Головна місія навчального закладу полягає у вчасному виявленні здібностей і розкритті особистості дитини Українська освіта на роздоріжжі: чому учні не хочуть повертатися
Я, як заступник очільника Хмельницької ОДА, котра відповідає за освітню сферу в Хмельницькій області, і як науковий співробітник Хмельницького університету управління та права ім. Л. Юзькова, майже щоденно зіштовхуюся з проблемами нашої освітньої системи. І змушена визнати: негайно слід розпочинати радикальні зміни в освіті – безпосередньо в системі та в способах її реалізації.
Аналіз кризи: що негаразд з українською школою
- Бюрократія, що нищить освіту
Під час роботи я маю численні бесіди з педагогами різних шкіл області. Розмовляємо і про заробітну платню, і про тяганину, про переповнені класи та професійне знесилення, про суперечності з батьками та втрату призначення професії. І поступово вималювалася чітка картина системних проблем, що знищують українську освіту зсередини, на думку освітян.
Сучасна українська школа трансформувалася в «паперову індустрію», де основним завданням вчителя є «створення» різних звітів замість навчання. Педагог витрачає до 40% робочого часу на оформлення документів: планів занять у декількох варіантах, відомостей про успішність, аналітичних довідок тощо.
Електронний журнал, який мав би полегшити життя, обернувся на додатковий тягар. Вчителі змушені повторювати інформацію в різних системах, оскільки кожен рівень управління вимагає власні форми звітності. Отже, замість інструменту, що сприяє в роботі, ми отримали ще один механізм контролю.
Порівняйте це з практикою чеських шкіл, де електронні журнали впровадили ще 20 років тому як зручний спосіб зв’язку між школою та батьками. Там учитель витрачає не більше 15-20 хвилин на день для внесення оцінок та домашніх завдань. Чудовий приклад справжньої автоматизації.
- Спотворення педагогічної професії
За роки незалежності ми бачимо постійний занепад статусу вчителя. Педагог перетворився з шанованого наставника на технічного виконавця розпоряджень різних установ.
Невелика платня, що в більшості випадків не забезпечує основних потреб сім’ї, змушує шукати додаткові джерела заробітку або взагалі припиняти діяльність у професії. І навіть очікуване підвищення платні освітянам не зможе миттєво зрівняти рівень їхніх прибутків з вимогами реальності.
На сьогодні, за незначну зарплатню, вчитель в Україні повинен:
- готувати дітей до ЗНО/НМТ;
- заповнювати безліч бланків звітності;
- брати участь у багатьох офіційних нарадах і «оптимізаціях»;
- додатково виконувати обов’язки психолога, соціального працівника, а інколи й технічного персоналу;
- спілкуватися з батьками учнів, де часто виникають прояви неповаги.
Все це неминуче призводить до професійного виснаження, що в освітній сфері досягло масштабів епідемії. Як наслідок – молоді фахівці покидають школи протягом перших трьох років роботи, а досвідчені педагоги виходять на пенсію передчасно.
- Нерівномірний розподіл – як звичне явище
У школах українських міст клас із 30–35 учнів вважається нормальним. Протягом років і за відсутності позитивних змін така ситуація автоматично стала звичайною.
Але перевантаженість унеможливлює якісне навчання, адже вчитель фізично не може приділити достатньо уваги кожній дитині, не може застосовувати індивідуальний підхід, не в змозі створити атмосферу довіри та співпраці.
Проте у малокомплектних класах шкіл сільської місцевості ситуація не краща, оскільки навчати нечисленних учнів просто немає кому.
Фактично в основі обох ситуацій лежить одна й та сама проблема: це не дітей багато чи мало – просто не вистачає потрібної кількості вчителів. Вже сьогодні ми відчуваємо наслідки тривалої кризи педагогічних кадрів, про яку попереджали ще багато років тому. І якщо в містах проблема нестачі вчителів перетворюється на перевантаження наявних, то в селах спостерігається зовсім інша тенденція.
Брак вчителів у сільських школах зумовив складну логістику та потребу збільшення, коли учнів та вчителів з декількох населених пунктів щоденно привозять до одного навчального закладу. Вирішення цієї проблеми, на жаль, вже неможливе випадковим втручанням, а потребує термінового та системного підходу щодо заохочення вчителів і формування педагогічних колективів закладів освіти.
Діти, які потрапили до європейських шкіл, де в класі 15–18 учнів, відчувають значний дискомфорт. Учитель пам’ятає особливості кожної дитини, може допомогти з конкретними труднощами. Урок перетворюється з монологу педагога на живу дискусію, де кожен може висловитися і бути почутим.
- Деструктивне освітнє середовище
Українська школа часто стає причиною психологічних травм для всіх учасників освітнього процесу. Культура страху, авторитарний стиль спілкування, постійне порівняння дітей між собою створюють атмосферу хронічного стресу.
Батьки змушені «здавати» гроші на ремонт, подарунки вчителям, додаткові потреби класу. Це створює нерівність між дітьми та корупційні ризики на найнижчому рівні, а найгірше – вкарбовується у свідомість самих учнів і стає для них звичним явищем на майбутнє. Батьківські чати перетворюються на місця для конфліктів і взаємних звинувачень.
Діти ростуть в умовах постійного тиску: потрібно бути кращим, потрібно відповідати очікуванням, потрібно не виділятися. Індивідуальність не цінується, творчість пригнічується, а критичне мислення поза межами підручника сприймається як непокора.
Європейський досвід: як має бути
- Цифровізація для результативності
У розвинених країнах технології в освіті впроваджують не заради самих технологій, а для полегшення роботи педагогів і поліпшення якості навчання. Електронний журнал – це не засіб контролю, а зручний інструмент зв’язку. Онлайн-платформи дозволяють учням отримувати відгук миттєво, а батькам – постійно бути в курсі успіхів дитини.
Важливо відзначити, що автоматизації підлягають рутинні процеси, а не креативні аспекти педагогічної діяльності. В першу чергу це звільняє вчителя від паперової роботи, щоб він міг зосередитися на своїй головній функції у школі – навчати та виховувати дітей.
- Відкритість і компетентність
У європейських школах чітко розподілені ролі всіх учасників освітнього процесу. Учитель – це професіонал, який отримує достойну винагороду за свою працю. Батьки не збирають гроші на шкільні потреби, оскільки все фінансується з бюджету. Подарунки педагогам заборонені, тому що це може вплинути на об’єктивність оцінювання.
Зв’язок між школою та батьками відбувається через офіційні канали. Батьківські чати, що стали в Україні джерелом постійних конфліктів, у багатьох країнах просто заборонені. Замість цього працюють прозорі механізми зворотного зв’язку.
- Основа – персональний підхід
Невеликі класи не привілей, а необхідна умова якісної освіти. Коли в класі 15–18 дітей, учитель здатний:
- використовувати різноманітні способи навчання;
- враховувати особливості кожної дитини;
- створювати атмосферу довіри та взаємоповаги;
- розвивати критичне мислення і творчість;
- запобігати булінгу та іншим формам насильства.
Шляхи до відновлення: що треба змінити?
На мою думку, першочерговим завданням у змінах до шкільної освіти має бути суттєве зменшення бюрократичного навантаження на педагогів. Велика частина статистичної інформації не має реальної цінності для планування навчального процесу або збирається лише формально. Водночас цей процес забирає головний ресурс, яким володіє вчитель, – час, що можна і варто витратити на більш корисні речі. Вважаю за потрібне змінити наступне:
- скоротити документообіг – залишити лише документи, що дійсно допомагають в освітньому процесі. Більшість звітів можна автоматизувати або взагалі відмінити;
- зменшити наповнюваність класів. Варто зрозуміти, що це питання не тільки комфорту, а й якості освіти. Оптимальна кількість учнів у класі – 15–20. Так, це потребує більше коштів, але інвестиції в освіту сьогодні дорівнюють інвестиціям в майбутнє України;
- запровадити європейські правила взаємодії – заборона неформальних зібрань, чіткі правила спілкування, встановлення та дотримання чітких професійних меж між усіма учасниками освітнього процесу.
Можливо, найскладніше завдання знаходиться, на жаль, не в області матеріального забезпечення. Докорінних змін потребує сама культура сучасної української школи, що й досі переймає не найкращі стереотипи колишнього суспільного устрою.
Важливе місце тут займає відмова від авторитарної моделі. Дитина – не об’єкт впливу, а учасник освітнього процесу, тому замість наказів і покарань слід впроваджувати партнерство та співпрацю.
Успіх таких перетворень неможливий зусиллями самої лише системи освіти, адже велика частина батьків також дотримуються консервативних правил і не можуть уявити школу, де учень та вчитель спілкуються на рівних.
Заслуговує уваги і розвиток емоційного інтелекту як у дітей, так і у дорослих. Не кожному учневі в майбутньому знадобиться вміння вирішувати задачі з інтегралом чи цитувати на пам’ять літераторів, однак кожному потрібні навички розуміння своїх і чужих емоцій, конструктивного вирішення конфліктів, співчуття.
Зрештою, слід пам’ятати, що кожна дитина неповторна, і завдання школи – розкрити цю неповторність, а не підлаштувати під стандарт. Тому шкільна освіта повинна розвивати індивідуальність кожного учня та учениці, і тільки так Україна матиме по-справжньому нове покоління громадян.
Проблеми та перешкоди
Під час робочих візитів Хмельниччиною я мала можливість відвідати багато шкіл у всіх куточках області. І хоча навчальні заклади розділяють сотні кілометрів, всіх їх поєднують спільні проблеми, які можна систематизувати наступним чином:
- Фінансові обмеження
Грошей і ресурсів справді не вистачає, однак це спільна риса всіх державних установ. Війна обов’язково матиме негативний вплив на освітню галузь. І хоча зараз держава значно розширила кількість пов’язаних з освітою програм і збільшила фінансування галузі – все це кошти міжнародних організацій, надходження яких може припинитися будь-якої миті.
Але це не привід відкладати реформи на потім. Багато змін не потребують значних коштів – потрібна лише політична воля. Дебюрократизація, зміна підходів до управління, поліпшення психологічного клімату в школах – усе це можна робити вже зараз.
А ось на суттєве підвищення зарплат сподіваємося вже найближчим часом – у планах збільшення оплати праці освітянам на 50% протягом 2026-го року.
- Опір системи
Будь-які зміни спочатку викликають протидію з боку тих, хто звик до старої системи. Частина адміністраторів від освіти не хоче втрачати контроль, а деякі вчителі уникають нових вимог, технологій та відповідальності. Тому на час впровадження змін варто проводити роз’яснювальні роботи з педагогічними колективами та розкривати переваги інновацій, замість просто «спускати згори» черговий наказ. Подолати цей опір можна лише через послідовну роботу, навчання, демонстрацію успішних прикладів. Найкращим способом досягти успіху є реалізація пілотних проєктів, що покажуть ефективність нових підходів.
- Брак кадрів
Сумно визнавати, але масовий відтік педагогів вже відбувся і спричинив кадрову кризу в галузі. Однак, за вирішення інших проблем, цей можна подолати залученням молодих, креативних, мотивованих фахівців, які готові працювати по-новому. Як оптиміст, я схильна вважати брак кадрів унікальною можливістю почати все з чистого аркуша.
Висновки: час діяти
Сьогодні українська освіта – державний пріоритет, що довгий час знаходився в системній кризі. Але кожна криза – це також шанс для кардинальних змін. І нарешті ми можемо не продовжувати латати стару систему, а зважитися побудувати нову.
Наші діти, які навчаються за кордоном, наче віддзеркалення сучасної ситуації: вони не хочуть повертатися не тому, що не люблять Україну. Їх відлякує повернення до школи, що травмує, пригнічує, цькує, руйнує мрії та знищує амбіції.
Так, в початковій та середній школах поступово впроваджуються певні реформи, проте їм не під силу змінити усталені десятиліттями підходи побудови освітнього процесу. Але ми можемо сприяти цим змінам, можемо створити школу, куди діти ходитимуть з радістю. Школу, що розвиває, підтримує, надихає. Школу, що готує не покірних виконавців, а творчих і відповідальних громадян з розвиненим критичним мисленням.
Необхідно докорінно змінити свідомість вчителів і батьків, де буде відображено головне твердження: у центрі загальної уваги – дитина та її здібності, а головне завдання школи полягає у його вчасному розпізнаванні та розкритті.
Це питання не тільки освіти, але й майбутнього України в цілому. І від того, як швидко ми почнемо діяти, залежить, чи будуть наші діти пишатися тим, що вони українці, чи шукатимуть кращого життя десь «у світах».
Потрібно лише наважитися почати!
Источник: osvita.ua