Фото до статті
- Автор
- Ніка Пономаренко
- 15 листопада 2024, 17:31
- 39805
Фото з Новосільської спецшколи, що на Тернопільщині, оприлюднила учасниця моніторингового візиту адвокатка Інна Мірошниченко. Після того, як умови проживання вихованців школи стали відомі громадськості, ситуацією зайнявся омбудсмен Дмитро Лубінець. Крім того, прокуратура відкрила кримінальне провадження та перевіряє персонал спецшколи, за інформацією «Суспільного». Провадження відкрито за такими статтями: неналежне виконання професійних обов’язків щодо захисту життя та здоров’я неповнолітніх, незаконне ув’язнення здорової особи у психіатричній установі, сексуальне насильство, зловживання службовим становищем.
У 2024 році на утримання спецшколи було виділено 20 мільйонів гривень з бюджету. Водночас діти перебувають в умовах, де двері до вбиральні не зачиняються, а душ і ванна доступні лише раз на тиждень. Крім того, гаряча вода для дітей вмикається лише з 20:00 до 22:00, за словами Мірошниченко. «Діти повідомляють, що за невідповідну поведінку їх направляють до психіатричної лікарні. Це ніде не документується», – описує ситуацію вона.
«Хочу сказати одне: ми всі підтримуємо дітей, ми любимо дітей, у нашому закладі дітям дуже добре. Усі діти, які навчаються в нашому закладі, мають відповідні документи. У нас навчаються діти з усієї Тернопільської області», – заявила директорка Новосільської спеціальної школи Дар’я Коменда у коментарі «Суспільному». The Village намагався отримати коментарі від адміністрації та очікує на відповідь від школи.
Спілкуємося з авторкою фотографій з Новосільської спецшколи Інною Мірошниченко — про умови для дітей у спецшколі, про діалог з адміністрацією та громадський моніторинг.
Інна Мірошниченко
адвокатка та партнерка Pronin&Partners
В Україні десятки тисяч дітей, які залишилися без батьківської опіки. Коли ми говоримо про дитячі садочки чи табори, за кожною дитиною стоять їхні законні представники або батьки, які захищатимуть права дитини до кінця. А навколо дітей, позбавлених батьківського піклування, часто трапляються порушення. Це підтверджують люди, які мали справу з дитячими закладами не як волонтери, що привозили солодощі, а ті, хто відвідує їх регулярно або брав дітей на виховання.
Ця ініціатива зародилася давно завдяки Ірині Сусловій, яка є представницею омбудсмена з прав дитини у Верховній Раді й опікується дитячими питаннями з різних сфер. Ірина, завдяки своїй діяльності, контактує з активістами та випускниками інтернатів, які з перших вуст розповідають про реальні умови життя в дитячих будинках.
Півтора року тому я сама всиновила двох дітей, тому добре знаю внутрішнє життя деяких інтернатів і бачила неналежні умови утримання дітей.
За ініціативи Ірини на базі омбудсмена було створено Інститут громадського моніторингу. Він чудовий тим, що працює без витрат державних ресурсів. Раніше все зводилося до того, що якщо існував ефективний орган, який міг допомогти, йому бракувало ресурсів та людей. В Україні 750 інтернатів, а в офісі омбудсмена не так багато співробітників. Натомість, організації громадського моніторингу мають підготовлених людей, чіткий регламент дій, і здійснюють виїзди групами від 6 до 12 осіб. У групі обов’язково присутній державний службовець, дитячий психолог та громадський монітор.
«Кажуть, що нас замовили політики»
Ми виїжджаємо в інтернати з перевірками. Поки що їх було небагато, і через це заклади, які ми відвідали, намагаються дискредитувати нашу діяльність. Наприклад, стверджують, що нас проплатили політики, що це наклеп з боку Києва проти Львова або Києва проти Тернополя. Однак, коли такі перевірки стануть регулярними, по 10–30 у всіх регіонах, цей наратив перестане працювати.
Згодом ми зможемо продемонструвати системність порушень в інтернатах, детально пояснимо, чого не повинно бути в таких закладах, і запропонуємо програми для викорінення критичних порушень. До них належать, зокрема, фізичне насильство над дітьми та сексуальне насильство між дітьми. Коли наші програми будуть готові, ми доведемо їхню актуальність, і тоді їх зможуть прийняти.
Нам важливо не те, скільки квадратних метрів відведено на дитину, чи правильна кількість вікон у кімнаті. Для цього існують інші інституції, які мають проводити такі перевірки. Наша мета — забезпечити дотримання прав дитини.
Ми спілкуємося з дітьми та запитуємо, чи подобається їм у закладі, як до них ставляться, чи знають вони свої права. Перевіряємо, чи реалізовано права цих дітей на якісну освіту та медичну допомогу, права на повагу їхньої честі та гідності. Також ми фіксуємо, чи особи, які працюють в інтернаті, мають належну кваліфікацію для роботи з дітьми, як-от логопеди, дефектологи, психологи.
Ми маємо повноваження відвідувати будь-які заклади й без попереднього звернення, саме тому це називається «моніторинг», а не звичайна перевірка.
Після моніторингу ми складаємо звіт. Якщо в інтернаті все гаразд, ми висловлюємо подяку за плідну роботу, адже робота з цією категорією дітей є складною. Якщо ж виявлено порушення, ми їх фіксуємо.
Проте сьогодні ми переважно виїжджаємо в інтернати після отримання повідомлень про порушення прав дітей у закладі. Скарги надходять на гарячу лінію омбудсмена. Серед них є повідомлення про те, що дітям безконтрольно призначають психотропні препарати. Надалі моніторинги будуть проводитися за територіальною ознакою або в алфавітному порядку.
Ситуація в Новосільській спецшколі Тернопільської облради: що відомо
Що з гігієною
Під час моніторингу ми виявили, що в закладі відсутній туалетний папір, мило, рушники біля умивальників. Керівництво пояснило це тим, що діти вживають мило та папір. Однак, дитина має мити руки перед прийомом їжі. Після публікації в інстаграмі, люди, які постійно відвідують дітей у цьому закладі, повідомили, що туалетний папір і мило в дітей з’явилися. Проте перед нами відбулася інша перевірка, яка надала кожній дитині нові зубні щітки та тюбики зубної пасти. І вони досі не відкриті.
Що з «перевіркою»
За документами, в інтернаті перебуває 95 дітей. Однак, у їдальню в день нашої перевірки прийшло близько 60 дітей. Невідомо, куди зникли решта вихованців. Таким чином, коли заклад подає запит на отримання бюджетних коштів, він вказує необхідне забезпечення як для 95 дітей – тобто книжки, одяг, продукти. Це велика корупційна схема, у якій зацікавлені всі сторони.
Коли ми приїхали до інтернату в Тернополі, перед нами відбулася інша «перевірка». Вона завершилася банкетом у дитячій кімнаті. Ми бачили порожні пляшки з-під алкоголю, їжу, стаканчики. Ніхто не повідомив, що це був за орган, і результати такої перевірки не варто очікувати. Керівниця інтернату заявила, що жодної перевірки не було, вони просто святкували день народження чийогось онука.
Діти розповіли, що люблять такі дні перевірок, адже лише тоді вони можуть повноцінно поїсти. Перевіряючі органи проводять дітей на кухню й демонструють, як діти добре та смачно харчуються.
Що з реакцією на насильство
Ми провели півторагодинну розмову з дітьми, де вони розповіли про два конкретні випадки сексуального насильства. В одному випадку було затримано хлопця, який намагався зґвалтувати дівчинку. Діти поскаржилися директорці, і вона застосувала фізичну силу до цього хлопця. Ніхто не викликав судово-медичного експерта, щоб зафіксувати факт проникнення в дитину. Не було запрошено спеціалізованого психолога для роботи з дітьми щодо травми, або волонтерів для проведення лекції про сексуальне виховання.
Хлопець, по суті, теж є дитиною, яка має неконтрольований доступ до порнографічних матеріалів. Це дитина, яка не усвідомлює, що це шкідливий контент, який не слід відтворювати в реальному житті. Він ще не вміє контролювати свої сексуальні потяги й потребує консультації відповідного фахівця.
На місці ми негайно викликали поліцію, ювенальну превенцію, службу у справах дітей та прокуратуру. Після прибуття поліції, адміністрація закладу публічно, на камеру, заявила щодо однієї з постраждалих дітей: «Вона хвора, і не таке вам розповість». Проте це є порушенням етичних норм стосовно цієї дитини. Навіть якщо вона має діагнози, пов’язані з її психічним станом, це не означає, що її свідчення про сексуальне насильство можна ігнорувати. Першочерговою дією адміністрації мало б бути відсторонення вихователя, який допустив цю ситуацію, від роботи. Діти продовжують проживати в одному закладі.
Наразі керівництво інтернату запрошує журналістів, щоб заявити, що діти збрехали. А нас звинувачують у тому, що ми діяли за політичним замовленням і змусили дітей вигадати все. Однак, діти не можуть розповісти про сексуальне насильство у 15 років, якщо вони не були свідками або самі не зазнали цього. Дитина вже щонайменше знає, що таке зґвалтування, отже, бачила порнографічні матеріали. Якщо дитина все вигадала, адміністрація мала б викликати поліцію та психолога, щоб зафіксувати відсутність факту зґвалтування.
Чому діти бояться говорити
Не всі діти в дитячих будинках готові говорити про порушення, оскільки щомісяця проводиться багато перевірок від різних інстанцій. Дитина одного разу розповіла щось комусь — і зазнала сильних наслідків від керівництва інтернату. Вдруге вона не захоче давати свідчення, тому що перевіряючі органи поїдуть, а дитина залишиться, і її ніхто не захистить. Виявити, яка дитина давала свідчення, легко, оскільки в дитячих будинках скрізь встановлені камери, доступ до яких мають керівники в своїх кабінетах.
Дітей, які розповідають нам жахливі історії, ми переводимо із закладу в інші безпечні місця.
Для цього ми викликаємо службу у справах дітей, яка опікується дитиною, і вимагаємо від них з’ясувати, чи є патронатна або прийомна сім’я, яка б негайно прийняла цю дитину. Також у регіонах існують тимчасові пункти перебування, куди можна тимчасово розмістити дитину, якщо існує загроза її безпеці.
На жаль, це ми можемо зробити лише для дітей, позбавлених батьківського піклування. Наприклад, у Тернополі багато дітей вже були влаштовані в сімейні форми виховання, як-от прийомні сім’ї чи дитячі будинки сімейного типу, але потім їх чомусь повернули до школи-інтернату. В результаті держава виплачує кошти як прийомній сім’ї за виховання дитини, так і закладу за її утримання, оскільки ніде не зазначено, що дитина двічі була влаштована. Це подвійна опіка, і ніхто не зміг нам пояснити, як таке відбувається.
Таких дітей неможливо перевести, оскільки існують відповідальні дорослі, які не зацікавлені в цьому. Наприклад, були випадки, коли біологічні батьки забороняли будь-яке спілкування з дитиною. Якщо ж ідеться про дитину-сироту чи позбавлену батьківського піклування, тобто дитину зі статусом, то така дитина не залишається в закладі. У таких випадках ми робимо все можливе, щоб забезпечити її безпеку. Лише тоді, коли загрози немає, ми завершуємо перевірку.
Ми прагнемо не просто перевірити й зафіксувати порушення, а припинити їх, захистити дітей і контролювати виконання рішень. Зокрема, ми підняли питання щодо подвійної опіки над дітьми та подали численні запити до різних інстанцій. Якщо діти влаштовані в сімейні форми виховання, вони повинні там залишатися. Якщо ж прийомна сім’я не може виховувати дитину, то її слід позбавити опіки, а дитину передати до іншої сім’ї. А так виходить, що діти «зависають у повітрі»: потенційні батьки їх не бачать і не можуть познайомитися, оскільки вони нібито зайняті.
Чому деякі дитячі будинки не хочуть віддавати дітей у сім’ї
Є діти зі статусом, які могли б бути влаштовані в сім’ї, навіть за кордон, але протягом трьох років з ними не проводилася жодна робота. Коли дітей евакуюють за кордон, законодавство ЄС забороняє повертати їх групами. Їх можна повернути лише до сімейних форм виховання. Усиновлювач має особисто приїхати та забрати дитину. В результаті, коли звертаєшся до місцевої служби, наприклад, в Одесі, можуть відповісти, що дітей немає. На кожну дитину існує черга, і ще не всі регіони надали інформацію щодо можливості влаштування цієї дитини в сім’ю.
Благодійники, які працюють за кордоном, повідомляють, що потенційні усиновлювачі з інших країн приїжджають, зупиняються в готелях поблизу дітей, налагоджують контакти та чекають на завершення війни, щоб їх усиновити. Згідно з українським законодавством, міжнародне усиновлення можливе лише для дітей, які мають статус сироти протягом п’яти років. Тому, якщо дитина отримала статус три роки тому, «час спливає», і війна тільки прискорює цей процес.
На жаль, не існує механізмів для вирішення цих проблем. Наше завдання — фіксувати порушення та передавати їх відповідним органам. Багато речей відбуваються непрозоро, і якщо ви не маєте чіткої інформації, не знаєте, що саме перевіряти. Наприклад, служби стверджують, що дітей ніхто не хоче усиновлювати. Хоча проблема в іншому.
Існує багато дітей і багато потенційних усиновлювачів, але вони не зустрічаються через недоліки системи.
Крім того, інтернати зацікавлені в утриманні дітей, оскільки вони отримують фінансування за кожну дитину. Кількість дітей визначає, скільки персоналу можна найняти: педагогів, вихователів, психологів, логопедів. Якщо в закладі 50 дітей, там має бути 20 вихователів — це велика кількість людей, за яких інтернат отримує бюджетні кошти.
Часто ці штатні одиниці заповнюються формально, і ми не бачили жодного інтернату, де всі працівники, зазначені в документах, були б офіційно оформлені та фактично перебували на місці. Отже, чим більше дітей перебуває в закладах, тим більше фінансування вони отримують.
Як виходить, що перевірок багато, але дітям не допомагають?
Навколо дітей, які проживають у дитячих будинках, діє багато органів із пересічними повноваженнями. Тобто, одна перевірка встановила факт неналежного утримання дітей, але вона не має повноважень притягнути керівників інтернату до відповідальності. Інформація передається іншим органам, а ті нічого не роблять, тому що їм потрібно брати на себе відповідальність і визнавати, що ці жахи відбуваються за їхньою бездіяльністю. Крім того, усі пов’язані між собою родинними зв’язками.
Як допомогти дітям у школах-інтернатах
Якщо людина відвідала заклад один раз, привезла речі та солодощі, і більше ніколи не повернулася, це може стати сильним ударом для дітей, адже вони чекатимуть на її повернення.
Найцінніший «ресурс» для дітей у школах-інтернатах — це не гроші, а увага.
Ці діти мріють потрапити в сім’ю. Якщо ви не маєте можливості взяти прийомну дитину, ви можете стати її наставником. Це можна зробити через центр соціальних послуг у вашому регіоні.
Після заповнення необхідних документів ви можете вказати, наприклад, що бажаєте стати наставником дівчинки віком від 10 до 15 років. Ви укладаєте договір і раз на тиждень можете відвідувати дитину, забирати її на кілька годин на прогулянку, запрошувати до себе додому на новорічні свята або день народження. Таким чином, ви стаєте для дитини справжнім другом.