“`html
Мова стає не тільки знаряддям для спілкування, а й способом суспільної ідентифікації та душевної підтримки. Мова покоління війни: як розмовляють українські діти?
В умовах воєнного часу мова набуває особливого значення – виступає не лише інструментом комунікації, а й засобом соціальної приналежності, психологічної підтримки й відновлення відчуття захищеності. Для українського суспільства вона все більше відіграє роль індикатора довіри та зв’язку, а в дитячому середовищі – ознаки мовної адаптації до нових обставин.
У сучасній психолінгвістиці цей процес описують як емоційний відгук на мову, коли слова отримують не тільки змістове, але й чуттєве наповнення, що пов’язане з особистим і загальним досвідом.
У 2025 році дослідники кафедри української мови Київського міського університету імені Бориса Грінченка організували серію соціолінгвістичних опитувань серед дітей молодшого шкільного віку та вчителів київських шкіл, аби з’ясувати, яким чином війна вплинула на мовленнєву поведінку нового покоління українців.
Отримані результати дають можливість оцінити, як у нинішніх умовах змінюються моделі мовного опанування, ставлення до мови та способи пристосування дітей до нової мовної дійсності.
Дослідження дитячої мови є важливим способом вивчення механізмів мовної соціалізації. Воно дозволяє відстежити, як діти засвоюють різні мови та розподіляють ролі між родинним, освітнім і загальнодоступним простором. Подібні дані формують емпіричну основу для практично спрямованої мовної стратегії.
Школа як відбиток соціуму
Сучасна школа віддзеркалює мовну динаміку українського соціуму: державна мова переважає в навчальному процесі, водночас у неформальній комунікації учнів (перерви, спілкування онлайн) зберігаються контактні та поєднані мовні практики.
Більшість педагогів (понад 82%), які брали участь в опитуванні (жовтень 2025 року), вказують, що учні мають труднощі у вираженні думок українською мовою на уроках. Це показує, що нерідко дітям не вистачає автоматизованих мовних вмінь.
Мова йде не про брак знань, а про поступове збільшення функцій української мови – від мови навчання до мови повсякденного спілкування й емоційного вираження, що є важливим завданням для багатьох учнів.
Одним із головних факторів цього процесу є родинна мовна політика.
За результатами опитування дітей у м. Києві (лютий 2025 року), більше половини молодших школярів (52.4%) ростуть у змішаному мовному оточенні, де в побуті використовуються українська та російська мови. Третину дітей (32%) виховують у повністю україномовних сім’ях, а 11.7% – у російськомовних. Ця структура демонструє поступову, але ще неповну українізацію приватного простору. Дані особливості сімейних мовних звичок безпосередньо впливають на мовленнєву поведінку дітей.
Сьогодні саме школа виступає поштовхом для змін у мовленнєвій поведінці дітей: вона розширює функціональні межі української мови, переводячи її з навчального рівня в сферу повсякденного спілкування. Педагоги зауважують, що діти все частіше використовують українську під час групових робіт, обговорень і звичайних розмов. Це означає, що мовна соціалізація покоління війни відбувається через взаємодію і поступове формування емоційного зв’язку з українською мовою.
Емоційна українізація
І діти, і педагоги підтверджують факт переоцінки мовного ставлення. За результатами досліджень, 62% дітей, котрі взяли участь в опитуванні (лютий 2025 року), заявили, що їхнє ставлення до російської мови змінилося через війну, а понад 80% вчителів (жовтень 2025 року) фіксують зростання впевненості та гордості у використанні української. Ці дані показують, що мова поступово переходить з категорії «навчальної необхідності» до категорії «емоційної цінності».
Функціональна роль російської, навпаки, зменшилася до приватних і неформальних сфер: діти найчастіше використовують її з товаришами (19.9%), родичами (15.9%) або під час перерв у школі (15.3%). В офіційних ситуаціях — на уроках, у спілкуванні з вчителями чи під час навчання – вона майже відсутня. Це свідчить про структурну зміну мовного простору дітей, де українська стає мовою знань, офіційного спілкування та все частіше – емоційної самоідентифікації.
Вчителі підтверджують ці спостереження: понад 81% респондентів відзначили значні зміни в мовленнєвій поведінці дітей після 2022 року, з яких 73% говорять про збільшення частки української в щоденному спілкуванні. Разом із цим, 57% відзначають зменшення використання російської, а близько 11% – появу змішаних мовних форм, які можна вважати перехідним етапом мовної адаптації.
Разом з тим, опитування вчителів показує, що мовні непорозуміння між учнями з’являються в окремих випадках: регулярно – тільки у 6%, іноді – у 25% класів (за даними опитування). Більшість таких ситуацій мають словесний характер (іронія, уникнення, глузування), а не прямий конфлікт, і в основному трапляються під час перерв. Типовою реакцією у таких випадках є звернення до вчителя, що підтверджує важливу роль школи як посередника у формуванні мовного комфорту.
Українізація сьогодні відбувається через емоційне засвоєння мови, через її поступове вкорінення в особистий і загальний досвід. Соціолінгвістика визначає цей процес як зміну символічного престижу: мова, яка раніше виконувала в основному освітні чи формальні функції, стає виразником солідарності та спільної ідентичності.
Що важливо враховувати?
Дослідження показують: мовна соціалізація дітей у період війни вимагає системного підходу, що поєднує педагогічну практику та емпіричні дані. Підтримка української мови в освітньому середовищі повинна базуватися на науково обґрунтованих інструментах спостереження, вимірювання та передбачення мовного розвитку дитини.
- Партнерство школи та родини
Дієве формування україномовного середовища можливе лише за умови взаємодії школи, сім’ї та наукових інституцій. Необхідно розвивати моделі сімейно-шкільного моніторингу мовних звичок, які дозволять фіксувати зміни в мовному репертуарі дітей, порівнювати шкільні результати з мовною ситуацією в родині та формувати індивідуальні стратегії мовної підтримки.
- Розвиток засобів оцінювання мовного прогресу
Потрібні науково обґрунтовані стандартизовані методики, що дають змогу всебічно оцінювати мовний розвиток дітей – не тільки активний словниковий запас і граматичну правильність синтаксичних конструкцій, але й рівень мовної автоматизації та емоційної впевненості у використанні української мови. Подібні інструменти мають спиратися на світові практики оцінювання дитячої мови та бути правильно адаптованими до українського контексту.
Систематичне використання таких інструментів дозволить виявляти зони мовної вразливості, особливо серед дітей із двомовних сімей, і змінювати навчальні програми відповідно до індивідуальної динаміки мовного розвитку.
- Наукове підґрунтя мовного розвитку
Розвиток українського мовного середовища серед дітей має бути спільним об’єктом вивчення педагогіки, лінгвістики та психології. Потрібно створювати міждисциплінарні бази даних – корпуси дитячої мови, системи спостереження за мовним розвитком і щорічні аналітичні огляди мовної динаміки в освіті. Такий підхід забезпечить доказову основу для сталих і науково обміркованих рішень у галузі мовної освіти та мовної політики.
. “`
Источник: osvita.ua