Перерва — час не лише для того, щоб підготуватися до наступного заняття, а й щоб відновити сили, перезавантажитися. Не завжди діти потребують відпочинку. Часто їм, навпаки, варто випустити енергію, розрядитися після інтенсивної мозкової діяльності. Як організувати веселі та корисні заняття? Але такі прості й доступні, щоб учителі не перевтомлювалися? Зібрали для вас вправи з різних країн.
Прагнення учнів рухатися та виплеснути емоції без нагляду дорослих завершуються біганиною, штовханиною. Учителі на це реагують подекуди стримуванням, спробами заспокоїти учнів, змусити їх відпочивати. А іноді сваряться на порушників дисципліни. Противагу цьому вбачають в організації дозвілля педагогами: навчальні ігри, активності, у центрі яких — дорослий. Але, по-перше, це дуже нагадує класичні уроки, тож діти не будуть у захваті. По-друге, де взяти сили й час самим учителям, щоб розважати учнів на перерві? Коли тоді налаштовуватися на заняття?
Насправді перерва може бути веселою пригодою, яка наповнює позитивом. У деяких країнах діти, згадуючи про те, за що вони люблять школу, часто пригадують саме цікаві перерви. Як вам, скажімо, досвід гри на барабанах? Немає таких музичних інструментів? Ними можуть стати звичайні пластикові відра, радять американські колеги. Вони переконують, що ідеальна перерва має нагадувати шматочок сиру або воду з лимоном, який дають дегустаторам, щоб очистити їх смакові рецептори від основних страв. Не «наїстися», а перемкнути увагу, «змити» попередні враження і стати відкритими до всього нового.
П’ять типових перерв у школах за кордоном
Ось які традиційні варіанти енергійних перерв проводять у різних країнах.
1. Прогулянка надворі в будь-який сезон. Найпоширеніший варіант, який можна знайти як у південних країнах (Австралія, Італія, Греція), так і в північних (Фінляндія, Данія, Швейцарія). Свіже повітря — це чудово, але для розрядки цього замало.
2. Командні ігри у дворі. Футбол, баскетбол, регбі, бейсбол… У що тільки не грають учні за кордоном. Організують такі короткі заняття та беруть у них участь або помічники вчителя, або вчителі фізкультури, або чергові педагоги. Єдиний мінус: дух змагання часом штовхає дітей до суперечок або небажання брати в гру неспортивних ровесників, без досвіду, із зайвою вагою, з особливими потребами.
3. Настільні ігри у вестибюлі. На перервах чергові учні або помічники вчителів викладають цікаві ігри, на які не треба багато часу. Наприклад, «Монополія» не підійде, а ось дженга — ще б пак! Цей вид дозвілля не такий активний, як попередні, але може приваблювати дітей та перемикати увагу.
4. Танці. Наприклад, в Іспанії на перервах вмикають популярну музику по шкільному радіо. У деяких закладах освіти навіть є танцювальні килимки, якими може скористатися кожен школяр.
5. Фізичні вправи, руханки. Скажімо, у Китаї вся початкова школа на перерві може повторювати однакові рухи за наставником. Утім, така діяльність (з повторюванням та стримуванням себе) хоч і дає фізичне навантаження, але не дуже розвантажує мозок.
Захоплива гра на відрах
Незвичні заняття на перерві пропонує вчитель із США Білл Манчестер. Пластикові відра об’ємом 20 літрів (будівельні) стають чудовими барабанами, з резонатором, якщо перевернути їх догори дном. Вони здатні видавати аж вісім різних тонів. Удари по верхньому та нижньому обідках виробу, металевій ручці, перехрещеними паличками дають нові нотки. Не кажучи вже про удари по перевернутому догори дну чи бокам відра. Щоби така гра не перетворилася на безлад, а учні не соромилися, спочатку гру демонстрували вчителі та старшокласники.
Як грати разом?
Головне, що слід враховувати, — висока гучність. Учителю краще повідомити учням, що якщо всі гратимуть якомога голосніше, ніхто нікого не почує, і це буде незручно для всіх. Педагогу необхідно використовувати кожну можливість для демонстрації контрасту. Тобто показати, що цікаве звучання може вийти завдяки різниці між гучними і тихими звуками, а не шуму.
Якщо погода дозволяє, краще грати надворі. Діти, чутливі до гучних звуків, зазвичай не мають проблем, якщо грають на вулиці. Учням потрібні складні стільчики, мати чи набивні мішки, щоб сидіти. До слова, газон значно поглинає звук.
У коло з барабанами варто брати кожного другого учня. Коли діти не граються, вони вчаться спостерігати й запам’ятовують, що робити. Чергування кожні одну-дві хвилини — хороший темп, щоб підтримувати зацікавленість гравців.
- Виклик і відповідь: повторення простого ритму за лідером. Поступово збільшуємо ритмічну і тональну складність.
- Усі разом: учитель відтворює прості ритмічні моделі, а гравці вчаться разом утримувати повторюваний ритм деякий час. Коли це добре вдаватиметься, можна запропонувати повторювати ритм, але міняти тон. Наприклад, учитель вистукує лише паличками, а діти б’ють зверху по відрах. Із часом нове ускладнення: частина дітей б’є по відрах, а частина — по ручках відер.
- Взаємодоповнювані ритми: кілька простих ритмів, зіграних разом синхронно, звучатимуть і відчуватимуться краще, ніж якщо одна людина грає складний патерн. Почніть разом із простого повторюваного ритмічного малюнка, а потім запропонуйте гравцям додати різні, але узгоджені ритмічні шаблони зверху — додаткові ритми для кількох окремих груп. Вийде легкий барабанний грув!
- Уповільнюємося: дітям завжди хочеться прискорити темп через хвилювання та нервозність, які вони відчувають. Найкращим рішенням буде перезапустити ритм у дуже повільному темпі, а потім дозволити поспіху довести його до бажаної швидкості виконання.
Ще п’ять креативних перерв, від яких діти будуть у захваті
Розглянемо ще кілька варіантів.
1.
Кола однаковості.
У цій вправі учні стоять по периметру, а ведучий — у центрі. Учні, які погоджуються з твердженням, переміщуються в центр, а решта залишаються по краях. Питання мають бути якомога більш фантастичними та неоднозначними. Наприклад: «Роботи можуть повстати», «Єдинороги перевершують драконів», «Люк Скайвокер крутіший за Арагорна». Для додаткової рухливості ведучий починає висловлювання «Стрибни в коло, якщо…» і постійно змінює дієслово («Біжи! Тихенько йди! Кроком руш! Ліліпутськими кроками просувайся!»). Ця діяльність веселить дітей і сприяє почуттю спільноти в класі.
2.
Дзеркальна гра.
Це класична акторська вправа, розроблена піонером театральних ігор Віолою Сполін. Працюють у парах: один учень є ведучим, який повільно демонструє рухи, а інший — відображенням, яке копіює, намагаючись не відставати. Рухи можуть бути абстрактними і танцювальними або реалістичними, наприклад чищення зубів чи приготування сніданку. Крім того, учні можуть змінювати вирази обличчя, демонструючи гнів, страх, подив і радість. Приблизно через хвилину партнери можуть помінятися ролями. Це активізує дзеркальні нейрони в мозку, які вчені вважають осередком емпатії.
3.
Сміятися як…
Обдумайте список тварин, істот або персонажів. Налаштуйте цю гру такою фразою, як «Киньте все і смійтеся як…» Це може бути цікаво зробити кілька разів поспіль (наприклад, «Кинь усе і смійся, як мавпа… як кит… як жираф»). Наука показує, що сміх вивільняє ендорфіни, тож це найкращий спосіб перезавантажитися.
4.
Хто починає рух?
Перший учень відходить. Другий, ведучий, демонструє повторюваний жест (наприклад, плескання, клацання в певному ритмі, кивання головою, постукування ногами тощо). Усі повторюють. Перший учень повертається і спостерігає. Ведучий потайки змінює рух, усі копіюють. Перший учень спостерігає, як рухи змінюються, і намагається вгадати, хто ведучий. У цій вправі учні розвивають здатність спостерігати та співпрацювати, рухаючись синхронно.
5.
Шлях босоніж.
Ходять не просто так, а сенсорними гумовими килимками (з різноманітними колючками, реберцями, шишками тощо), камінцями, мушлями, мохом, нарізаним папером. Це так звана сенсорна стежинка, яку можна зробити в коридорі, вестибюлі чи зоні рекреації, а потім швидко розібрати. Дітям потрібен якийсь сенс руху: знайти серед камінців ключ, дотягнутись і зірвати підвішену іграшку, «врятувати» картонного котика, якого затягують хиткі піски. Якщо ж на шляху поставити відро з теплою водою, радості не буде меж! Ось тільки доведеться витирати калюжі.
Поділитися цією статтею
Источник: www.osvitoria.media