти сидиш? Йди пробуйся”.
Вона підштовхнула мене під дупку, я записала пробу, і мене затвердили спочатку “ворнери”, а далі я стала офіційним голосом Марго Роббі. У цьому статусі я вже писала “Загін самогубців”. Після цього був фільм “Я, Тоня”. Я навіть у фільмі “Кролик Петрик” озвучувала кроличку Флопсі Реббіт (середня з сестер Петрика, оповідачка історії. – Авт.), тому що в оригіналі вона говорить голосом Марго.
– Мені здається, що це абсолютне потрапляння.
– Так, Марго – абсолютно моя акторка. Я розумію і відчуваю, що вона робить у кадрі. При цьому я постійно захоплююся, наскільки вона різна, талановита і красива. Вона страшний задрот в роботі. Мені дуже подобається, що на всіх своїх важливих кастах вона ризикує, дозволяючи собі висловити власну думку, яка дуже часто режисерів ставить в ступор. Але саме це і підкупає. І вона дуже швидко орієнтується, аналізує, сканує ситуацію і робить висновки. Тобто вона перфекціоністка на майданчику. І мені це дуже імпонує. Тож мені з Марго пощастило.
Переглянути цей допис в Instagram
– А який проєкт виявився для вас найскладнішим в дубляжі?
– Найскладнішим і найцікавішим, напевно, за всі 20 років моєї роботи був фільм “Наречена!” з Крістіаном Бейлом та Джессі Баклі. Чесно скажу, на “Наречену!” був дуже ризикований каст. Коли прийшов цей матеріал, я присіла на дупцю, бо акторська майстерність у Баклі позамежна. Вона мене просто злякала. Бо це психопатія якогось іншого рівня. І ми, коли писали каст із різними крутими акторками, у кожної було відчуття, що дотягнутись до Джессі ні в кого не вийшло. А коли Лондон затвердив на “Наречену!” мене, я злякалась, бо вперше за стільки років я зіштовхнулася зі складністю такого рівня.
Я сказала своїй команді, менеджеру і звукорежисеру, що цей виклик треба долати гуртом, бо одна я не зможу точно. Я буквально попросила про допомогу. Ми писали це дуже повільно. Господи, там у героїні такі крики, що звʼязки зривалися – у мене ледь пупок від напруги не розв’язався в тих важких сценах.
Ми писали окремо, коли вона – Іда, коли вона – Мері, тобто розділяли стани героїні по окремих змінах. Але це співпало з моїм депресивним станом, і це спрацювало класно, моя депресія лягла ідеально на те, що відбувалося в кадрі.
– Катю, ви така завжди усміхнена та радісна – і у вас депресія?
– Ну, слухайте, я хороша насправді акторка, вмію зробити так, що всі будуть думати, що у мене все добре. Але на “Наречену!” це правильно лягло. Мені шкода, що це кіно пройшло непоміченим – саме кіно, мова не про мою роботу. Вважаю, що це дуже стильна картина, ризикова, яскрава, радикально-революційно-жіночна. Подивимося, як її оцінять, коли будуть роздавати “Глобуси” і все інше.
– Ну, непоміченою не залишиться. Ті, кому було дано її оцінити, – оцінили, бо це діамант не на загал. До речі, таких фільмів у моєму списку декілька. У 2025 році вийшов фільм “Грішники” – як на мене, то був найкращий прокатний фільм року. Але у кого не запитаю, ніхто не дивився. А він зрештою 4 «Оскари» взяв і номінувався на 16 позицій!
– А ми так кайфанули, коли “Грішників” писали. Ми просто насолоджувалися. До речі, це одна з перших головних ролей Богдана Кріпака, який дублював Сема. І філігранна робота Дмитра Гаврилова, який дублював братів-близнюків… Ми шукали, як вони мають звучати, чим вони відрізняються. Нас запитували: чому двома різними акторами пишете? А ми відповіли, що це найкращий комплімент, бо це один і той самий актор, просто він зробив братів абсолютно різними. І тому “Грішники”, а ще “Міккі 17” – це, на мою думку, найкращі фільми щодо вайбу, стилю і всього, що там відбувалося. А у 2026 році – це “Наречена!”.
– Наостанок хочу запитати, чи вас не ображає той факт, що акторів дубляжу явно недооцінюють в кіноіндустрії? Зрозуміло, що саме дубляж “робить” кіно, та коли на премʼєрі глядачі виходять, кожен раз у залі залишається купка людей, які вперто перечікують титри. І я знаю, що це наші актори дубляжу, бо в останню секунду в титрах пробігають їхні імена. Чому це так?
– Насправді це сумна історія. От як приклад – французький дубляж. У французьких акторів, які дублюють все іноземне кіно, – повно фанатів. У принципі, їх розкручують всюди, а у нас от немає такої культури. А насправді за цей час з цих людей можна було зробити суперзірок. І тоді зірками б були не якісь там інстаграмні персонажі, які розпаковки роблять, а актор, який 20 років паралельно займається дубляжем, знімається в кіно і грає в театрі.
– Ну і, крім того, ви працюєте весь час в умовах підвищеної секретності, бо всі деталі свіжого фільму тримаються до прокату в таємниці.
– Так, ми всі підписуємо NDA. Всі бояться його порушити. Тобто не можна нічого розповідати в процесі, а все, що можна казати постфактум, треба затвердити. Років 10 тому було трохи легше. Були прокатники, які розуміли, що треба розкручувати акторів дубляжу, і давали нам якесь промо. А зараз, на жаль, все не так. Я цей момент пережила, бо я вже too old for this shit (сміється), та знаю, що багатьох це засмучує, бо це великий пласт роботи, і всі, хто кажуть, що це легко, повірте, стають до мікрофону і розуміють, що ні, геть не легко.
Ми “лупаємо цю скалу” 20 років – цього року у українського дубляжу – свято, кругла дата. Ми в часі відштовхуємося від дубляжу мультфільму “Тачки”, який вийшов у 2006 році. За цей час виросли покоління крутих дубляжників, є купа прикладів крутої перекладацької, режисерської, менеджерської роботи. Ну, блін, наші дівчата-менеджери, вони ж просто живуть цим. От я вам серйозно кажу, це найбільші маніяки, яких я знаю. Тому шкода, що це трохи недооцінена галузь, але вже як є.
Катерина Брайковська – режисерка дубляжу в «Грішниках». Фото надано Катериною Брайковською
В тему
У «Кіллхаусі» зіграла співробітницю СБУ
У «Кіллхаусі» Катерина зіграла співробітницю СБУ. Фото надано Катериною Брайковською
– Ви ж за освітою акторка, а вас занесло в дубляж. Чому ви не стали робити кінокарʼєру?
– Коли я почала зніматися, то несподівано пішов великий об’єм дубляжної роботи. І мені прийшлося вибирати між періодичними зніманнями та стабільними умовами роботи. Ну і дубляж мені на той момент був цікавішим.
Але я періодично виходжу на знімальний майданчик. У мене був насичений період знімання у декількох великих серіалах, таких як “Колір пристрасті”, “Колір помсти” та “Дієта № 0”. Це був класний матеріал, і режисери були круті. Останній фільм, де я знімалася, був “Кіллхаус” (2026).
У мене епізод, де я граю представницю СБУ, яка сидить у кімнаті переговорів та вирішує долю операції. До речі, тонування та дубляж для “Кіллхауса” робила творча команда студії #скороукіно. І це три місяці життя в такому щільному графіку, що коли ми вийшли у квітні на вулицю, то здивувалися, що вже весна. Ми намагалися максимально пропрацювати діалоги та підібрати голоси для військових, які в кадрі. Плюс актори Денис Капустін та Сергій Сміян, які у фільмі грали головні ролі, служать – і ми чекали, коли хлопці зможуть з передової приїхати до нас на студію.
Насправді це перший фільм такої якості. Я дякую режисеру Любомиру Левицькому та всій команді. Адже кіно вийшло якісне, масштабне і дуже важливе.