Авторка тексту Олена Максименко
Суміш галасу і сміху, в якій заледве розбираєш слова співрозмовника, нагадує розбурханий бджолиний вулик. Власне, як і належить такому закладу. Якщо не зважати на складну систему безпеки та спуск у бункер, де на варті стоїть воєнізована охорона, ніщо не відрізняло би підземну школу Харкова від звичайних шкіл. Проте є одна відмінність: неймовірна радість дітей, що кілька років перебували на онлайн-навчанні. Як це — повернутися за парти після років дистанційки? Чи складно навчати дітей під землею? І як такий формат навчання повертає дітям їхнє дитинство? Читайте в ексклюзивному репортажі Олени Максименко з підземної школи Харкова.
«Деякі дітки жодного дня
не сиділи за партою»
Шкільний дзвоник вимикає галас і дає можливість як слід роздивитися приміщення і поспілкуватися з заступницею директора з навчально-виховної роботи Харківського ліцею № 153 Вікторією Донецькою.
Укриття глибиною 8 метрів із двома виходами побудоване на території звичайної школи. Приміщення інклюзивне — тут є всі умови для пересування на кріслах колісних, усі написи на кабінетах дублюються шрифтом Брайля. Також є ресурсна кімната, призначена для учнів з особливими потребами. Щоправда, поки таких дітей тут немає, тож кімната використовується як звичайний навчальний кабінет, адже кожен квадратний метр цього простору безпеки цінний. Є генератор, тому відключення електрики жодним чином не вплине на робочий процес. Брак вікон компенсується якісним освітленням і стильним яскравим оздобленням.
Пані Вікторія розповідає: будівництво почалося в липні 2024 року, і вже 27 січня 2025 школу відкрили:
«У нас навчаються діти чотирьох закладів одночасно. Це ліцеї № 153 і 54 та гімназії № 59 і 130. Діти навчаються у дві зміни — у понеділок, середу і п’ятницю та в одну зміну — у вівторок і четвер. Три рази на тиждень вчаться початкові класи і учні з 9-го по 11-й клас. А 5–7-й класи займаються двічі на тиждень. У інші дні, коли діти не в підземній школі, вони навчаються дистанційно. Також у будні тут проходять заняття музичної школи і дитячої творчості, також заклади вищої освіти проводять свої заняття. А по суботах дитячі садочки організують тут заняття з підготовки до першого класу. З понеділка по суботу життя тут кипить, працюємо».
Загалом у школі навчаються понад 840 дітей, а щодня її відвідують близько 390 учнів. Навчають учителі відповідних закладів, які тут представлені. Наживо викладають українську мову, математику, фізику, хімію, біологію, англійську і німецьку мови. Фізкультури тут немає через брак спортзалу, а предмети на кшталт малювання і природознавства вивчають дистанційно.
Уперше з дистанційним навчанням учителі та учні стикнулися ще за часів ковіду. Після короткого повернення до норми почалося повномасштабне вторгнення. Однак заступниця директора запевняє — від навчальної програми діти не відстали:
«Починаючи з 2022 у нас дистанційне навчання, але програма виконується. Проте коли діти сидять за комп’ютерами, вони можуть трошечки обманути, піддивитися, списати. А тут прийшли. Деякі дітки (наприклад, третій клас) — вони ж узагалі не сиділи жодного дня за партою. Вони ж, коли пішли до першого класу, одразу почали з дистанційного навчання. І от коли вони прийшли у січні — тиждень, два тижні… незрозуміло було, де вони перебувають. Деякі учні своїх однокласників вперше побачили вживу. Діти дуже швидко адаптувалися, дуже швидко! Наша школа від звичайної ніяк не відрізняється. Навіть коли ти спускаєшся вниз, тут не відчувається, що ти перебуваєш на глибині 8 метрів під землею».
У школі 17 кабінетів. Наразі класи під час уроків не виглядають заповненими вщент. Але кількість охочих відвідувати заклад зростає. За словами пані Вікторії, це зумовлено, зокрема, тим, що люди повертаються до міста.
Кожен кабінет оформлений в окремому стилі і своїй кольоровій гаммі. Мапи — у кабінеті географії, репліки історичної зброї — в історичному. У кабінеті, присвяченому історії Харкова, інсталяції з предметів, пов’язаних з містом. Наприклад, «тремпель» — суто місцеве слово. «Обережним не сюди» — так підписана світлина зі стелою на в’їзді в Харків. У кабінеті української мови стіни декоровані візерунками в етнічному стилі з крупних намистин. Це ручна робота учителів і вихователів. У кожному кабінеті — велий екран. На уроці математики на ньому — приклади, на географії — фрагмент карти світу.
Декоровані і коридори, зокрема роботами популярних художників. Тут і Євгенія Гапчинська, уродженка Харкова. Далі ілюстрації на тему «Аліси в Задзеркаллі» та «Маленького принца». А ось портрети українських класиків, відтворені штучним інтелектом.
У п’ятикласників урок англійської. Побачивши людину з камерою на порозі, діти радісно вітаються «Hello!» До школи часто приїжджають іноземні журналісти, і учні завжди цікавляться, з яких країн прибули гості. Наш візит припав на 8 травня, День пам’яті і перемоги, тож у багатьох кабінетах відбувалися тематичні заняття, дітям розповідали про участь України у Другій світовій війні.
Булочки і друзі
як найкраща мотивація
У медичному кабінеті працюють лікар і медична сестра. Там саме сидить хлопчик, що прийшов із болем у животі. «Набігався, так? — співчутливо питає пані Вікторія. — Ну, як завжди. Ти ж на руках носиш усіх? От живіт і заболів!»
Ще одне знакове місце — шкільна кав’ярня. Саме кав’ярня, а не буфет чи їдальня. Каву, звісно, продають не всім учням, а лише старшокласникам, а от булочки, соки, узвар — то улюблені ласощі учнів, які продає Валентина Олексіївна, відома серед дітей як «тьотя Валя».
«Коли відкрилися, тут черга була по коридору до медичного кабінету, — згадує заступниця директора. — Та кожного ранку, кожну перерву тут черга. Сьогодні дуже багато дітей було, дуже».
Компліменти випічці недаремні. Майже всі діти, з якими вдалося поспілкуватися, на питання, що найбільше подобається в цій школі, відповідали: «Друзі і булочки!» Свою вдячність діти втілюють у розмальованих паперових сердечках, які пані Валентина вішає на видноті.
Щодня діти всіх класів отримують безкоштовне харчування. Порції розносять чергові у класах. Пані Вікторія розповідає:
«Це зазвичай каша і відбивна або котлета, якийсь салатик. Також отримують фрукти — яблуко чи апельсин, булочку. Ватрушки в нас є, сирники. Кожного тижня обов’язково, щоб і молочне було. Ну, а по п’ятницях у нас такий лайт-день, коли готують бургери. Звісно ж, булочка випечена в шкільній їдальні, котлети теж. Дітям по п’ятницях подобається».
До закінчення уроків діти не можуть самостійно вийти за межі закладу. На повітряні тривоги у Харкові не сильно зважають, оскільки вони тут постійні. Однак якщо на момент закінчення занять триває масований обстріл, діти лишаються в безпеці разом із учителями. Усі ці рішення ухвалюють спільно з батьками у спеціальних чатах.
Батьківські збори здебільшого проводять дистанційно. Але, наприклад, на минулому тижні тут проводили збори батьків майбутніх першокласників.
«У нас ще є найпростіше укриття безпосередньо в будівлі школи, — розповідає заступниця директора. — Там також проводять батьківські збори стосовно, наприклад, НМТ. А представники вишів проводили там профорієнтацію».
Здебільшого випускники, обираючи майбутній напрямок, роблять ставку на англійську мову.
Лунає дзвоник, і в коридорах знову стає тісно й гаміро. Чергові розносять по партах обід. Форма одягу — демократична: деякі школярі вбрані у вишукані вишиванки, деякі обирають чорні худі оверсайз і широкі штани. Діти напрочуд відкриті, на пропозицію поспілкуватися вишиковується ціла черга. Хтось, проходячи повз, просить сфотографувати його. Діти позують на камеру, обіймаються й усміхаються. Деякі підходять самі і починають розмову.
«Мене звати Назарій. Мені 12 років. Так, мені дуже подобається вчитися. Я можу зустрітися зі своїми друзями та поговорити. Онлайн-навчання давалося складно, тому що не було комунікації, на уроках ти просто засинав, було дуже нудно, не було обідів. Тоді школа набридала, а тут весело завжди… Булочки мені дуже подобаються! А також сік виноградний дуже смачний. І узварчик. Улюблений урок — «Пізнаю природу». На жаль, його в нас немає в підземній школі, він зараз онлайн».
Олександра згадує, що в перший день у підземній школі було дуже багато емоцій. Вона також була рада побачитися нарешті з друзями та однокласниками і ходить сюди із задоволенням. Понад усе їй подобається спілкування з друзями та уроки історії.
«Мене звати Діана, мені 10 років, — розповідає наступна героїня, учениця 5-го класу. — Мені подобається, що тут мої друзі, дуже смачні булочки та гарні вчителі».
Як і Назарію, з уроків Діані понад усе до вподоби природа, а в офлайн-форматі їй цікавіше та легше розуміти вчителів.
П’ятикласниця Христина встигла походити до звичайної школи в першому й другому класі. На третьому році навчання почалося повномасштабне вторгнення. Їй, як і іншим, цей змішаний формат подобається більше за дистанційне навчання. «Тому що на онлайн-уроках ми гірше сприймаємо інформацію», — говорить дівчинка. І додає: «Тут гарно можу сприймати інформацію, гарно кормлять». Найбільше їй подобаються уроки історії, а в майбутньому Христина мріє стати моделлю.
Її однокласниця Ліза повторює ті самі думки щодо переваг живого спілкування. Вона щаслива, що може поговорити з друзями і сприймати навчання не через екран. Говорить — клас у них дружний. Дівчинка мріє, шоб закінчилася війна, і найбільше любить історію. Ще одна їхня однокласниця Каміла понад усе любить уроки природи і мріє стати вчителькою.
«Важко. Але діти стали дітьми»
Пані Лариса Костюченко викладає зарубіжну літературу в харківському ліцеї № 153. Її підопічні — учні 5–9-х класів. Вона зізнається — дітям у школі найбільше подобається живе спілкування між собою.
«Найбільше мене захоплює навіть не моя робота, а робота тих, хто все це створив. Що я маю на увазі? У дітей уперше за три роки з’явилася можливість бачити одне одного. Діти стали дітьми, вони бігають, роблять те, що треба робити дітям у такому віці. І тому моя робота тут мінімальна. У якому сенсі? Показати, як треба поводитися, яким треба бути, що треба читати. А от решту вже зробили за мене. Велика шана тим, хто будував цю школу, велика дяка за ідею, за втілення. Поки я ще не бачу, щоб дітки і читали із задоволенням, і хотіли вчитися. Мабуть, потрібен певний час для того, щоб дійшли до цього і дорослі, і діти. Ми маємо звикнути і до гарних умов також, і має бути готовим суспільство».
Вчителька переконана, що певною мірою причини недостатнього заглиблення дітей у літературу полягають у не дуже вдалій шкільній програмі. Пані Лариса згадує:
«Коли я починала працювати в школі, «Маленького принца» вивчали в п’ятому класі. Потім він перемандрував у шостий. Потім — у сьомий, зараз — у восьмий, і я бачила нову програму, за якою «Маленького принца» ми маємо вивчати в дев’ятому. Чому? Серйозне питання. І діти у восьмому класі вже дали мені відповідь. Дуже багато складних проблем, філософських розглядається в казці. І як сам Екзюпері писав: «Я не пишу цю казку для розваги. Я хочу, щоб до людства повернулися найгарніші моральні цінності». А ці цінності в п’ятому класі ще дитина не розуміє, не розуміє в шостому. Вона має прийти до цього. Ось вам і відповідь. Тому дітей не треба винуватити. Часто це дорослі, які чогось не зрозуміли, не доробили».
Учителька визнає, що повертатися до навчального процесу наживо складно, адже такий досвід усі переживають уперше:
«І ми вчимося, і ми багато помилок наробили, і продовжуємо робити, і діти вчаться. Дітям легше перебудуватися, діти легше все це засвоюють. Але те, що повернулися сюди, це також досвід. Досвід цікавий. Тому моя участь у цьому така: прийти гарно вдягнутою, показати, що треба читати. І вони вони прийдуть, обов’язково. Ми переживаємо такі труднощі: не може нація, подолавши ці труднощі, не прийти до щастя. Я вважаю так».
Її колега Лариса Кондратенко викладає українську мову та літературу в п’ятих та шостих класах. Для неї це перший досвід викладання офлайн, адже вона сама нещодавно закінчила виш. Останні роки, до слова, навчалася також дистанційно.
«Кардинально відрізняється формат, і ходити до підземної школи набагато краще — я хоча б побачила дітей. Бо буває таке, що діти не вмикають камери, і наживо вони виглядають зовсім інакше, ніж на екрані я їх бачила. Звичайно, живе спілкування… Я можу з дітьми поговорити на перерві, просто поцікавитися, як у них справи. Я дітей питала, їм дуже сподобалося, що вони вийшли до підземної школи. Вони казали: «Можна ми навіть на вихідних будемо приходити?» Вони дуже сумували одне за одним, з учителями познайомилися. І зараз їм усім подобається ходити до школи».
За своєю атмосферою підземна школа трохи нагадує чарівний Хогвардс із циклу саг про «Гаррі Поттера». Діти вчаться і дорослішають на тлі відкритої війни між добром і злом. Зараз такі заклади відкривають майже в кожному районі Харкова, щоб охопити навчанням більшу кількість дітей. За словами міського голови Ігоря Терехова, 7,5 тисяч харківських дітей уже навчаються офлайн, а незабаром міська влада планує відкрити ще дві підземні школи. Таку ініціативу підхоплюють інші міста, що страждають від бомбардувань, зокрема на Херсонщині та Сумщині. Колись, можливо, ці заклади змінять своє цільове призначення, деякі служитимуть музеями, у яких наступні покоління школярів вивчатимуть історію нашої доби. Але тут і тепер підземні школи навчають не лише шкільної програми, а й повертають дітям радість живого спілкування.
Источник: www.osvitoria.media