Згадайте, як у дитинстві, погрожуючи перед носом ртутним градусником, батьки лякали нас небезпекою, яку таїть у собі цей предмет. А потім, як ні в чому не бувало, засовували його нам під пахву, щоб виміряти температуру! Якась неоднозначна ситуація, чи не правда, інформує Ukr.Media.
Але почну, як і належить, з самого початку. Отже, ртуть або якщо латиною, Hydrargyrum є елементом шостого періоду періодичної системи елементів Менделєєва. Атомний номер ртуті в таблиці — 80, а належить вона до підгрупи цинку.
Хоча багато хто називає ртуть металом, це не зовсім так. Ртуть — це перехідний метал, який за кімнатної температури являє собою важку рідину сріблясто-білого кольору з надзвичайно отруйними парами.
Незважаючи на те, що чисто візуально ртуть виглядає цілком безпечною і навіть красивою (згадайте сріблясті кульки з розбитого градусника), це враження помилкове. Насправді ж ртуть виділяє отруйні пари, які при потраплянні в організм призводять не лише до ураження легень, але й до інших, більш серйозних і часто незворотних наслідків.
Особливо небезпечна вона на стадії внутрішньоутробного розвитку. Так-так, ртуть здатна проникати навіть через плаценту! Саме тому на думку Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) ртуть входить до десятки основних речовин, які становлять найбільшу загрозу для здоров'я людини.
У 1956 році кілька жителів японського міста Мінамата захворіли на дивну хворобу. Вона проявлялася у вигляді порушень моторики і тактильних відчуттів; у хворих спостерігалося погіршення зору і слуху, мова ставала нечіткою, а іноді доходило і до паралічу.
Як згодом з'ясувалося, причиною виникнення цього дивного недугу був скид у місцеву затоку відходів, у яких містилася ртуть. Мікроорганізми, що живуть у воді, переробляли ртуть і перетворювали її на метилртуть — найнебезпечнішу речовину для центральної нервової системи людини. Ну а потім метилртуть потрапляла в рибу, яку, власне, і їли люди, що проживали поряд із затокою.
Події в японському місті стали відправною точкою в процесі поступового скорочення використання ртуті в усьому світі. А найважливішим кроком стало підписання 10 жовтня 2013 року в японському місті Кумамото під егідою ООН Мінаматської конвенції про ртуть. Цю угоду, названу на честь трагічних подій у Мінаматі, підписали представники 128 країн світу.
Жахливо все це. Я зараз про руйнівну дію ртуті, звісно. А адже раніше нею навіть лікувалися! Так, ще кілька століть тому, випити склянку ртуті заради здоров'я було цілком собі нормальним явищем. Вважалося, що важка рідина проштовхне все зайве і розправить кишки.
А аж до 1967 року в СРСР і до кінця 1970-х років у США ртуть активно застосовувалася для лікування сифілісу, оскільки дане захворювання мало високу стійкість до інших препаратів. Правда, після такого лікування у людей випадало волосся і порушувалися інші функції організму, але зате від сифілісу не залишалося й сліду. Ну а про зубні пломби, до складу яких входила ртуть, я взагалі мовчу.
Зараз, звісно, нічого подібного немає, оскільки весь цивілізований світ знає, наскільки небезпечна ртуть. Тому в медицині її використання обмежується градусниками (і то в небагатьох країнах) і як консервант для деяких вакцин, але в мінімальних дозах.
Інша справа промисловість — тут ртуть застосовується в багатьох галузях, хоча деякі з них вже значно скорочені або заборонені. Так, наприклад, ртуть використовують у високоточних термометрах через її широкий діапазон робочих температур. Або ж при виробництві люмінесцентних ламп. Ртутні пари, якими заповнюються лампи, світяться в тліючому розряді, випромінюючи багато ультрафіолетового світла. Щоб світло стало видимим, зсередини лампу покривають люмінофором, без якого лампа буде джерелом жорсткого ультрафіолетового випромінювання.
Ртуть також застосовується в деяких частинах електросхем з високою середньою силою струму (сотні ампер), в датчиках положення, в деяких хімічних джерелах струму і навіть як робоче тіло деяких гідродинамічних підшипників, що працюють під великим навантаженням.
Деякий час тому ртуть входила до складу фарби, якою покривають підводну частину кораблів, щоб уникнути її обростання. А до середини 20 століття ртуть активно застосовувалася в манометрах, барометрах та інших погодних приладах. Звідси, власне, і пішла традиція вимірювати тиск у міліметрах ртутного стовпчика.
Зараз, звісно, ситуація склалася дещо інакше — особливо після підписання Мінаматської конвенції. І ртуті намагаються знаходити аналоги, щоб скоротити її використання до мінімуму, а то й зовсім відмовитися.
Джерело: ukr.media