Відомий кінорежисер і продюсер Роман Гургенович Балаян вважає, що розбалувана дитина не завжди виростає зіпсованою людиною.
Романе Гургеновичу, ваші діти росли в богемному середовищі. До вас приходили Олег Янковський, Олександр Абдулов та інші знаменитості. Як син і донька, які тоді ще були школярами, реагували на гостей?
Я поважаю своїх дітей за те, що для них не мало значення, хто прийшов до нас у гості. Вони просто йшли гуляти. Ви вважаєте, що знамениті люди, коли збираються, говорять про мистецтво? Я взагалі таких розмов не підтримую. Коли дві творчі людини за їжею говорять про мистецтво – нічого нуднішого немає. Є безліч тем для застільної розмови. Але дітей наші розмови не цікавили. До того ж, я зробив усе можливе, щоб вони ніколи не захоплювалися кіно.
Чому?
Я вважав своє життя в кіно принизливим. Мене дуже принижував тиск із боку влади, цензура.
Але ви ж знімали геніальні фільми…
По-перше, опустимо слово «геніальні». Це суто українське визначення. Можна ж сказати «талановиті», «цікаві». Свого часу я пройшов процес приниження… Але навіщо це моїм дітям?
Проте ваш син Сурен кінопродюсер…
Ним ніхто не керує. Син сам собі господар. Він 13 років жив у Франції. Навчався в Сорбонні. Деякий час складав музику…
Я читала, що йому вкрай неприємно чути на свою адресу вислів «світський персонаж». Що це? Скромність?
Думаю, він хотів сказати, що не має стосунку до гламурної «тусовки». Загалом світський персонаж – це людина, відома у світському товаристві. А я не знаю, куди він зараз ходить. Про свої дітей можу сказати так: вони високопорядочні люди. З усіх поглядів.
Чого ви насамперед навчали дітей?
Нічого (сміється). Їх вихованням переважно займалася моя дружина.
Розкажіть, чим займається ваша донька Карина?
Бізнесом. Живе в Києві. Вона непогано малює. І я накупив їй усього, що потрібно для живопису. Але донька каже, що їй добре вдається лише копіювати чужі роботи. Тоді я запропонував їй зайнятися фотографією. І малювати з фото. Не хоче.
У вас уже й онуки є?
Так. У сім’ї сина підростає 11-річний хлопчик. Звати Романом. У дочки поки що дітей немає.
Чи часто ви бачитеся з онуком? І як він вас сприймає?
Бачимося ми рідко, хоча живемо за 150 метрів одне від одного. Він у нас хлопчик домашній. Любить сидіти за комп’ютером, за машинками. Коли ми з ним ідемо гуляти, знає, що всі його капризи будуть виконані. Нещодавно ми їздили кататися на картингах. Він з такою швидкістю катається! Я навіть здивувався.
Виконуючи всі капризи хлопчика, ви не боїтеся його розбалувати?
Балувати дітей – кавказька традиція. Я сам розбалувана дитина, але незіпсована баловством.
У чому різниця між розбалуваною та зіпсованою дитиною?
Зіпсований – отже негативний, поганий. А розбалуваний – це я. І нічого поганого в мені немає (сміється).
Як часто ви з дітьми збираєтеся за спільним столом?
Усі разом відзначаємо тільки Новий рік і дні народження. Іноді намагаємося на кілька днів кудись поїхати відпочити.
Ваша дружина за національністю вірменка, як і ви?
Ні. Я не прагну до національної ідентичності. Моє перше кохання – азербайджанка.
Багато творчих людей відомі своєю влюбливістю. Часто змінюють супутників життя. А ви багато років прожили з однією дружиною. Поділіться секретом щасливого сімейного життя.
Подружня вірність – це не питання влюбливості, а питання порядності.
Ви дотримуєтеся в Києві якихось вірменських традицій?
Іноді збираємося з друзями-вірменами, які живуть тут, їсти хаш. Це ранкова їжа, що супроводжується п’янкою, коли ранок переходить у день. А ми всі сидимо за столом, розмовляємо, веселимося. Загалом я людина, яка легко інтегрується в те середовище, в якому проживає. І друзів-вірменів у мене небагато.
Балувати онуків – «звичка» майже всіх відомих людей. Але чи не нашкодить це?
Джерело: lady.tochka.net