«Я волію відмовитись» – як воскресла «Наречена!» Франкенштейна заохочує жінок боротися за власні права
Фото: Кадр з фільму
Слідом за «Буремним перевалом» Емеральд Феннелл пропонує нам ще одну фанатську варіацію відомого роману – цього разу на основі «Франкенштайна» Мері Шеллі. Акторка Меґґі Джилленгол, вдруге виступаючи в ролі режисера, створила свою – феміністичну – інтерпретацію історії про монстра та його суджену, за своїм же сценарієм. Варто зазначити, що спочатку про цю екранізацію заявив Netflix, але згодом змінив рішення, зробивши вибір на користь «Франкенштайна» від Гільєрмо дель Торо. Netflix можна зрозуміти, розкішно оформлена фентезійна драма від знавця жахів, на їхню думку, повинна зацікавити більше глядачів, ніж жіночий заклик про жіночі нагальні проблеми в чоловічому суспільстві та про змагання за жіночу рівність. Та ще й реалізований в якомусь божевільному панківсько-протестному стилі. Але фільм підтримала студія Warner Bros, і завдяки цьому «Наречена!» потрапляє і в кінотеатри.
Дія у фільмі відбувається в Чикаго в 1936 році. А в 1935 році, нагадаємо, вийшов фільм Джеймса Вейла «Наречена Франкенштайна» – і це певний знак поваги Джилленгол до класики хоррорів, хоча спільного в обох кінострічках небагато. Хіба що і там, і там відчувається дух Меррі Шеллі, яка стверджує, що розповідь про витвір Франкенштайна розказана не повністю, і зараз вона вам викладе своє бачення. А ще – неонове сяйво гангстерського Чикаго 30-х символічно підкреслює те божевілля, яке відбувається на екрані.
Професорка Євфроніус береться допомогти Чудовиську створити для нього кохану. Кадр з фільму
Феміністична програма
Згідно з сюжетом, до відомої вченої докторки Євфроніус (Аннет Бенінг) звертається Френк (Крістіан Бейл), тепер так звуть творіння Франкенштайна, того самого монстра, якому тепер, виходить, більше ста років, з проханням створити йому дружину. Бо йому дуже самотньо. Євфроніус береться за цю роботу, оскільки давно прагнула спробувати щось подібне. Цього разу нового монстра не складають з різних частин, а відкопують тіло нещодавно померлої повії Іди (Джессі Баклі).
Прокинувшись, дівчина не пам’ятає, що з нею сталося. Вірить, що вони з Френком заручені, навіть закохується в нього.
Але лише одного кохання їй замало. Головне, чого навчилась Іда – або ж Наречена – після смерті та воскресіння, це казати «Ні», «Я волію відмовитись» всьому, з чим вона не згодна, що якимось чином порушує її межі. Крім того, вона відкидає шлях слухняної, хоч і коханої дружини, яку беззастережно їй нав’язують і Френк, і докторка Євфроніус, навіть не замислюючись: «а що буде, якщо їхнє творіння не полюбить Френка?», «Що буде, якщо він їй буде противний?». За замовчуванням, Іда повинна його покохати. І вона його полюбить – але це буде її особистим, усвідомленим рішенням. Як і прагнення нарешті, хай після смерті, в повній мірі проявити свою жіночу силу.
Обидва монстри прагнуть якось інтегруватись в соціум, що призводить до ряду гучних кримінальних злочинів, про них пишуть газети, за ними полюють поліція та мафія. Але в той же час фразу Нареченої «Я волію відмовитись» починають повторювати й інші жінки, а також імітувати поведінку монстра, яка, здається, не хоче бачити жодних обмежень. На відміну від Френка, з яким ніхто ніколи не хотів мати справу, Наречена стає взірцем для жінок. У Штатах починається справжня жіноча революція – у боротьбі за свободу та рівні права.
Тому головні дійові особи фільму Меґґі Джилленгол – жінки, які демонструють, що не тільки рівні з чоловіками, але й перевершують їх. Та сама доктор Євфроніус, чиї наукові праці кращі, ніж в колег-чоловіків, чи детективка Мірна (Пенелопа Крус), яка змушена видавати себе за секретарку менш обдарованого напарника, бо як це -жінка-детектив? Чи полохлива та мовчазна служниця докторки Єфроніус, яка врешті-решт перестає боятися науки та поліції…
Пенелопа Крус та Пітер Сарсґаард зіграли детективів, які шукають обох монстрів. Кадр з фільму
Фільм – не те, чим здається
Ідея фільму, як бачимо, значуща, актуальна й досі – через 100 років після подій кінострічки. А ось реалізація не дотягує. Через прагнення режисерки вмістити все й одразу фільм дещо нагадує саме Чудовисько Франкенштайна – тобто зшите з уривків зовсім різних тіл. Картина не виглядає цілісною, вдаючи із себе то бойовик про Бонні та Клайда, то психологічну драму, як от «Джокер: Безумство на двох», то щось на зразок слешера, то комедію в стилі Голлівуду 30-х, то романтичну драму (комедію?), а заявлений жанр «хорор» – взагалі не проявляється. Водночас цей калейдоскоп жанрів, що постійно змінюються, дає можливість картині не застигнути, відтворюючи класику, а створити щось свіже, щось живе і, можливо, щось дуже гостре, об що неможливо не поранитись.
А поранитись об цей фільм досить легко. Тут чимало натуралістичного насилля. Це і сексуальне, і психологічне насилля, і вбивства. Меґґі Джилленгол свідомо обрала такий шлях, навіть розуміючи, що це зменшить рейтинг фільму. І тут вона ставила перед собою кілька цілей.
«Для мене було принципово, щоб кожна вбита людина відчувала страждання. І ми, хоч б на мить, пізнаємо їх, – розповідала вона в подкасті «Інтерв’ю» для The New York Times. – Кожна смерть має свої наслідки і свою ціну – кожна, без виключення».
Щодо демонстрації сексуального насилля, за яке теж критикували фільм «Наречена!», режисерка повідомила, що насправді не хоче бачити, як жінку зґвалтують.
«Але це важлива реальність в культурі, в якій ми живемо – як багато жахливої жорстокості щодо жінок було у світі».
Так, каже Джилленгол, на все це буде важко дивитись, але це необхідно для розуміння. На тестових переглядах багато хто скаржився на надмірно жорстокі сцени. Та, на жаль, донести до глядача (ба, навіть до глядачок) проблеми, з якими зіштовхуються жінки, можна лише, демонструючи щось шокуюче на екрані. Згадаймо, хоча б, тогорічний боді-хорор «Субстанція».
Проте, Меґґі Джилленгол пішла на зустріч вимогам студії і обсяг насилля в кінострічці зменшила.
Добрим словом та пістолетом Наречена може переконати набагато більше народу, ніж просто добрим словом. Кадр з фільму
Акторський склад
Зіркою фільму, безсумнівно, є Джессі Баклі – і вона вкотре підтверджує, що є першокласною акторкою. Баклі грає тут дві ролі – Іду та Мері Шеллі, яка періодично виникає в голові у Іди та підштовхує її до радикальних кроків.
Відродившись завдяки божевільній вченій та монстру, Наречена Джессі Баклі перетворюється на бунтівницю. Якщо Френк створений з тіл декількох людей, то Наречена – з розумом щонайменше двох жінок. Тож в її голові постійно перемикається свідомість – між повією Ідою та письменницею Мері Шеллі (яка так довго чекала на можливість нарешті розкрити душу). Баклі одночасно примудряється зіграти і невинність, і розпусту, водночас проявити жалість і неймовірну жорстокість, й істеричну лють. І разом з тим ту жіночу міць, яка змушує інших жінок наслідувати їй, хоча б навіть ззовні – повторити розпатлане біляве волосся, чи чорний язик, чи її чорний хімічний опік на щоці, який виглядає як своєрідний знак приналежності до одного сестринства, який миттєво дає зрозуміти, що перед тобою однодумець і соратник.
Френк Франкенштайн зустрічає свого кумира – голлівудського актора і танцюриста. Кадр з фільму
На відміну від рішучої та безкомпромісної Іди Крістіан Бейл грає полохливого, сором’язливого і обмеженого персонажа. Та при цьому не позбавленого суто чоловічого самолюбства стосовно нареченої – впевненого в тому, що він, старий нікчема, гідний такої юної та яскравої красуні, хоч спершу щиро вагається в цьому. У комплексі все це виглядає доволі неприємно. І викликати такі емоції у глядача не менш почесно. Втім, ми знаємо, що Бейл може зіграти будь-кого – від психопата-вбивці до супергероя. Та й кардинально змінювати свій вигляд для актора не в дивину – згадайте лише, як він то худнув майже на 30 кг («Машиніст»), то набирав м’язову масу («Бетмен»), то просто гладшав на 20 кг («Влада»). А ще актор мав нагоду продемонструвати в картині свої майже професійні хореографічні вміння, виконавши кілька танцювальних номерів.
Окремо варті високої оцінки роботи Пенелопи Крус (яку відчайдушно намагались зіпсувати гримом) і Аннет Бенінг – саме завдяки їм і викристалізувалась ідея жіночого рівноправ’я.
Меґґі Джилленгол вирішила зробити цю картину ще більш особистою, тому зняла у двох важливих ролях і свою родину: чоловіка Пітера Сарсґаарда та брата Джейка Джилленгола. Перший зіграв роль не дуже компетентного детектива, що дало змогу показати, наскільки його в розслідуваннях перевершує персонаж Пенелопи Круз. А другому дісталась роль голлівудської зірки, кумира Френка Франкенштайна. Роль хоч і важлива для сюжету, але особливої майстерності не потребувала – просто бути вродливим.
І з таких різних шматків Меґґі Джиленгол, як і Меррі Шеллі, спромоглась зліпити свого «Франкенштайна» – хай криво зліпленого, зі страшними шрамами та швами, суперечливого й нецілісного, але такого, якого глядач точно не забуде.
