Відомий український ведучий та шоумен Павло Шилько, якого всі знають як DJ Пашу, святкує 30 років роботи у медіасфері. За цей час він не лише став голосом багатьох радіоефірів, але й встиг двічі провести “Євробачення”, написати кілька книг та заснувати музичну премію YUNA.
В ексклюзивному інтерв’ю для “Коротко про” Павло Шилько розповів про свої творчі плани, погляди на сучасну музичну індустрію та поділився прогнозами щодо майбутніх хітів.
Вчителі з касет: шлях DJ Паші
– Радіо відзначає 120 років, а ви – 30 років у професії. Як, на вашу думку, радіо трансформується сьогодні, і скільки йому залишилося?
– Радіо житиме, доки люди їздять автівками. Спостереження показують, що слухання радіо з офісів і квартир значно перемістилося в автомобілі. Попри наявність стрімінгових платформ, радіо залишається зручним, бо пропонує готовий контент, музику, інформацію та розваги без необхідності постійного вибору. На відміну від телебачення, яке вже існує в іншій реальності, радіо має стабільну аудиторію. Думаю, воно ще довго буде актуальним.
– Чи мали ви вчителів на початку кар’єри?
– Моїм наставником був Ярослав Черненький, який поділився зі мною життєвим досвідом. Також американський власник “Гала Радіо” Джозеф надавав мені касети з роботою відомих світових радіостанцій. Я вивчав їхні стилі, структуру програм, способи подачі інформації, щоб сформувати власний унікальний стиль, що поєднував би українські реалії з світовими стандартами.
– Чому, здобувши освіту перекладача, ви обрали кар’єру діджея?
– Я ніколи не планував викладати мови, хоча розумів важливість мовних знань. Музика супроводжувала мене з дитинства завдяки батькові, який був поціновувачем рок-музики. З роками я зібрав власну колекцію касет та вінілу, читав музичні журнали. Досвід участі в КВК та постановки вистав також дав мені сценічний досвід. Любов до музики, знання мов та вміння тримати аудиторію логічно привели мене на радіо.
– Яку першу пісню ви поставили в ефірі?
– Це була “Hello” Лайонела Річі. Цей вибір був частково пов’язаний з моїм другом-музикантом, який тоді намагався вивчити цю пісню. Я допоміг йому з текстом, і вона стала для мене символічною.
– Ви самі співаєте?
– Ні, але я займаюся декламацією і беру участь у цікавих культурних проєктах. Наприклад, наша спільна робота з Артемом Пивоваровим “Арфами, арфами…” на слова Павла Тичини для проєкту “Твої Вірші. Мої Ноти” – це цікавий приклад поєднання поезії, музики та фортепіанної гри.
Від секс-символа до спортивного промоутера
– Ваш голос часто називають “звабливим”. Чи відчували ви себе секс-символом?
– У 1997 році, під час всеукраїнського туру, коли я був ведучим концертів за участю гуртів “Плач Єремії” та “Океан Ельзи”, я відчував значну увагу з боку дівчат. Тоді можна було подумати, що я секс-символ, але з віком це перестало бути важливим. Хоча, приходьте на моє шоу “Битва імен”, де я саме такий, яким себе відчував тоді.
– Ваш стиль одягу – завжди класичні костюми. Звідки ця любов?
– Костюм для мене – це природне продовження образу. Останнім часом я віддаю перевагу костюмам-трійкам. Найкомфортніший одяг для мене – смокінг та спортивний одяг для тенісу. Повсякденний стиль я ношу дуже рідко.
– Скільки у вас костюмів?
– Смокінгів близько п’яти, а костюмів – понад три десятки. Деякі з них, особливо італійські, мають особливу історію і досі виглядають чудово.
– Чи є серед них костюм з особливою історією?
– У мене є штани, які я зберіг як нагадування про непростий період у 2006 році, коли я набрав вагу. Це були штани 56-го розміру, які ледве застібалися. Зараз, коли я схуд, вони слугують мені антимотиватором.
– А як вдалося скинути вагу?
– Після “Євробачення” 2005 року я переживав стрес, мав багато роботи та нерегулярний сон, що призвело до набору ваги. Останні три роки я підтримую стабільну вагу завдяки збалансованому харчуванню (шість прийомів їжі на день, близько 2800 калорій) та регулярним тренуванням. Щодня я роблю щонайменше 10 000 кроків.
– Ви також захоплюєтеся тенісом?
– Так, я аматорський гравець і професійно коментую теніс. Три роки тому написав книгу про кар’єру Роджера Федерера “Maestro FoRever”, яка вийшла англійською мовою. Ми розіграли весь наклад на аукціонах, і, можливо, буде перевидання.
– Ви написали кілька книг. Які ще роботи ви можете відзначити?
– Окрім книги про теніс, я автор курсу англійської мови “English with DJ Pasha” (2002), книги про радіо “Гала – це життя” (2003), двох розважальних видань – “Ой-кью тест” та “Енциклопедія гарного настрою”. У жовтні планую презентувати навчальну книгу з креативного тайм-менеджменту “Fingertips”.
– Ваша працездатність вражає. Скільки годин у вашій добі?
– Я розробив ефективні схеми роботи. Головне – ловити пік продуктивності для кожної справи. Якщо ціль не досягнута за відведений час, краще переключитися на інше завдання, щоб мозок не втомлювався. Зміна діяльності допомагає залишатися ефективним.
Шлях українського шоу-бізнесу
– До 1996 року комерційного шоу-бізнесу в Україні майже не існувало. Як ви тоді взаємодіяли з артистами?
– У 90-х роках артисти мріяли про ротації на радіо. Це був єдиний доступний спосіб достукатися до широкої аудиторії. Я активно підтримував українську музику, але ставив її лише тоді, коли вона відповідала стандартам якості звуку та продакшену. Це було складно через брак якісних студій. Я з радістю ставив у ефір Ірину Білик, “Океан Ельзи”, “Братів Гадюкіних”.
– Що таке пісня-хіт, і які її головні інгредієнти сьогодні?
– Якщо пісня “залипає” в голові після першого прослуховування, це вже ознака потенціалу. Остаточне розуміння приходить після третього прослуховування. Сьогодні, окрім музичного гачка, важливими є глибина та влучний текст. Навіть одна вдала фраза, як у пісні Альони Омаргалієвої “Я не п’яна, я просто закохана”, може стати основою для хіта.
– Як ви ставитеся до ролі TikTok у просуванні музики?
– Колись вибір музики був у руках лейблів та радіоведучих, що забезпечувало якість. Зараз домінують тренди і контент. Музика стає подібною до фастфуду – швидко з’являється і так само швидко зникає. Гарна музика, однак, залишається. TikTok формує смаки, і часто в тренди потрапляють не найкращі речі.
Нові імена та музична незламність
– З початком повномасштабного вторгнення з’явилися нові зірки. Чи мали б вони шанс за інших обставин?
– Артем Пивоваров, думаю, мав би шанс, хоча війна пришвидшила його кар’єрний злет. Його потужність була очевидною ще до війни. Шумей має унікальний вокал, а Kola – вражаючу працездатність. Ці артисти, ймовірно, стали б відомими і без війни. Звичайно, певні особистості, як Потап і Винник, зникли з медіапростору.
– У чому феномен Артема Пивоварова?
– Пивоваров зайняв нішу “проповідника”, який дає моральну підтримку людям. Його концерти збирають аншлаги, бо він не лише талановитий виконавець, але й харизматична особистість, яка вміє спілкуватися з аудиторією. Він став символом музичної незламності в складні часи.
– Які тренди ви бачите в сучасній українській поп-музиці?
– Українська музика розвивається добре. YUNA, як професійна премія, відображає реальний стан індустрії. Я прогнозую, що на майбутню YUNA-2027 у номінації “Найкращі пісні” потраплять композиції Артема Пивоварова (“Viva La Vida”), Альони Омаргалієвої (“Хочу танцювати”) та Dorofeeva (“Boeing 747”). Особисто я б хотів бачити там нову пісню Джамали “Замовкни”.
– Як війна впливає на премію YUNA?
– YUNA – це дзеркало української музичної індустрії. Її розвиток залежить від економічної ситуації та можливостей спонсорів. Премія трансформується разом з музикою, але залишається еталоном якості.
– У 2025 році відбулося 30 000 пісенних прем’єр. Що це означає?
– Це свідчить про велику кількість творчого матеріалу, але не обов’язково про зростання якості. Споживання музики зросло, але хотілося б більше якісного контенту, який був би важливим для українців, а не просто “шароварщини” чи легкої, але невиразної музики.
– Чи вистачає сьогодні джерел, які формують музичний смак?
– Сьогодні, коли TikTok формує смаки, бракує професійного погляду та джерел, що транслювали б музику від людей, які справді в ній розбираються. Приємно бачити артистів, як Пивоваров та Монатік, які створюють якісну та трендову музику. Сподіваюся, українці свідомо обиратимуть найкраще.
“30 років української музики через мою призму”
– 12 жовтня у Національній філармонії відбудеться ваш акустичний вечір, присвячений 30-річчю творчої діяльності. Розкажіть про цей концерт.
– Цей вечір – це не стільки мій ювілей, скільки історія 30-річчя української музики крізь мою призму. Це буде подорож на півтори години, де я розповідатиму про музику, її вплив на українське суспільство та світосприйняття. Формат концерту – акустичний, у стилі MTV Unplugged, з камерним оркестром, бек-вокалом та іншими інструментами. Це буде красиво і музично, як і належить у філармонії.
