Діти справді проводять більше часу за ґаджетами влітку. А справжнім викликом для батьків є пошук балансу між екранним часом та офлайн-активністю. Так вважає Майкл Річ, педіатр та директор Лабораторії цифрового здоров’я Бостонської дитячої лікарні. Ми вибрали та переклали найцікавіше з його оригінального інтерв’ю.
Майкл Річ
Плануйте час поза екраном
Проблема з екранним часом полягає не в тому, що він є токсичним. А у тому, що він витісняє щось інше. І якщо він витісняє більш позитивний досвід, то варто замислитися над цим і зробити свій вибір. А ще проблема в тому, що ми використовуємо ґаджети у такий спосіб, що вони стають поведінкою за замовчуванням.
То чи варто обмежувати екранний час? Я думаю, що сучасне використання екранів унеможливлює навіть вимірювання часу, проведеного за ними. Обмеження екранного часу, які були встановлені ще за часів телебачення — від однієї до двох годин на день — стосувалися періоду, коли телебачення починалося в одній точці, а закінчувалося в іншій. Зараз діти живуть у безперервному цифровому середовищі. Отже, екранний час неможливо виміряти, тому його обмеження — це застаріла концепція.
Велика проблема з ґаджетами полягає в тому, що багато інтерактивних медіа, ігор, сайтів розроблені так, що ви втрачаєте відчуття часу і потрапляєте у стан потоку. Тому замість стандартного обмеження екранного часу, краще його планувати. Ми повинні будувати наші дні більш продумано, структуровано. І включати в них екранний і позаекранний час.
Але зараз ми повинні робити це більш планомірно і цілеспрямовано. Є багато літніх таборів для дітей, де заборонено користуватися електронікою. Сім’ї можуть піти в похід або ж вирушити у подорож у місця, що повністю відімкнені від електромережі.
Будьте присутніми
Більшість із нас використовує екрани бездумно — ми можемо просто рефлекторно перевіряти електронну пошту. Тож варто бути уважними: використовувати ґаджети для корисних завдань і вимикати, коли вони виконані. А також тримати баланс у тому, що ми робимо протягом дня.
Один із найкращих способів обмежити екранний час дітей — це подавати їм хороший приклад. Моя порада для батьків — будьте присутніми. Якщо ви втупилися у свій смартфон, ваша дитина не отримує тієї уваги, якої б їй хотілося.
Цікаво, що одне з підривних запитань, яке я ставлю своїм пацієнтам, коли їхні батьки виходять з кімнати: «Що ваші батьки могли б зробити краще?». І майже завжди перше, що вони кажуть: «Приділяти мені більше уваги».
Батьки підлітків часто кажуть: «Він/вона ніколи не розмовляє. Він/вона похмурий/а, замкнутий/а. Не хоче знати, що я роблю, не хоче зі мною розмовляти». Насправді діти хочуть проводити час зі своїми батьками, але вони звикли до того, що їх немає поруч.
Дозвольте дітям нудьгувати
Я вважаю, що дуже важливо, особливо влітку — нудьгувати. Ми повинні повернути нудьгу. Зараз ми живемо в суспільстві, пронизаному технологіями, що дозволяє нам ніколи не нудьгувати. Ми не можемо зайти в ліфт, не витягнувши телефон. Не підіймаємо очей на інших людей на вулиці чи на світ.
Варто пам’ятати, що нудьга — це не так вже й погано. Насправді вона спонукає до розвитку творчості та уяви. І не лише тому, що в ній є вільний простір, а тому, що вона трохи незатишна, і нам потрібно її чимось заповнити.
Коли ви востаннє бачили дитину, яка лежить на спині в траві й уявляє фігури з хмар? Раніше це відбувалося постійно, а зараз цього немає. І я думаю, що ми втрачаємо зв’язок зі світом природи, одне з одним і з нашим внутрішнім «я». А з ним ми можемо мислити по-новому, замість того, щоб перемикати свою увагу на меми, новини чи TikTok.
Я думаю, що ми повинні дивитися на нудьгу не як на щось, чого треба уникати, а як на можливість. Подумайте про наше доросле життя. Ми намагаємося встигнути зробити все, що хочемо, і що нам потрібно. Управління часом стає величезною проблемою.
Якою розкішшю було б нудьгувати та мати можливість вільно думати про щось. Тож замість того, щоб шукати способи уникнути нудьги, замисліться над тим, що ви можете зробити з усім тим часом і увагою, які є у вашому розпорядженні.
Не залишайте підлітків офлайн на самоті
Цікаво, що коли діти відриваються від телефонів, то відчувають полегшення. Вони почуваються краще, відчувають себе в більшій гармонії з собою.
Але підлітки повинні робити це разом з іншими, зі своїми однолітками. Нам варто пам’ятати, що вони перебувають на такому етапі життя, коли віддаляються від батьків та наближаються до однолітків. Тому одна з речей, про яку ми говоримо з дорослими щодо телефонів — це FOMO (fear of missing out), страх щось пропустити.
Діти, особливо підлітки, на додачу до цього мають те, що я називаю FOBLO (fear of being left out) — страх бути залишеним. Вони бояться, що якщо не будуть залучені до постійної текстової балаканини, то інші люди будуть сумніватися у якості їхніх стосунків. Тому я вважаю, що важливо залучати й інших дітей до альтернативних видів діяльності.
Ще одна з речей, яку потрібно зробити батькам, — це менше опікати своїх дітей у фізичному світі та дозволити їм трохи поблукати. Вони не навчаться орієнтуватися у зовнішньому світі, якщо не матимуть можливості пробувати і помилятися. Ми повинні трохи відійти з підлітками від принципу «Я буду весь час з тобою та буду постійно за тобою спостерігати». А це поширюється і на телефон. Краще дозвольте їм знайти свій шлях, робити власні помилки і вчитися на них.
Правило трьох «М» для батьків у цифровому просторі
Моделювання поведінки
Поводьтеся з ґаджетами так, як ви хочете, щоб це робили ваші діти. Коли ми приходимо додому, то повинні відкласти свої пристрої і зосередитися на дітях. По-справжньому подивитися на них, послухати їх, помовчати з ними, але не відволікатися на наші телефони.
Діти не будуть такого віку, як зараз, вічно. Вони постійно змінюються на наших очах. Тож ми повинні цінувати час, проведений з ними. І, роблячи це, ми моделюємо для них, як цінувати час з нами.
Менторство
Навчайте дитину користуватися кожним пристроєм, платформою, застосунком. Порівняймо це з тим, як би ми вчили дітей керувати автомобілем. Ми б не кидали їм ключі і не казали: «Поїхали», як це робимо з ґаджетами.
Ми також не казали б: «Не в’їжджай у це дерево. Не переїжджай людей». Адже важливо, щоб діти опанували нове середовище, навіть якщо ми сидимо поруч. І це також найкращий спосіб познайомити їх з використанням смартфонів і соціальних мереж.
Чому я використовую слово «менторство»? Причина в тому, що ментори вчаться так само багато від підопічних, як і підопічні вчаться від них. І я думаю, що проблема батьків полягає в тому, що вони відчувають, що діти набагато краще розбираються в технологіях, ніж вони, що їм нічого запропонувати. І батькам незручно не бути експертами у чомусь.
Але це навчання у дитини показує, що батьки поважають і люблять її, хочуть знати, чим вона займається. Важливо не зупиняти дитину, не соромити, не докоряти, а ділитися з нею. І це дозволяє батькам виховувати дітей у цифровому просторі.
Моніторинг
Батьки часто відмовляються моніторити, чим займається їхня дитина, кажуть: «У мене немає часу стежити за тим, куди вона ходить і що робить. Вона весь час у смартфоні.»
А діти не хочуть, щоб мама чи тато щось знали, тому що їхнє уявлення про приватність у підлітковому віці полягає в тому, що батьки не повинні бачити щось особисте.
Але діти абсолютно не зважають на решту світу, який може це бачити. І я зазвичай кажу їм, щоб вони дотримувалися бабусиного правила: не публікуйте в інтернеті нічого, що не хочете, щоб бабуся побачила. Бо наші стосунки з бабусями і дідусями відрізняються від стосунків з батьками. Ми хочемо, щоб вони нас любили і поважали.
Тож як ми це робимо на практиці? Варто мати логіни та паролі наших дітей, щоб ми могли контролювати їх у будь-який час. Але не робити цього постійно. Це працює на кшталт вибіркового тестування на наркотики на робочому місці. І саме тому, що батьки можуть одного разу перевірити, діти поводяться онлайн по-іншому.
Коли купувати дітям телефони
Цей час визначається не стільки віком, скільки моментом, коли дитині потрібен цей пристрій. І коли вона здатна відповідально з ним поводитися і з повагою ставитися до себе й інших. Одна з речей, яку я хочу сказати батькам: якщо ви не готові відкрито говорити зі своєю дитиною про порнографію, не купуйте їй смартфон, тому що він знаходиться на відстані одного кліку від цього контенту.
Я думаю, що ми повинні бути дуже відвертими, коли діти просять телефон, запитати їх: «Навіщо він тобі?». «Тому що у всіх інших він є» — це не про використання його як інструмент. Це використання смартфона як символу статусу або способу не відставати від інших.
Тому важливо поговорити з дітьми про те, для чого вони можуть використовувати телефон, а для чого ні. І перш ніж діти отримають пристрій, визначте разом з ними, якими будуть наслідки порушення правил використання смартфона.
Якщо ви впевнені, що ваша дитина може використовувати ґаджет здоровим і розумним способом, тоді сідайте і розмовляйте з нею про це.
Смартфони та тривожність і депресія
Піклуючись про дітей і підлітків eже понад 30 років, я скажу, що тривога і депресія є частиною перехідного віку. І смартфони не є їхньою причиною.
Насправді нормальний емоційний стан підліткового віку був би чимось патологічним на інших етапах життя. Їхнє «Я тебе люблю — я тебе ненавиджу» — це частина того, як підлітки з’ясовують, як утвердити свою індивідуальність і функціонувати в суспільстві.
Я також вважаю, що дуже небезпечно вказувати на соціальні мережі та смартфони як причину психологічних проблем. Це перекладання відповідальності.
Не ґаджети роблять з нами щось погане. А те, як ми використовуємо соціальні мережі й телефони, призводить до того, що деякі з нас потрапляють у біду. Тому я вважаю, що дуже важливо бути уважними до цього й усвідомлювати, як ми користуємося смартфонами.
Якщо ви забороните соціальні мережі та смартфони, тривога, депресія та самотність у підлітків нікуди не зникнуть.
«Червоні прапорці» для батьків
Я бачив, як діти потрапляють у «кролячу нору» соціальних мереж, ігор чи будь-чого іншого в інтернеті. Це цифрова залежність. Ось які є тривожні ознаки того, що дитина її має.
🚩 Дитина більше зосереджена на своєму телефоні, ніж на батьках. Наприклад, вона перестає надавати пріоритет таким речам, як сімейна вечеря. З нею доводиться сперечатися, щоб вона відірвалася від екрана.
🚩 Вона не спить до пізньої ночі або й до ранку. Або ж чекає, поки батьки заснуть, щоб зайти в інтернет.
🚩 Дитина віддаляється від сім’ї та друзів.
🚩 Вона гірше навчається у школі або справляється з іншою діяльністю (якою займається влітку, наприклад).
Важливо реагувати на найперші ознаки цифрової залежності дітей. Адже чим глибше вони занурюються в це, тим важче їх звідти витягнути.
Замість висновку
Я думаю, що в літі немає нічого особливого, окрім більшої кількості вільного часу. І тому багато з цих стратегій ми повинні застосовувати в будь-яку пору року. Ми повинні шукати іншу поведінку, ніж за будь-якої ситуації брати до рук телефон. Варто бути трохи більш вдумливими та креативними.
Думаю, батьки повинні дивитися на ґаджети як на потужні інструменти. Чи допомагають вони нам усім, а особливо нашим дітям, бути розумнішими, здоровішими, добрішими одне до одного? А якщо ні, то знайдімо способи уникнути цього. Тому що в підсумку ми хочемо, щоб наші діти виросли щасливими та продуктивними.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media