Середній вік одруження у Росії межі ХIХ – ХХ століть був однією з ранніх у Європі. Нареченої до 21 року становили 54%, а в Німеччині – 13,9%, тоді як у Нідерландах того менше – 13,3%. Напевно, з того часу у нас закріпилася традиція: якщо дівчині 20 років, то пора під вінець.
(Статистика наведена у книзі Олега Платонова «Терновий вінець Росії»).
Так заміжжя стає відправною точкою у долі кожної з молодих жінок. Все це правильно, так воно і повинно бути, сама природа заклала в нас цю незнищенну потяг до особистого щастя. Але не всім та сама природа роздала порівну розуму, мудрості та терпіння.
Чи не з цієї причини багато дівчат так поспішають заміж, не встигнувши «розглянути» милого. Тут ще й подружки в усі вуха шепочуть: «Час йде, засидишся!» Та й батьки від них не відстають, мовляв, головне – вчасно вийти заміж, а решта – навчання, робота та кар'єра – справа другорядна. Ось, здавалося б, і навчання позаду, сама непогана, обранець з'явився, але на душі туга. Тремтіння в ній, як не бувало. Але дівчата таки роблять рішучий крок у бік заміжжя, мотивуючи цей вчинок тим, що й у них має бути все, як у людей. Одна знайома, згадуючи своє перше заміжжя (їх у неї за життя було три), махнула якось невиразно рукою і сказала: «Дура була. І куди поспішала? Думала, що гарна родина буде. Він такий тихий, сором'язливий». Збоку все виглядало благополучно. У всіх чоловіки, і вона має. Не п'є, не б'є та не гуляє. Кохання немає, але не всім же любити? Ан, ні, розпався шлюб.
Одна з жінок, оцінюючи чоловіка, говорить із неприхованою певністю: «У нього руки на місці. Що я сама зможу зробити? Ні, в будинку має бути мужик! І ні слова про кохання. Таке враження створюється, що вона незаміжня зібралася, а слюсаря-сантехніка підшукує для господарських робіт. Так для цього ми маємо сферу послуг. Однак така жінка хоче все й одразу, бажаючи розлучитися зі своїми набридлими холостяцькими звичками. Їй ніби невтямки, що неминуче «притирання» характерів, яке часто проходить не без душевних витрат. Такий самий «перебір» є і в деяких жінок, які самі виховують дитину. «Мені головне, – кажуть вони, – щоб вона дитину любила». Яка впевненість! А якщо він не любитиме чужу дитину? Адже їй він у коханні не присягався. Як тоді будуть на одній території жити дві дорослі особи з усталеними поглядами на життя?
Багато хто відчуває долю. Так, так… Виходять заміж, щоби «насолити» колишньому чоловікові. Кажуть: Нехай подивиться, що я не одна. Що для мене вийти заміж – не проблема». Але заміж у своїй виходять без радості. Ось уже й мама колишнього чоловіка дізналася про це і докірливо похитала головою, мовляв, куди поспішала, адже жили добре, подумаєш, – посварилися. З ким немає? Але жінка невблаганна. Їй ця ситуація навіть подобається. Здавалося, людину знайшла непогану, гроші є, зовні гарна. Але спокою в душі немає, хвилювання захльостує. Думки долають: «А може, і права була його матуся?» А потім знову розлучення.
Сьогодні стало модним жити західно. Виходити заміж, міцно вставши на ноги. Але якийсь черв'ячок все одно не дає спокійно жити деяким жінкам. Зсередини точить: «Шукай чоловіка, шукай».
Зустрічаються, знайомляться ближче і розлучаються… Що в цьому незвичайного? Усі банально просто. Але це так здається лише збоку. Кожна пара має свою історію.
Одна жінка написала в редакцію газети листа, де розповіла про те, що їй скоро тридцять п'ять, а вона одна. Невпевнена у собі, у своїх почуттях, вона розповіла своє життя. Мовляв, був досвід заміжжя, коли вперше влаштувалася на роботу. Сподобався їй юнак, зустрічалися, потім одружилися. Його мати була щаслива. Все казала: «Ну нарешті дружину знайшов. Я йому стверджую: «Шукай дівчину порядну, з доброї родини. Ви якраз така». І їй одразу стало не по собі. Не вона вибирала, а її.
Стали жити разом. Його мама відразу. Молодий чоловік жив, нічого не змінюючи у своїх звичках. Мама тільки посміхалася, дивлячись на синочка. Синочок втомився, синочок не прочитав нову книгу, синочок голодний, у синочка немає гарного костюма. А про невістку жодного слова. Та спробувала якось налагодити спільне життя, мати заступилася: Ти сама все можеш зробити. У нашій родині чоловіків завжди зберігали». Автор листа з гіркотою писала: «Ось так… посадили мене під замок. І радіють. Я пожила-пожила, а потім зібрала речі та пішла до себе».
Не знаю, чи влаштувала ця жінка своє життя. Але скільки таких історій, коли, виходячи заміж, жінка сподівається, що все утворюється. Адже відомо, що якщо щось вас не влаштовує в обранці, краще не поспішати із заміжжям. І вік тут не завада.
Перш, ніж відзвучить марш Мендельсона, непогано б уявити собі, з ким ви житимете. Можливо, що ранком ваш чоловік розгулюватиме по квартирі не у своїх, а у ваших капцях, замість своєї візьме вашу зубну щітку. Найгірше. Потребує перестановки ліжка. А ви так звикли саме до цього місця біля вікна. І штори на вікнах його дуже здивують: «Такі штори були ще у моєї тітки двадцять років тому». (Це все неправда, «нісенітниця собача». Ви ці штори купували рік тому в новому торговому салоні. Останній «писк». Але лаятися з ним не хочеться. Неприємно.) А коли ви виснажена прийдете з роботи, кинеться до вас на груди і скаже: «Думав, що не дочекаюся тебе. Вечеря ж у нас буде?» І ви, скріпивши серце, поплетете на кухню, щоб приготувати чоловікові вечерю.
Можливо, й інший варіант спілкування. Він зустріне її вечерею, але втоми дружини не помітить. Просто скаже: «Милий, завтра у мене відрядження на тиждень. Постирай мою улюблену сорочку. Ну, сама знаєш яку. Поклади її в мою сумку. Не забудь про рушник, халат, мої папери. Втім, папери не чіпай, я сам. Спочатку відпочину. Ти не проти?» І розтягнеться на дивані. А їй ніколи навіть подумати про це – проти вона чи ні? Бігає «дзиґою» по квартирі, намагаючись встигнути всі справи переробити. У неї ще стопка неперевірених зошитів у сумці «нудиться».
Ні, нічого не змінюється у сімейному житті. Все воно і воно…
Хоча щось зігріває, – таки є рідна людина і вона поряд. Але при цьому через день будуть телефонувати його батьки, друзі, які обожнюють рибалку, приходитимуть сусіди, щоб подивитися з ним футбол і повболівати за улюблену команду. Дружина футбол не розуміє та не любить.
Витримати це все. Витримайте, якщо любите. А значить прийміть його таким, яким він є. Якщо ні… це не ваша людина. Ви помилилися «адресою». Не варто мучити його та себе. Немає відповідної кандидатури на роль чоловіка, не тікайте заміж за першого зустрічного. Живіть з твердим переконанням, що ваша самотність є тимчасовою.