У Харкові відбувся фестиваль “Схід Опера Фест – 2026”, який зібрав 18 театрів з 11 міст України. Незважаючи на ворожі обстріли, місто протягом місяця стало великою сценою для українського театру, об’єднавши митців з різних куточків країни.
Прифронтове місто прийняло театральний фестиваль, що зібрав митців з Полтави, Дніпра, Сум, Києва, Львова, Івано-Франківська, Кропивницького, Херсона та Миколаєва. Учасники представили свої найактуальніші вистави, створивши спільний культурний простір.
Головна тема фестивалю – “Простір, що єднає” – визначила основну ідею події: об’єднати українські театри, митців та глядачів у Харкові. Організатори подбали про всі умови, адже привезти театр з трупою та оркестром на гастролі – це надзвичайно складне завдання, особливо в умовах війни. Фестиваль відбувся завдяки підтримці Українського культурного фонду.
Для багатьох учасників поїздка до Харкова стала першою з початку повномасштабної війни, а для деяких театрів – першою від довоєнних часів. Художній керівник Сумського театру драми та музичної комедії Дмитро Некрасов, який родом із Харкова, зазначив: “Це велика удача – мати можливість показати у Харкові флагманський проєкт нашого театру, бо ніхто навіть мріяти про це не міг”. Сумчани представили мультимедійне шоу “KoLo”, створене на основі українських обрядових пісень з сучасними аранжуваннями.
“Дуже приємно, що прифронтове місто, яким є Харків, залишається поруч з мистецтвом, поруч з театром і поруч з культурою всієї України”, – відзначила оперна солістка Дніпровського театру опери та балету Дарія Лебедєва. Дніпровський театр привіз ретромюзикл “Школа танців Соломона Шкляра”, який став сенсацією сезону і вперше був показаний за межами міста.
Військовий за диригентським пультом, дві “Енеїди” і два Шевченка
Фестиваль “Схід Опера Фест” давно вийшов за межі суто оперного форуму. Його програма охоплює практично весь спектр сучасного музичного й перформативного театру: від класичної опери та балету до рок-опери, мюзиклу, пластичної драми, театру ляльок, мультимедійних проєктів та концертів.
Особливу увагу приділили новій українській симфонічній музиці, створеній під час війни. 29 серпня, у День пам’яті захисників і захисниць України, відбулася прем’єра симфонічного проєкту “Ода Стійкості” – прикладу цивільно-військового партнерства, що об’єднав професійних музикантів і військовослужбовців.
Автор і диригент проєкту Сергій Лихоманенко, який чотири роки служив у 5-й Окремій штурмовій бригаді ЗСУ, створив “Оду Стійкості” як симфонічний маніфест. В рамках проєкту прозвучали світові прем’єри творів молодих харківських композиторів, написаних під час повномасштабного вторгнення.
На фестивалі також відбулася прем’єра авторського хореографічного проєкту Костянтина Томільченка “У скронях”/”Жнива”. Ці одноактні балети на музику Сергія Бакая розповідають про людей, які живуть в одній країні та в один час, але по-різному переживають спільну реальність.
Не обійшлося і без постаті Тараса Шевченка. Харківський український драматичний театр представив виставу “Шевченко 2.0” – масштабне дійство, створене мовою сучасного театру, де Кобзар постає живою, пристрасною людиною. “Харків Опера” показала оперу-кабаре “ТГШ. Подорож у часі” сучасного українського композитора Золтана Алмаші – музично-театральне, іронічне та людяне прочитання постаті Шевченка.
На фестивалі також представили дві “Енеїди”. ХНАТОБ показав прем’єру опери “Енеїда” Миколи Лисенка, а Івано-Франківський драмтеатр ім. Франка – феєрію-бурлеск “Енеїда”, створену у 2014 році. Ці постановки, народжені в різні періоди російсько-української війни, дозволили оцінити різницю підходів і зрозуміти, що єднає українців минулого і сьогодення.
Не виживати, а жити. 12 тисяч глядачів і підземні вистави
За 28 днів фестивалю відбулося 38 подій, серед яких дві прем’єри, три виставки та понад 12 тисяч глядачів. Це свідчить про те, що Харків живе повноцінним життям, а не просто виживає.
Харківський Національний Театр опери та балету ім. М. Лисенка (ХНАТОБ) був не лише організатором та майданчиком для більшості подій, а й підготував власну насичену програму: 5 вистав, 5 концертних програм (два з яких пройшли у метро) та 3 спільні гала-концерти.
Генеральний директор-художній керівник ХНАТОБ Ігор Тулузов зазначив, що “Схід Опера Фест” був започаткований у 2016 році, але три роки після повномасштабного вторгнення фестиваль не проводився. Перша після перерви подія відбулася у 2025 році, присвячена сторіччю ХНАТОБ.
“У цьому році ми вирішили провести дійсно потужний фестиваль, – розповідає пан Тулузов. – У Харківській опері є єдине безпечне місце, де проходять культурні заходи. Саме тому наш театр став центром культурного життя Харкова. Завдяки Міністерству культури у 2024 році ми започаткували проєкт Всеукраїнський хаб “Мистецька фортеця”, в рамках якого найкращі музичні та театральні колективи країни приїжджають до Харкова та мають змогу виступати у безпеці, демонструючи, що українське мистецтво не зупинити”.
ХНАТОБ працює як майданчик для подій, що підтримують харків’ян, переселенців та військових. Частина заходів відбувається на меценатській основі, що дозволяє робити квитки доступними або навіть безкоштовними. Майже половина подій фестивалю “Схід Опера Фест” також була безкоштовною.
Єдиним безпечним місцем у Харківській опері є підземна сцена Loft Stage – повноцінний театральний простір, що існує з 2023 року. Це єдиний підземний театральний майданчик такого рівня в місті і один з небагатьох подібних в Україні. Ця локація популярна серед харків’ян, які не вважають культуру розкішшю мирного часу.
Замість постскриптуму
Харків вражає своєю зухвалою красою та чистотою, незважаючи на війну. Місто живе “всупереч”, не піддаючись настрою “війна все спише”. Працюють фонтани, цвітуть клумби, але подекуди помітні фанерою забиті вікна – наслідки обстрілів. Відчувається присутність війни: менше заторів, більше військової техніки, темні вікна в будинках вечорами, але молодь все одно заповнює центр, а парки – людей, які приїжджають відпочити.
Театр у Харкові живий. Митці, що зібралися на фестивалі, говорили про роль культури в об’єднанні українців. Гендиректор-художній керівник Івано-Франківського національного драматичного театру ім. Франка Ростислав Держипільський зазначив: “Те, що нас єднає, – це інстинкт виживання. Ми маємо спільного ворога, і мистецтво – один з найуніверсальніших способів потрапити через душу, серце, емоцію до кожного українця, щоб він раптом збагнув, що ми – одна нація”.
