Фото до статті
- Автор
- Дарина Головань
- 24 лютого, 14:29
- 16173
Данило, Софія, Захар та Дарина — підлітки, які змалечку знайомі з війною. Вони покидали свої домівки через окупацію, бачили бойові літаки й танки, виїжджали за кордон та поверталися в Україну. Це діти, які стали дорослішими — і вже зараз розмірковують над тим, як відновлюватимуть міста, розвиватимуть економіку та створюватимуть безбар’єрний простір після завершення війни.
Данило Бодня, 17 років
Я родом з Донецька, де прожив із родиною до 2014 року. Після захоплення міста ми мусили перебратися до Києва. Зараз я учень 11 класу ліцею «Наукова зміна» в столиці. Мої найбільші інтереси — це міста, планування міст та урбаністика. Бачу себе в майбутньому людиною, яка працюватиме над розвитком та відбудовою українських міст.
У 2014 році мені було лише п’ять, тому найтяжчі події мене оминули. Коли переїхали до Києва, я сумував за Донецьком, але досить швидко пристосувався: відвідував дитячий садок, через рік пішов у перший клас, одразу знайшов друзів.
Незважаючи на переїзд, наша родина ще тривалий час перебувала в донецькому культурному просторі — ми ідентифікували себе з цим містом і плекали надію, що колись повернемося. Але з роками ця надія поступово згасала.
У нас залишилася дача неподалік Маріуполя, де ми всією родиною проводили майже кожне літо — усі три місяці. Це одна з найбільших цінностей, яку відібрала в мене повномасштабна війна. Це було особливе місце для нашої родини.
У мене є дві старші сестри. Одна з них ще до повномасштабного вторгнення переїхала до Німеччини, мешкала й працювала в Берліні. Від початку великої війни я разом з іншою сестрою вирушив до неї, і там ми провели перший рік.
Я не зміг повністю адаптуватися до того суспільства — частково через мовний бар’єр, але також через відмінності в менталітеті. Повернувшись, незважаючи на війну та постійні тривоги, я відчув, що перебуваю на своєму місці — серед друзів. Тут я розумію, чим хочу займатися в житті.
Що дорослі не усвідомлюють про війну так, як ти?
Моє покоління ще тривалий час відчуватиме наслідки війни вже в дорослому віці. Я не знаю, якими саме вони будуть, але війна безсумнівно залишила відбиток на нашій психіці.
Фактично я прожив без війни лише перші п’ять років свого життя
У 2014-му вона розпочалася — і відтоді понад дві третини свого життя я провів у різних умовах війни. Це настільки стало частиною фону, що одного разу я спіймав себе на думці: мені важко уявити реальність без війни.
З яким кольором і звуком у тебе асоціюється війна?
Це звук повітряної тривоги, адже ми чуємо його майже щоночі. Коли я вимовляю слово «війна», мені насамперед спадає на думку сірий колір. Я думаю про військових, які змушені перебувати в жахливих умовах на передовій.
Яку «дорослу» думку ти усвідомив 24 лютого 2022 року?
Життя в Берліні вплинуло на моє сприйняття України та Європи.
У мене зникло відчуття меншовартості
Гадаю, якщо запитати будь-якого українця за кордоном про його враження від Європи, багато хто згадає речі, які в Україні реалізовані краще. З іншого боку, я зрозумів, що і в нас є можливості для покращення.
Я побачив потенціал і силу України. Відтоді чекаю, коли завершиться війна, і всі ті можливості почнуть втілюватися в життя. Адже Україна справді має великий потенціал, і я хотів би долучитися до його реалізації.
Також я відчув важливість національної ідентичності та мови: раніше часто можна було почути, що немає різниці, якою мовою говорити, в якій країні жити й до якої національності належати. Насправді ця різниця існує — і після повномасштабного вторгнення я усвідомив її дуже чітко.
Що ти зробиш у перший день після війни?
Я був би щасливий, але це щастя було б затьмарене усвідомленням величезної ціни, яку ми заплатили. Це буде полегшення з присмаком трагедії та катастрофи.
Найімовірніше, ми б зібралися всією родиною та згадували б усе, що пройшли за ці роки — від самого початку й до цього моменту. У перший день це було б непросто організувати, адже моя сестра живе за кордоном. Але я б дуже хотів, щоб вона прилетіла до нас — літаком до аеропорту «Бориспіль».
Для мене цивільні літаки в небі — це символ мирного життя
Що дорослі мають зробити для країни після завершення війни?
Не втратити дух єдності. Звісно, зараз він уже не такий сильний, як на початку повномасштабного вторгнення.
Також не пропустити можливості для відновлення та розвитку економіки. Бо якби війна закінчилася просто зараз, моє покоління ще не змогло б повною мірою долучитися до цього процесу.
Що б ти хотів зробити для країни після завершення війни?
Я хотів би стати фахівцем у галузі урбаністики, адже це безпосередньо пов’язано з відбудовою — зокрема, з відновленням зруйнованих міст Донбасу, які мені не байдужі. Я прагну бути причетним до цього — розвивати українські міста, щоб вони ставали європейськими та зручними для життя.
Софія Фурнік, 15 років
Я мешкаю в Бучі та навчаюся в Бучанському ліцеї №9. У мене добре виходить математика, тому хочу розвиватися в сфері економіки або маркетингу.
Війна застала мене тут, у Бучі. Я почула перший вибух над Гостомельським аеродромом, але не надала цьому значення й просто лягла спати далі.
О шостій ранку мене будить мама і каже: «Соню, ти сьогодні до школи не йдеш. Одягайся — спортивний костюм і ніякого сніданку». Я взагалі не розумію, що відбувається. Чує другий вибух. Запитую: «Мамо, що коїться?» А вона відповідає: «Війна почалася, у нас літають вертольоти, висаджується десант, і треба йти в підвал».
Я чую ще один вибух і бачу, як пролітає вертоліт, який я вперше бачила в житті. Ми з мамою та братом сиділи в підвалі, а тато поїхав заправити авто на АЗС, де були величезні черги.
Усі діти, які не жили на окупованих територіях і застали війну вже під час повномасштабного вторгнення, в одну мить стали набагато дорослішими. У декого рідні з перших днів пішли захищати країну.
Дуже змінилося відчуття стабільності та контролю над життям. Ти мусиш бути готовим у будь-який момент зірватися й кудись їхати — навіть якщо не знаєш, куди
Що дорослі не усвідомлюють про війну так, як ти?
Після початку війни мої батьки швидко навчилися адаптуватися до будь-яких обставин і можуть спокійно перебувати поза домом певний час. А я тоді втрачаю відчуття, що все буде гаразд.
Не можу довго бути далеко від дому. У мене є відчуття: якщо я вдома — все плюс-мінус стабільно
З яким кольором і звуком у тебе асоціюється війна?
Коли ми вийшли з підвалу, щоб забрати деякі речі, я почула звук винищувача. Він летів просто над будинком. З його масивного корпусу було видно велику червону радянську п’ятикутну зірку. Він був чорно-зеленого кольору. Винищувач пролітав так низько, що чіпляв балкони сусідніх будинків і прямував до Гостомельського аеродрому. Звук і колір цього винищувача — основне відчуття війни для мене.
Яку «дорослу» думку ти усвідомила 24 лютого 2022 року?
Нам пощастило виїхати трохи раніше, ніж багатьом моїм знайомим, які скористалися гуманітарними конвоями. Ми виїхали лише з двома валізами та, на жаль, залишили всіх домашніх улюбленців.
Але тоді я усвідомила: життя важливіше за дім та все, що ти маєш. Найголовніше — щоб сім’я була живою та здоровою, щоб ми змогли вибратися.
Що ти зробиш у перший день після війни?
Я зберу всіх родичів, усіх, хто залишився живим, і всіх, хто зараз на фронті — сподіваюся, що вони всі повернуться — та друзів, які зараз за кордоном. Це буде тепле сімейне застілля.
Після війни поїдемо кудись разом із батьками Україною. Звісно, Європа — це чудово, але коли ми з батьками були у Львові, я зрозуміла, що в нас також є багато цікавого. Також я дуже хотіла б відвідати Харків, коли там усе буде добре.
Що дорослі мають зробити для країни після завершення війни?
Подолати корупцію, усунути всіх «небажаних» осіб з влади. У цьому може брати участь і молодь, але більше залежить від тих, кому вже 18, бо вони мають більше права голосу.
Що б ти хотіла зробити для країни після завершення війни?
Я хотіла б займатися розвитком освіти. Як старшокласниця, я бачу проблеми українських закладів вищої освіти. Також підтримувати активну молодь, яка справді прагне щось змінювати, має ідеї і їй байдуже на вік. Зараз такої підтримки не вистачає, особливо порівняно з європейськими країнами.
Крім того, на мою думку, після війни дуже важливий розвиток економіки. Можна залучати закордонні проєкти, налагоджувати міжнародну співпрацю, адже люди вже не боятимуться приїжджати до України.
Я хочу висвітлювати російські злочини, скоєні в різних містах — не всі журналісти ще дісталися до Харкова, Запоріжжя, Нікополя, де люди постійно перебувають під обстрілами. Також ми досі не знаємо повною мірою, що сталося на правому березі Херсонщини.
Крім того, я б працювала з військовими, які повернулися. Мій прадід усе життя страждав від спогадів про Другу світову. Тому важливо надати ветеранам належну психологічну підтримку, щоб у нас було здорове суспільство.
Наша країна завжди буде форпостом між цивілізованим світом і тим, що буде ізольованим [має на увазі Росію]
Також у нас дуже багато людей з ампутованими кінцівками. Усі міста мають бути безбар’єрними, бо в кожному знайдеться з десяток людей з ампутованими кінцівками. Вони мають бути обладнані шрифтом Брайля, тактильними доріжками, щоб люди з пораненнями могли комфортно пересуватися. Ветеранів та людей з інвалідністю слід поважати. Якщо цього не буде, суспільство не зможе адаптуватися в післявоєнний період.
Захар Маляр, 18 років
Я народився в Луцьку і зараз тут живу. Навчаюся у Волинському фаховому коледжі НУХТ [харчові технології]. Хотів би працювати у державному секторі, обіймати посаду, де можна впливати на проблеми молоді та допомагати їм у житті.
Повномасштабна війна застала мене у віці 15 років. Ніхто тоді не думав, що вона справді буде. Проте я завжди казав: якщо всі говорять, що щось станеться, значить, так і буде.
Було приємно бачити, що всі українці тоді об’єдналися. Так само мої родичі та знайомі. У мене багато друзів, які одразу виїхали з України, але не всі. Мене дуже надихає, що на четвертий рік війни багато людей продовжують мешкати в Україні.
Раніше багато українців перекладали відповідальність на вищі інстанції
Однак навіть такі організації, як ООН чи НАТО, недостатньо “впрягалися” за нас. Зараз я дуже радий, що більшість людей вкладаються в розвиток нашої країни, а більшість країн Європи дивляться на себе, а не на “омріяну” ООН.
Що дорослі не усвідомлюють про війну так, як ти?
Дорослі не розуміють, що всі по-різному переживають війну. На різних тренінгах я спілкувався зі старшим поколінням, і вони вважають, що ми не будемо відпочивати після повномасштабної війни й повинні постійно “пахати”. Однак нам потрібен відпочинок, бо наша юність припала на роки війни.
Також не завжди розуміють, як підлітків краще підтримувати, наприклад, не всі визнають, що може знадобитися психологічна допомога.
З яким кольором і звуком у тебе асоціюється війна?
У мене війна асоціюється з чорним кольором та звуком пожеж і вогню. Майже щодня з’являються нові фотографії терактів, скоєних Росією, і це просто жахливо. Я теж постійно викладаю собі ці фото на сторінку.
Яку «дорослу» думку ти усвідомив 24 лютого 2022 року?
У нас завжди є ми
На третій день масштабної війни ми з братом і друзями пішли допомагати будувати блокпости. Було приємно робити це разом. Нам привозили гуманітарну допомогу, і ми тоді розуміли, що ми не самі. І робимо це не для влади, а тому, що усвідомлюємо: це справді потрібно. На щастя, нападу на наше місто не було.
Що ти зробиш у перший день після війни?
Я б обдзвонив усіх своїх друзів і хотів би їх зібрати, щоб відсвяткувати.
У мене з програми із залучення молоді до відновлення України в Баштанці залишилася банка з прапором, де зазначено, що коли закінчиться війна, її потрібно буде відкрити. Я сподіваюся, що це станеться якомога швидше, і кожен відкриє свою банку.
Що дорослі мають зробити для країни після завершення війни?
Дорослі мають підтримувати нинішню молодь у реалізації їхніх проєктів. Молодь зараз реалізує дуже багато різних ініціатив. Участь у проєктах надихнула мене надалі піти в держсектор, щоб допомагати молоді втілювати їхні проєкти.
Дарина Рябоконь, 16 років
Я народилася в Бородянці і зараз тут живу. Навчаюся в Литовсько-українському ліцеї №1. Мрію стати лікаркою, бо мене завжди приваблювала медицина та наука.
Війна застала мене в Бородянці. Я мала йти до школи, але мене розбудила мама й повідомила, що школи не буде — розпочався воєнний стан. Тоді ніхто не думав, що війна дійде до Бородянки. Про це місто майже ніхто не знав, хіба що те, що воно розташоване десь біля Києва. У нашому шкільному чаті почали писати, що розпочалася війна. З 26 лютого центральною вулицею Бородянки вже рухалася перша колона танків. Найбільше я запам’ятала, як ми сиділи в підвалі.
З початку повномасштабної війни я почала більше цінувати кожен день та кожну мить.
Стала цінувати людей, бо вже наступного дня могла побачити, як вони лежать на землі
Що дорослі не усвідомлюють про війну так, як ти?
Війна забирає мій час і моє життя.
Нам практично ніде гуляти — лише парк. У вересні 2025 року ми взяли колонки, пішли в парк і ввімкнули музику. Після цього вечора місцеві почали надсилати погрози, вимагаючи нас розстріляти чи відправити в окопи. Вони не розуміють.
Ми просто намагаємося жити, адже сьогодні ми можемо танцювати, а завтра нас, можливо, не буде
Вже триває четвертий рік повномасштабної війни, і незрозуміло, скільки ще вона триватиме. У свої 30 років я вже не зможу так танцювати чи ходити на прогулянки. А люди в такому віці завжди відвідували танці чи дискотеки, а в нас це просто забирає війна.
Також війна впливає на наше навчання. Ми так і не встигли засвоїти весь матеріал, який буде необхідний для НМТ [Національний мультипредметний тест — іспит для вступу на бакалаврат].
З яким кольором і звуком у тебе асоціюється війна?
У мене війна асоціюється з червоним кольором і звуком сирен. Червоний — тому що дуже багато крові та вбивств людей. А зі звуком тривоги ми живемо постійно.
Яку «дорослу» думку ти усвідомила 24 лютого 2022 року?
Я зрозуміла фразу: «Все буде добре, аби тільки не було війни». Можна змиритися з чим завгодно, але не з війною.
Що ти зробиш у перший день після війни?
Гадаю, ми всі будемо святкувати. Усі вийдуть на вулиці, зустрічатимуть своїх батьків, братів, які зараз воюють. Сподіваюся, більшість повернеться додому.
Що дорослі мають зробити для країни після завершення війни?
Дорослі мають почати жити більш дружньо, ніж зараз. Почати все з нуля — можливо, тоді щось зміниться. І не допустити повторення війни — тобто знищити Росію.
Що б ти хотіла зробити для країни після завершення війни?
Після війни я б створила більше реабілітаційних центрів для військових, для людей, які пережили психологічні травми, і для матерів чи дружин, які чекали на своїх рідних, але вони не повернулися.
Дякуємо за допомогу у пошуку героїв для матеріалу урбан-руху «У міста є Я» та Aspen Kyiv Challenge.